Рішення

від 08.09.2016 по справі 920/768/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.09.2016 Справа № 920/768/16 За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

м. Суми

до відповідачів: 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2,

м. Суми,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аметист-Транс»,

Одеська область, м. Іллічівськ

про стягнення 32 320 грн. 00 коп.

Суддя Заєць С.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3 (довіреність б/н від 20.07.16);

від відповідачів: не з'явились;

при секретарі судового засідання Даніловій Т.А.

Суть спору : позивач у позовній заяві б/н від 01.08.2016 просить суд стягнути з 1-го відповідача на свою користь штраф у сумі 320 грн. 00 коп., 1378 грн. 00 коп. судового збору, а також просить суд стягнути з 2-го відповідача на свою користь борг у сумі 32 000 грн. 00 коп., 1378 грн. 00 коп. судового збору.

07.09.2016 позивачем подано заяву про повернення зайво сплаченого судового збору, а також заяву про уточнення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути заборгованість відповідно до вимог позовної заяви, покласти обов'язок по відшкодуванні сплаченої суми судового збору на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачі в судове засідання 08.09.2016 явку повноважних представників не забезпечили, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення, які наявні в матеріалах справи.

Отже, відповідачі вважаються повідомленими про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідачів про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідачі не скористалися своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідачі не використали надане законом права на участь у судовому засіданні, поданні відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:

06.01.2014 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (перший відповідач) укладено договір доручення.

Відповідно до п. 1.1. розділу 1 договору доручення перший відповідач, у порядку та на умовах визначених договором, прийняв на себе зобов'язання в інтересах довірителя здійснити на території України пошук потенційних замовників вантажних перевезень з метою укладення довірителем відповідних договорів на перевезення вантажів.

На виконання умов договору доручення перший відповідач надав позивачу інформацію про замовника на перевезення вантажу - ТОВ «Аметист-транс» (другий відповідач).

17.09.2014 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аметист-Транс» (другий відповідач) укладено договір перевезення вантажу № 120.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного договору перевезення вантажу та заявки № 12/00-02 від 16.03.2015 позивач виконав роботи (надав послуги) з перевезення автомобілем ДАФ НОМЕР_1/НОМЕР_3 вантажу, по маршруту: Tuchomie 77-133 (республіка Польща)- м. Белгород (Російська Федерація).

Факт виконання робіт (надання послуг) підтверджується матеріалами справи, а саме актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) № 13 від 02.04.2015.

Загальна вартість виконаних робіт з перевезення (надання послуг) становить 32000,00 грн., про що було виставлено рахунок -фактуру № 13/15 від 02.04.2015.

Відповідно до п. 5.1 договору перевезення сума та умови оплати визначаються за погодженням сторін і фіксуються в кожній заявці.

Відповідно до п. 16 заявки № 12/00-02 від 16.03.2015 сторони погодили умови оплати:

- 50% - по затаможенню;

- 40% - після відвантаження;

-10% - по оригіналам документів.

Позивач зазначає, що в порушення договірних зобов'язань Другий відповідач вартість зазначених робіт позивачу не оплатив.

З метою врегулювання спору мирним шляхом позивач 17.05.2016 направив на адресу другого відповідача претензію з вимогою про сплату заборгованості в сумі 32000 грн. 00 коп.

Проте другий відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Відповідно ст. 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом встановлено, що факт отримання другим відповідачем послуг від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), проте в порушення взятих на себе зобов'язань та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, другий відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати наданих послуг, у зв'язку з чим, його заборгованість перед позивачем складає 32000 грн. 00 коп.

Другим відповідачем обґрунтованих заперечень проти позову чи доказів в підтвердження погашення заборгованості суду надано не було, тому, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 32000 грн. 00 коп. з другого відповідача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 8.1. розділу 8 договору доручення, сторонами передбачено, що якщо умови договору, укладеного між Замовником (другий відповідач) та Довірителем на підставі інформації повіреного (перший відповідач), не виконуються замовником, повірений несе відповідальність перед довірителем (позивачем) у вигляді штрафу, що становить 1% від ціни неоплаченої послуги.

В обґрунтування позивних вимог позивач зазначає, що зважаючи, що другий відповідач не сплатив позивачу вартість виконаних робіт (надання послуг), сума штрафу за договором доручення, яку перший відповідач повинен сплатити на користь позивача становить 320 грн. 00 коп.

Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний термін від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи, а саме договору доручення, вбачається, що сторонами не обумовлено порядку та термінів сплати штрафу, обумовленого п. 8.1. розділу 8 договору доручення.

В зв'язку з чим обов'язок по сплаті зобов'язання виникає з моменту пред'явлення вимоги (по закінченню семиденного терміну з моменту пред'явлення вимоги).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення позивачем вимоги до першого відповідача про сплату 320 грн. 00 коп.

Враховуючи зазначене суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 320 грн. 00 коп. з першого відповідача за не доведеністю.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

07.09.2016 позивачем подано заяву про повернення зайво сплаченого судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням викладеного позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України на підставі ухвали господарського суду судовий збір у сумі 1378 грн. 00 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення від 30 червня 2016 № 123.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що другий відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1378 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аметист-Транс» (бульвар Гайдара, 2/134-Н, м. Іллічівськ, 68000, код ЄДРПОУ 37439287) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДР НОМЕР_2) 32000 грн. 00 коп. заборгованості, 1378 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В інший частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.09.2016.

Суддя С.В. Заєць