Рішення

від 01.09.2016 по справі 910/12404/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2016Справа № 910/12404/16

Господарський суд міста Києва у складі Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінджек" (далі - Товариство) до Київської міської ради (далі - Рада) про визнання договору оренди поновленим,

за участі представників:

позивача: Пилипчука А.В., за довіреністю від 1 липня 2016 року,

відповідача: Тхорика С.М., за довіреністю від 29 червня 2016 року № 225-КМГ-2082,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що в судовому порядку між ним та Радою був укладений договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Райдужна, розміром 0,3305 га, для будівництва житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, паркінгами та спортивним майданчиком, кадастровий номер 8000000000:66:079:0038 (далі - договір). Вказаний правочин був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 30 січня 2008 року за № 66-6-00448. Після закінчення строку дії даного договору Товариство направило на адресу відповідача пропозицію щодо продовження його дії на той самий строк і на тих самих умовах, однак спірний договір поновлено не було. Посилаючись на наявність рішення постійної комісії Ради з питань містобудування архітектури та землекористування від 25 червня 2015 року щодо поновлення Товариству договору, а також на положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд визнати договір оренди земельної ділянки поновленим шляхом визнання укладеною додаткової угоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 липня 2016 року порушено провадження у справі № 910/12404/16 та призначено її розгляд на 28 липня 2016 року.

У судовому засіданні 28 липня 2016 року було оголошено перерву до 1 вересня 2016 року.

Під час удового засіданні 1 вересня 2016 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові.

У свою чергу представник відповідача проти позову заперечував, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, в основу яких покладено той факт, що Товариством при зверненні до Ради з пропозицією продовжити строк спірного правочину не було дотримано порядку, передбаченого нормами статті 33 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон), зокрема, було порушено строк, встановлений для направлення листа-повідомлення про поновлення договору, а також не було направлено проект додаткової угоди.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За частиною 1 статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 1 Закону визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону).

Судом встановлено рішенням Київради від 14 червня 2007 року № 851/1512 Товариству було передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,33 га для будівництва житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, паркінгами та спортивним майданчиком за адресою: місто Київ, вулиця Райдужна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24 грудня 2007 року в справі № 30/491, що набрало законної сили, було визнано укладеним між сторонами договір оренди спірної земельної ділянки.

За частиною 1 статті 19 Закону строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

У пункті 3.1. спірного правочину сторони передбачили, що даний договір укладено на 5 років.

За змістом частини 1 статті 210 ЦК України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Судом встановлено, що 30 січня 2008 року вищезазначений договір у встановленому законом порядку був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що вчинено запис за № 66-6-00448.

У матеріалах справи наявна копія акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 30 січня 2008 року, за яким спірна ділянка була передана Товариству в користування.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що встановлений пунктом 3.1 зазначеного договору п'ятирічний строк його дії закінчився 30 січня 2013 року.

Пунктом 11.7 спірного правочину передбачено, що після закінчення строку договору, на який його було укладено, позивач, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення даної угоди. У цьому разі Товариство зобов'язано було не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку дії договору, повідомити письмово Раду про намір продовжити його дію.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону (у редакції від 17 лютого 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2 даної статті).

Враховуючи умови договору, суд дійшов висновку про те, що повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення спірного правочину Товариство зобов'язано було направити Раді не пізніше 30 грудня 2012 року.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція Закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Суд критично оцінює доводи позивача, покладені в основу позовних вимог, щодо вчинення дій, спрямованих на поновлення спірного правочину відповідно до Порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або власність із земель комунальної власності в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 4 березня 2015 року № 195/4060, з огляду на положення статті 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки строк дії вказаного договору оренди земельної ділянки закінчився 30 січня 2013 року, до нього слід застосовувати положення законодавства, чинного на той час - на момент виникнення переважного права.

Згідно з частиною 3 статті 33 Закону до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Частиною 5 статті 33 Закону встановлено, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання процедури і строків, встановлених частинами 2-5 статті 33 Закону.

Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-219цс14 та відповідно до положень статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є обов'язковою для застосування судами.

Судом встановлено, що лист, в якому Товариство просило відповідача продовжити строк спірного договору на п'ять років - до 31 січня 2018 року, датований 15 січня 2013 року, що свідчить про те, що заявником було пропущено місячний строк, встановлений частиною 2 статті 33 Закону.

Також судом встановлено, що Товариством не було додано відповідного проекту додаткової угоди до зазначеного листа. Вказану обставину також було підтверджено представником позивача в судовому засіданні 1 вересня 2016 року. Крім того, із листа Ради від 18 лютого 2013 року № 057024-3040, копія якого наявна в матеріалах справи, вбачається, що відповідач пропонував Товариству надати проект додаткової угоди та відповідні документи.

Крім того, частиною 6 статті 33 Закону передбачено, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору на підставі частини 6 статті 33 Закону необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Однак у порушення приписів вказаної норми Товариством до суду надано доказів продовження використання спірної земельної ділянки та належного виконання ним договірних обов'язків на момент виникнення спірних правовідносин (крім сплати орендної плати). Такі докази також відсутні й в матеріалах справи.

Згідно частини 8 статті 33 Закону додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. При цьому, приписи вказаної норми є імперативними, тобто підлягають обов'язковому виконанню всіма учасниками спірних правовідносин, а не лише відповідачем.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт надсилання будь-якою із сторін своєму контрагенту проекту такої додаткової угоди в строк, передбачений зазначеною нормою.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Оскільки Товариство не довело суду належними та допустимими доказами факту дотримання положень статті 33 Закону, а саме: повідомлення Ради про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди та надіслання проекту додаткової угоди до нього в обумовлені Законом строки, надання належних доказів на підтвердження продовження використання спірної земельної ділянки та належне виконання своїх обов'язків за вказаним правочином, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність даного позову, у зв'язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

У той же час позивач не позбавлений права звернутися до відповідача з вимогою оформити право користування спірною земельною ділянкою в загальному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 7 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко