Рішення

від 29.08.2016 по справі 910/14373/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2016Справа №910/14373/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг»

про стягнення 1 514 755,51 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Сєргеєва Л.В. - по дов.

від відповідача: Бушуєв Є.В. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» про стягнення основного боргу в сумі 1 198 350,84 грн., пені в розмірі 241 600,17 грн., 3% річних в сумі 21 148,58 грн. та інфляційних втрат в сумі 53 655,92 грн.

Ухвалою суду від 08.08.2016 року було порушено провадження у справі №910/14373/16 та призначено її до розгляду на 29.08.2016 року.

Представником позивача 26.08.2016р. через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також у судовому засіданні 29.08.2016р. надано оригінали документів для огляду суду.

У судовому засіданні 29.08.2016р. представником позивача надано усні пояснення по суті справи, відповідно до яких підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечень не надав, факт наявності заборгованості визнав.

В судовому засіданні 29.08.2016р. року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс груп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» (покупець) було укладено договір поставки №1507/01, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вугільну продукцію за марковим складом, цінам та в кількості, що наведені у відповідних специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

За умовами п.2.1 договору №1507/01 від 14.07.2015р. вугілля поставляється на умовах «СРТ станція отримання» згідно Інкотермс в редакції 2010р. з урахуванням умов та положень, що визначені договором, якщо інше не буде визначено у специфікації.

Вугілля поставляється партіями, залізничним транспортом у напіввагонах навалом (п.2.3 договору №1507/01 від 14.07.2015р.).

Відповідно до п.3.1 укладеного між сторонами правочину ціна вугілля визначена на базисних умовах поставки, визначених договором, й наводиться у відповідних специфікаціях.

Згідно п.4.1 договору №1507/01 від 14.07.2015р. оплата поставленого вугілля здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом тридцяти днів від дати отримання вугілля на станцій відправлення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання кожною зі сторін. Сторони погодили, що дата закінчення строку дії договору визначається наступним чином: за умови належного виконання сторонами своїх зобов'язань за правочином, датою закінчення строку його дії є 31.12.2015р.; за умови невиконання (неналежного виконання) сторонами своїх обов'язків, датою закінчення строку дії правочину є дата повного та належного виконання контрагентами своїх зобов'язань (п.10.2 договору №1507/01 від 14.07.2015р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1507/01 від 14.07.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №1507/01 від 14.07.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс груп» було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» прийнято товар на суму 1 462 150,84 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000138 від 18.12.2015р. на суму 929 200,84 грн. та №РН-0000145 від 29.12.2015р. на суму 532 950 грн.

Відповідачем протягом розгляду спору обставини щодо отримання від позивача товару відповідно до означених вище видаткових накладних було підтверджено.

Керуючись умовами договору №1507/01 від 14.07.2015р., суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу за видатковими накладними №РН-0000138 від 18.12.2015р. та №РН-0000145 від 29.12.2015р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» своїх грошових зобов'язань за спірним правочином в повному обсязі виконано не було та лише частково оплачено поставлену продукцію, зокрема, 12.04.2016р. перераховано грошові кошти в сумі 100 000 грн., 20.04.2016р. сплачено 50000 грн., 25.04.2016р. також перераховано 50000 грн. та 06.05.2016р. - 50 000 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку заявника.

До того ж, за твердженнями позивача, які збоку відповідача підтверджені, станом на момент здійснення поставки за спірними видатковими накладними у покупця існувала переплата у розмірі 13 800 грн., що була врахована продавцем в якості оплати товару за накладною №РН-0000138 від 18.12.2015р.

Таким чином, з урахуванням наявної на момент здійснення поставки товару переплти та суми грошових коштів, які було перераховано покупцем після отримання товару, станом на момент розгляду справи по суті заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» за отриманий товар становить 1 198 350, 84 грн.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач обставини, які повідомлені позивачем, підтвердив, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №1507/01 від 14.07.2015р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» про стягнення основного боргу в сумі 1 198 350,84 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 241 600,17 грн., 3% річних в сумі 21 148,58 грн. та інфляційних втрат в сумі 53 655,92 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.7.2 договору №1507/01 від 14.07.2015р. за невиконання грошових зобов'язань з оплати поставленого вугілля покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від загального розміру невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №1507/01 від 14.07.2015р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню за порушення строків оплати товару, поставленого за видатковою накладною №РН-0000138 від 18.12.2015р. за період з 18.01.2016р. по 17.07.2016р. на суму 144 603,27 грн. та за видатковою накладною №РН-0000145 від 29.12.2015р. за період з 29.01.2015р. по 29.07.2016р. на суму 96 996,90 грн., що загалом становить 241 600,17 грн. Проте, за висновками суду, наведений заявником розрахунок є невірним, з огляду на наступне.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Наразі, суд зазначає, що заявником не вірно визначено початковий період нарахування пені, оскільки з огляду на умови договору №1507/01 від 14.07.2015р. щодо строків оплати товару, останнім днем строку оплати вугілля поставленого за видатковою накладною №РН-0000138 від 18.12.2015р. було 18.01.2016р. , оскільки 17.01.2016р. було вихідним днем. Тобто, право на нарахування неустойки виникло у постачальника лише 19.01.2016р.

До того ж, суд зазначає, що відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Після здійснення перерахунку, судом встановлено, що за порушення строків оплати товару, поставленого за видатковою накладною №РН-0000138 від 18.12.2015р., обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на суму 142 345,82 грн.

Одночасно, в іншій частині розрахунок пені, що наданий заявником, є вірним.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 239 342,72 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №1507/01 від 14.07.2015р., позивачем за періодами, які було визначено для нарахування пені, було розраховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 21 148, 58 грн. та інфляційні втрати в сумі 53 655,92 грн.

Враховуючи висновки суду щодо помилковості визначеного позивачем періоду для нарахування неустойки, а отже, і 3% річних, здійснивши власний перерахунок, суд зазначає, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних на суму 21 015,76 грн. Одночасно, представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнський агропромисловий холдинг» (01013, м.Київ, вул.Деревообробна, буд.5, офіс 34, ЄДРПОУ 39412864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс груп» (03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, буд.1, ЄДРПОУ 35267550) основний борг в сумі 1 198 350,84 грн., пеню в розмірі 239 342,72 грн., 3% річних в сумі 21 015,76 грн., інфляційні втрати в сумі 53 655,92 грн. та судовий збір в розмірі 22 685,36 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.09.2016 р.

Суддя Спичак О.М.