Рішення

від 06.09.2016 по справі 922/2231/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р.Справа № 922/2231/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Хечанян Г.В.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_1, м. Харків до Державної установи "Інститут дерматології та венерології НАМН", м. Харків про стягнення 51887,70 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Троценко О.В.,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Харківської області з позовом до ДУ "Інститут дерматології та венерології НАМН" (далі - відповідач) звернулась ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач). У позові остання просила суд стягнути з відповідача на свою користь 22800,00 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору № 72, укладеного між сторонами 19.12.2013 року. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 24762,67 грн. інфляційних, 2239,00 грн. пені та 2086,03 грн. 3% річних. Судові витрати, які складаються з 1378,00 грн. витрат на оплату судового збору та 3500,00 грн. витрат на адвокатські послуги, позивач також просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 11.07.2016 року було порушено провадження по справі та її розгляд був призначений на 02.08.2016 року о 10:00 год.

Ухвалою суду від 02.08.2016 року розгляд справи був відкладений до 06.09.2016 року до 10:00 год.

Позивач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

29.08.2016 року до суду від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача, в яких він підтверджує факт оплати відповідачем основної заборгованості у розмірі 28200,00 грн. та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 24762,67 грн. інфляційних, 2239,00 грн. пені, 2086,03 грн. 3% річних, 1378,00 грн. витрат по оплаті судового збору та 3500,00 грн. за послуги адвоката. Надані заперечення та додані до них докази досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, наданому до суду 29.07.2016 року, дослідженому судом та долученому до матеріалів справи. Зокрема, вказує на те, що станом на 25.07.2016 року основний борг у розмірі 28200,00 грн. відповідачем сплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 724 від 21.07.2016 року. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач заявляє про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені у розмірі 2239,00 грн. та просить суд відмовити в задоволенні позову в цій частині. Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних та 3% річних відповідач також просить суд відмовити в їх задоволенні на підставі того, що Інститутом докладено всіх зусиль для усунення обставин, які не залежали від нього і які стали підставою для затримки виконання зобов'язання за договором з позивачем.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

19 грудня 2013 року між сторонами був укладений договір поставки № 72, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується у 2013 році поставити та передати у власність замовника (відповідач) товари згідно специфікації (що є невід'ємним додатком до договору), а замовник - прийняти товар та оплатити його вартість. Найменування товару - стіл операційний універсальний СОУ-1 за ДК 016-2010 Код ДКПП 32.50.3.

Згідно п.7.6 договору ціна за вищезазначеним договором становить 28200, 00 грн.

19 грудня 2013 року згідно накладної за № 90 позивач передав, а відповідач отримав через довіреність ААА 342085 від 19.12.2013 року вищезазначений товар.

Згідно п. 8.2 договору, відповідач повинен сплатити за кожну прийняту партію товару не пізніше 30 днів з дати поставки.

Втім, відповідач своєчасно за отриманий товар не розрахувався.

Позивачем на адресу відповідача були направлені листи-вимоги (а.с.22, 23) з вимогою розрахуватись за отриманий товар. 08.04.2015 року листом № 318 (а.с. 24) відповідач підтвердив наявність заборгованості та запропонував позивачу розглянути можливість погашення заборгованості за рахунок цінних паперів з наступною реалізацією їх банківськими установами.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Сторонами до суду подане платіжне доручення №724 від 21.07.2016 року на суму 28200,00 грн. яке свідчить про оплату відповідачем основної суми заборгованості після подачі позову до суду.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, суд припиняє провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 28200,00 грн.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача 2239,00 грн. пені, суд виходив з наступного.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору, а саме п. 13.1, передбачено, що у разі порушення строк оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Розмір заявленої до стягнення пені складає 2239,00 грн.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності щодо стягнення пені.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.1 , п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору сторонами позовна давність для вимог про стягнення пені не збільшувалась.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Строк виконання основного зобов'язання у спірних правовідносинах сплинув 18.01.2014 року, отже строк спеціальної позовної давності для вимог про стягнення пені сплинув 18.01.2015 року, а позов подано до суду 07.07.2016 року.

Відповідно до положень частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Про сплив позовної давності відповідачем зазначено у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 29.07.2016 року.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 2239,00 грн. задоволенню не підлягають, у зв'язку зі спливом строку спеціальної позовної давності.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2086,03 грн. та інфляційних втрат в розмірі 24762,67 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2086,03 грн. та інфляційних втрат в розмірі 24762,67 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача, оскільки вони спростовуються доданими до матеріалів справи.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як роз'яснено у розділі І Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 року, відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 розділу I цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ст. 30 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як роз'яснено у п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 року № 7, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Войтовим Ю.М. укладено договір про надання правової допомоги №б/н від 25.06.2016 року, за умовами якого адвокат зобов'язується за плату надати правову допомогу визначену у завданні-дорученні клієнта.

Відповідно до розділу 3 договору та завданню-дорученню до договору (а.с.29) вартість послуг адвоката становить 3500,00 грн.

За надані адвокатські послуги позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 3500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №258 від 06.07.2016 року (а.с. 26).

Статус особи, яка представляла інтереси позивача за вказаною угодою, відповідає вимогам Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

З огляду на зазначене, відшкодування витрат зі сплати судового збору та витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 179 ГК України; ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 43, 44-49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи "Інститут дерматології та венерології НАМН" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 7/9, код ЄДРПОУ 02012160) на користь ФОП ОСОБА_1 (61034, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) - 24762,67 грн. інфляційних, 2086,03 грн. 3% річних, 1318,54 грн. судового збору та 3500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 22800,00 грн.

В задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 2239,00 грн. відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 08.09.2016 р.

Суддя О.В. Погорелова