Ухвала

від 07.10.2011 по справі 2а-5558/08

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2011 р. Справа № 66659/09/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни,-

встановив:

У грудні 2008 року позивач звернувся в суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни за 2006-2007 роки. В позовній заяві позивач також заявив клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни. Згідно з статтею 6 цього закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така виплачувалась не в повному розмірі.

Оскарженою постановою суду адміністративний позов задоволено частково. Визнано бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу соціальної допомоги у розмірі встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат.

Не погоджуючись з даною постановою суду відповідач, оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Апелянт в обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом першої інстанції не враховано посилання відповідача на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно цим Законом. Крім того, звертає увагу на те, що судом не враховано, що Пенсійний фонд не є розпорядником державних коштів.

Враховуючи те, що особи які беруть участь в справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд вважає за можливе розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, прийшов до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач, відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни і перебуває на відповідному обліку у відповідача.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Суд першої інстанції вирішуючи позовні вимоги позивача за 2006 рік, прийшов до правильного висновку, що такі задоволенню не підлягають, оскільки пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності 02.04.2006 року, п. 17 ст. 77 виключено. Однак ст. 110 даного Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Враховуючи, що Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету не приймав жодних нормативно-правових актів за результатами виконання бюджету у першому півріччі 2006 року, не був визначений порядок проведення таких виплат, а також те, що зазначена норма не була визнана у встановленому порядку неконституційною, а тому позовні вимоги позивача за 2006 рік задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з судом першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, виходячи з наведеного нижче.

Так, пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), а відтак з 09.07.2007 року відновлено дію статті 6 Закону № 2195, яка передбачає право дітей війни на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Вищевказане рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року є обов'язковим до виконання на території України і має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнаних неконституційними. Норми, які визнані цим Рішенням такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України відповідного рішення, і відповідно поновили свою дію положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», які діяли до прийняття неконституційних норм.

Відповідно до цього, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діяла в редакції від 18 листопада 2004 року, відповідно до якої дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Тому, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що протягом періоду з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, у позивача було наявне право на отримання підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, однак, судом безпідставно не застосовано строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо незастосування строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції), оскільки у відповідності до статті 100 цього Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Так як, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, на відмові в задоволенні позову позивача з підстав пропуску ним строку звернення до адміністративного суду, не наполягав, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо задоволення позовних вимог позивача за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно.

Суд вважає, що за зазначений період позивачу підвищення до пенсії як дитині війни здійснювались неправомірно у розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», оскільки норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мають вищу юридичну силу ніж норми вищевказаної постанови КМ України, і відповідно до ч.4 ст.9 КАС України підлягають до застосування.

При цьому, судом першої інстанції правильно вказано, що відповідачу нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід здійснювати відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційних прав і гарантій на підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ч. 7 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи вищенаведене, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в оскаржуваний ним період, частково виплачувалися, тому нарахування та виплату позивачу даного підвищення до пенсії, відповідачу слід здійснювати з урахуванням виплачених позивачу за цей період сум.

Колегія суддів вважає безпідставним покликання апелянта на те, що фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету і Положенням «Про Пенсійний фонд України» визначено вичерпний перелік використання бюджетних коштів, які здійснюються виключно за призначенням, виходячи з наступного.

Відповідно до Указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Мукачево Закарпатської області про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

ОСОБА_2