Ухвала

від 30.08.2016 по справі 814/672/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

30.08.2016 № К/800/16301/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 у справі №814/672/15 за позовомПриватного підприємства «Струг» доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015, задоволено позов Приватного підприємства «Струг», визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївської області №000642201 та № 0000652201 від 18.11.2014.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «Струг» з питань підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Енерготех-Ком» за березень, травень-вересень, грудень 2013 року, з ТОВ «Буд-Електро» за травень-липень, вересень 2013 року, з ТОВ «Промспецснаб-Юг» за жовтень-листопад 2013 року, з ТОВ «Спецторг» за січень-травень 2014 року, з ТОВ «Инбудпостач» за червень-серпень 2014 року та формування витрат при визначенні об'єкта оподаткування в 2013 році, за наслідками якої складено акт № 33/14-09-22-01/32841807 від 05.11.2014, яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 630240 грн., а також п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2013 рік, в результаті чого занижено податок на прибуток на 338664 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2014 року № 0000642201, яким ПП «Струг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 630240 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 315120 грн., а також № 0000652201, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 338664 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 169332 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ЕНЕРГОТЕХ-КОМ» за договором купівлі-продажу від 19.02.2013 за №19/02-13, предметом якого є купівля товару позивачем на умовах самовивозу, за договором субпідряду від 10.06.2013 за №5-06/2013-Д, предметом якого є виконання контрагентом будівельно-монтажних робіт із завершення будівництва гідроагрегатів № 2 та № 3 на об'єкті Дністровської гідроакумулюючої електростанції за адресою: м. Новодністровськ Чернівецької області та за договором підряду від 25.07.2013 за № 04/2013-сп, предметом якого є виконання контрагентом комплексу будівельно-монтажних робіт на об'єкті «Реконструкція приміщень ІКЦ «Імпульс»; з ТОВ «БУД-ЕЛЕКТРО» за договором купівлі-продажу від 15.05.2013 за № 15/05, є купівля товару позивачем на умовах самовивозу; з ТОВ «ПРОМСПЕЦСНАБ-ЮГ» за договором купівлі-продажу від 14.08.2013 за №14/08-2013, предметом якого є купівля товару (будівельні матеріали) позивачем на умовах самовивозу; з ТОВ «СПЕЦТОРГ» купівлі-продажу від 20.01.2014 за №05/01-14, предметом якого є купівля товару (будівельні матеріали) позивачем на умовах самовивозу; з ТОВ «ИНБУДПОСТАЧ» за договором купівлі-продажу від 02.06.2014 за № 0206к, предметом якого є купівля товару (будівельні матеріали) позивачем на умовах самовивозу, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, кошторисними документами, видатковими та податковими накладними, розрахунковими документами, подорожними листами.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірок спірних контрагентів, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош