Рішення

від 05.09.2016 по справі 922/2521/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р.Справа № 922/2521/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Коваленко М.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерної компанії В«ХарківобленергоВ» , 61003, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код ЄДРПОУ 00131954;

до приватної виробничо-комерційної фірми В«АНСВ» , 61157, м. Харків, провулок Орача, 30, код ЄДРПОУ 21207857;

про стягнення 2 330,69 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №01-16 юр/4786 від 24.06.2016 р.);

відповідача - не з'явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Акціонерна компанія В«ХарківобленергоВ» звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до приватної виробничо-комерційної фірми В«АНСВ» про стягнення суми 3% річних у розмірі 396,09 грн., пені у розмірі 310,44 грн. та індексу інфляції у розмірі 1 624,16 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов договору про постачання електричної енергії № 050322 від 01.10.2009 р. щодо своєчасної оплати спожитої електричної енергії.

Відповідач явку свого повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов на виконання вимог ухвал господарського суду Харківської області від 01.08.2016 р. про порушення провадження у дані справі суду не надав та від 15.08.2016 р. про відкладення розгляду даної справи суду не надав, про причини неявки суд не повідомив. Разом з цим, на адресу суду повернулась ухвала господарського суду Харківської області від 01.08.2016 р. про порушення провадження у дані справі, яка була направлена на адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 61157, м. Харків, провулок Орача, 30 з відміткою пошти: В«за закінченням терміну зберіганняВ» . Разом з цим, на момент розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази вручення відповідачу ухвали суду про відкладення розгляду даної справи від 15.08.2016 р., направленої на адресу відповідача: 61157, м. Харків, провулок Орача, 30.

Судом перевірено адресу відповідача та встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та осіб фізичних осіб підприємців, адресою приватної виробничо-комерційної фірми В«АНСВ» , яка має ідентифікаційний код 21207857, є: 61157, м. Харків, провулок Орача, 30, саме на цю адресу судом надсилався процесуальний документ, а позивачем позовна заява.

Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь - якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлення суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважаються, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалами господарського суду Харківської області сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи викладене, а також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статей 4-3 та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд задовольнити позов повністю.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, немає значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2015 р. по справі № 922/4740/15 позов задоволено повністю, стягнуто з приватної виробничо-комерційної фірми "АНС" (61157, м. Харків, пров. Червоного орача, 30, п/р 260081119 ПАТ "Мегабанк", МФО 351629, код ЄДРПОУ 21207857) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61003, м. Харків, вул. Плеханівська,149, на п/р 260323012307 в філії ХОУ ВАТ ДОБУ, МФО 351823, код 00131954) суму заборгованості за електричну енергію в розмірі 19806,72 грн. (де 16505,60 грн. - тарифна складова та 3301,12 грн. - ПДВ 20%), суму 9832,92 грн. - перевищення договірної величини.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2016 р. по справі № 922/6534/15 позов задоволено частково, стягнуто з приватної виробничо- комерційної фірми "АНС" ( 61157, м. Харків, пров. Орача, 30, ЄДРПОУ 21207857) на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" (61003, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, ЄДРПОУ 00131954) суму у розмірі 2364, 97 грн. (з яких: 249,09 грн. - 3 проценти річних за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2015 року; 1 842, 80 грн. - пені за серпень, вересень 2015 року; інфляційні втрати - 273,08 грн. за період з 1.10.2015 року по 31.12.2015 року) та судові витрати у розмірі 1 218, 00 грн.

При цьому вищевказаними рішеннями суду встановлено наступні факти:

01.10.2009 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (далі -позивач, постачальник) та приватною виробничо-комерційною фірмою "АНС" (далі - відповідач, споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії від № 050322.

Відповідно до розділу 1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача дозволеною потужністю, зазначену у додатку № 3.1. Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку до цього договору, а споживач сплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є невід'ємними частинами.

Згідно з підпунктом 2.3.3 договору, споживач зобов'язується своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами Додатку № 2 Порядок.

Відповідно до пункту 1 додатку 2 Порядок розрахунків до договору, розрахунковий період встановлено споживачу з 1 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Пунктом 5 додатку 2 Порядок розрахунків до договору встановлено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку ( або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюється додаток № 20 "Акт про використану електричну енергію", який споживач отримує разом із рахунками та повинен повернути підписаним та скріпленим печаткою в термін 5 днів.

Даним пунктом також передбачено, що споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання. У разі неявки споживача для отримання рахунків постачальник направляє рахунки споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.

Додатковою угодою б/н від 26.03.2013 року до договору про постачання електричної енергії № 050322 від 01.10.2009 року сторони домовились у зв'язку із прийняттям нової редакції Правил користування електричної енергії згідно постанови НКРЕ № 105 від 04.02.2010 року внести зміни до договору про постачання електричної енергії № 050322 від 01.10.2009 року та виклали його у редакції наявній у матеріалах справи (а.с. 22-26).

Вищезазначеними рішенням суду встановлено, що позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, здійснив відпуск теплової енергії відповідачу за квітень 2015 року у розмірі 19806,72 грн. Разом з тим, зазначеними рішеннями суду встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань відповідно до умов договору про постачання електричної енергії № 050322 від 01.10.2009 р. щодо своєчасної оплати спожитої електричної енергії за квітень 2015 р.

Оскільки рішенням господарського суду Харківської області від 7.10.2015 року у справі № 922/4740/15, було стягнуто суму боргу з відповідача у сумі 19 806, 72 грн. (за зобов'язаннями квітня 2015 року), тому позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором було нараховано відповідачу за зобов'язаннями що виникли у квітні 2015 року :

- 3% річних у розмірі 396,09 грн. за період з листопада 2015 р. по червень 2016 р;

- інфляційні втрати за зобов'язаннями що виникли у квітні 2015 року у розмірі 1 624,16 грн. за період з грудня 2015 року по червень 2016 року;

- пеню у розмірі 310,44 грн. за листопад 2015 р.

Як вбачається з матеріалів справи (арк. спр. 33-55) позивач направляв відповідачу відповідні рахунки на оплату нарахованих останньому сум пені, 3% річних та інфляційних втрат по конкретним місяцям прострочення виконання свого зобов'язання відповідачем. Однак, як зазначив позивач, останні відповідачем сплачені не були, у зв'язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно із ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до Закону України Про електроенергетику та Правил користування електричною енергією, затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями від 25.12.2008 року), договір на користування електричною енергією є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Абзац 1 ч. 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2014 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, зважаючи на вищевикладене, а також те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та не оплатив отриману від позивача електричну енергію за квітень 2015 р. у встановлені умовами Договору строк, будь-яких доказів, які свідчили б про погашення боргу у повному обсязі станом на день розгляду справи суду не надав, а також оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому суд вважає правомірними заявлені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми пені, 3% річних та інфляційних витрат за весь час прострочення виконання, нарахованих на суму основної заборгованості у розмірі 19 806,72 грн., встановлену рішенням господарського суду Харківської області від 07.10.2015 р. по справі № 922/4740/15.

Що стосується заявленої позивачем до стягнення суми пені, то суд зазначає наступне.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.1 Додаткової угоди до Договору сторони передбачили, що за внесення платежів, передбачених пунктом 2.3.3 - 2.3.4 Договору, з порушенням термінів, визначених додатком №2 Порядку розрахунків, Споживач сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3% річних та індекс інфляції. Сума пені нараховується Споживачу з першого дня прострочення платежу, який повинен бути здійснений споживачем в термін, встановлений в додатку № 2 В«Порядок розрахунківВ» , до дня сплати заборгованості включно та зазначається в рахунку окремим рядком.

Приймаючи до уваги факт прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд зазначає, що останній відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 310,44 грн. пені за листопад 2015 р. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання відносно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 624,16 грн. та 3% річних у розмірі 396,09 грн., суд керується положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно якої встановлено, що боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши наданим позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що останній здійснено позивачем вірно, у відповідності до умов Договору та норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 396,09 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 624,16 грн. суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

У силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання свого грошового зобов'язання, перевіривши наданим позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що останній здійснено позивачем невірно, а саме ним не враховано періоди, в яких індекс інфляції був менше одиниці, тобто мала місце дефляція (лютий 2016 р. - 99,6%, червень 2016 р. - 99,8%), крім того, позивач не включив в зазначений розрахунок інфляційних втрат за березень 2016 р. Таким чином, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд зазначає, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню до стягнення є інфляційні втрати у розмірі 1 125,67 грн. за період з грудня 2015 р. по червень 2016 р. (включно). Що стосується заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат у розмірі 498,49 грн., то такі нараховані позивачем безпідставно, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Акціонерної компанії В«ХарківобленергоВ» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 083,27 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми В«АНСВ» (61157, м. Харків, провулок Орача, 30, код ЄДРПОУ 21207857) на користь Акціонерної компанії В«ХарківобленергоВ» (61003, м. Харків, вул. Плеханівська, 149, код ЄДРПОУ 00131954) суму 3% річних у розмірі 396,09 грн., пеню в розмірі 310,44 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 125,67 грн. та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 1 083,27 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 08.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_2