Рішення

від 08.09.2016 по справі 917/1130/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 р. Справа № 917/1130/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТО-ЛЕК", місце знаходження: АДРЕСА_1, 61140; адреса для листування: вул. Примакова, буд. 46, м. Харків, 61004

до Приватного підприємства "ВАКУЛА", вул.Сковороди, буд.14, м. Полтава, 36003

про стягнення 11955,80 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 11955,80 грн. заборгованості за поставлений товар згідно видаткових накладних №100172612/1 від 09.10.2014 р.; №100172612/2 від 09.10.2014 р., №100178949/1 від 14.10.2014 р., №100178949/2 від 14.10.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги закону та не здійснив оплату за поставлений на його адресу товар.

15.08.2016 р. позивач на адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідач явку представника у засідання не забезпечив. Ухвали суду, які направлялися відповідачу за адресою, вказаною у позові та яка зазначена на сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернулися до суду з відмітками поштової установи: В« За закінченням терміну зберіганняВ» .

Таким чином, відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відповідач вважається належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань та про покладені на нього обов'язки. Судом відкладався розгляд справи для належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду та надання можливості подати пояснення стосовно спору.

Згідно ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. В даному випадку цей строк закінчується, а тому суд не може більше відкладати розгляд справи.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

На підставі усної домовленості між сторонами, позивач відпустив відповідачеві згідно накладних №100172612/1 від 09.10.2014 р. на суму 136,62 грн; №100172612/2 від 09.10.2014 р. на суму 5127,40 грн, №100178949/1 від 14.10.2014 р. на суму 1650,70 грн, №100178949/2 від 14.10.2014 р. на суму 5041,08 грн тавар на загальну суму 11955,80 грн. (копії накладних в матеріалах справи, арк.спр. 8-13). Вказані накладні підписані відповідальними особами та затверджені печаткою відповідача.

Як стверджує позивач, грошові кошти за отриманий товар відповідачем сплачені не були. У зв'язку з цим, позивачем 24 травня 2016 року було направлено відповідачу вимогу № б/н від 20.05.2016 про сплату заборгованості у розмірі 11955,80 грн протягом 7 днів з моменту отримання вимоги (в матеріалах справи, арк. спр.14).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за №173/24950 від 28.01.2014 р. та зазначає, що вимога надійшла до поштового відділення 27.05.2016 р. Враховуючи положення вищезазначених нормативів, відповідач повинен був отримати цю вимогу у строк по 24.06.2016 р. Таким чином, позивач вважає, що відповідач повинен був розрахуватися за даними зобов’язаннями по 05.07.2016 р. включно.

Виходячи з викладеного, позивач заявляє до стягнення 11955,80 грн.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Предметом даного спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за товар.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З огляду на фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, суд встановив, що сторонами по справі був вчинений правочин, який за своєю суттю є договором купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги. Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору купівлі- продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін). Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач, відповідно до досягнутої домовленості між сторонами про поставку товару згідно накладних №100172612/1 від 09.10.2014 р.; №100172612/2 від 09.10.2014 р., №100178949/1 від 14.10.2014 р., №100178949/2 від 14.10.2014 р. не було визначено порядок та умови оплати поставленого товару відповідачем.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язаньВ» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Суд вважає, що в даному випадку строк, з якого у відповідача виникло зобов'язання з оплати, слід рахувати з наступного дня за днем прийняття товару по кожній накладній окремо.

За обставин, викладених вище, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що права та інтереси позивача дійсно порушені і позовні вимоги про стягнення 11955,80 грн. вартості товару є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог. Відповідач наданими йому правами не скористався, жодних доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості суду не надав.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з’ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог. Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача (ст.49 ГПК України).

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49,75,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ВАКУЛА", вул.Сковороди, буд.14, м. Полтава, 36003, код ЄДРПОУ 31967014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТО-ЛЕК" (місце знаходження: АДРЕСА_1, 61140; адреса для листування: вул. Примакова, буд. 46, м. Харків, 61004, код ЄДРПОУ 21194014) 11955,80 грн. основного боргу та 1378,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Н.Г. Гетя