Ухвала

від 01.09.2016 по справі 810/6647/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2016 року м. Київ К/800/11374/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокомфорт»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року

у справі № 810/6647/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокомфорт»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідрокомфорт» (далі - ТОВ «Гідрокомфорт»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області; відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002012205 від 31 жовтня 2014 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Стягнуто з ТОВ «Гідрокомфорт» до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 384,80 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ТОВ «Гідрокомфорт», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та прийняти нове рішення, яким визнати протиправним і скасувати оспорюваний акт індивідуальної дії.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Гідрокомфорт» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажінвест» за період з 01 липня 2014 року по 31 липня 2014 року, за результатами якої складено акт № 3434/10/10-16-22-05/37909754 від 27 жовтня 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002012205 від 31 жовтня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 592 058,95 грн. (473 647,16 грн. - основний платіж; 118 411,79 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «Будмонтажінвест» підготовчих підрядних робіт під будівництво багатоповерхового житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 6, літ. Ж, з огляду на непідтвердження факту реального вчинення господарських операцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган посилався на акт № 2666/26-55-22-08/39098627 від 01 вересня 2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень, липень 2014 року, в якому зазначено про недостатність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, а також неперебування товариства за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання робіт (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платнику податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації судові інстанції цілком об'єктивно виходили з того, що подані позивачем акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати типової форми КБ-3, податкові накладні, платіжні доручення не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних операцій.

Так, товариством не представлено доказів на підтвердження того, хто виступав конкретними виконавцями спірних робіт, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об'єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт тощо.

Не обґрунтовано товариством належним чином (шляхом надання відповідної ділової переписки, роздруківок телефонних розмов тощо) і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь.

При цьому подані ТОВ «Гідрокомфорт» на підтвердження реального характеру здійснених операцій договір підряду № 11/04-2014 від 11 березня 2014 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамант-Центр»; договірна ціна; акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2в; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати типової форми КБ-3; декларація про початок виконання підготовчих робіт; проект виконання підготовчих робіт, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Дорн», обґрунтовано відхилено попередніми судовими інстанціями. Адже, вказані документи засвідчують взаємовідносини позивача з ТОВ «Діамант-Центр» щодо виконання комплексу підготовчих підрядних робіт під будівництво багатоповерхового житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 6, літ. Ж, проте не підтверджують, що вказані роботи виконувались саме ТОВ «Будмонтажінвест» як залученим субпідрядником.

Наведені обставини в сукупності з виявленими контролюючим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента ТОВ «Гідрокомфорт» свідчать про удаваний характер спірних операцій та, відповідно, виключають правомірність їх відображення в податковому обліку позивача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідрокомфорт» відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Шипуліна Т.М.