Постанова

від 08.08.2016 по справі 910/28052/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2016 р. Справа№ 910/28052/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Квятківській Н.А.

за участю представників сторін :

від позивача: Дідковська Т.О. (довіреність від 17.10.2013 № б/н);

від відповідача: Барибіна К.Б. (довіреність від 25.12.2015 № 002/16);

від третьої особи: Нестерова І.В. (довіреність від 30.11.2015 № б/н);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АО-Інтертранс"

на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016

у справі № 910/28052/15 (суддя Паламар П.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Здорово",

третя особа товариство з обмеженою відповідальністю "АО-Інтертранс",

про відшкодування шкоди, ціна позову 312 550,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/28052/15 у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, третя особа звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/28052/15 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи/, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

В обґрунтування апеляційної скарги третя особа зазначає, що відмовляючи в позові у зв'язку з пропуском строків надання документів та ненадання певних документів, судом першої інстанції порушено норми ст.ст. 526, 979, 991 ЦК України, ч. 1 ст. 16 та ст. 26 Закону України «Про страхування». Що стосується обґрунтування оскаржуваного рішення недбайливим ставлення до застрахованого транспортного засобу, то, на думку апелянта, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, оскільки ні в генеральному договорі добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 1303376 від 15.07.2013 (п. 7.2 договору), ні в договорі страхування (п. 7.2 загальної частини договору), ні в правилах добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (п. 10.5 правил) не передбачений обов'язок страхувальника або осіб, допущених ним до керування, забезпечити і здійснювати зберігання (стоянку) застрахованого транспортного засобу виключно на охоронюваних стоянках або забезпечити цілодобове спостерігання за застрахованим транспортним засобом під час його стоянки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2016 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АО-Інтертранс" прийнято до провадження та призначено до розгляду за участю уповноважених представників.

22.04.2016 представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Здорово" просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, викладених у вказаному відзиві.

20.05.2016 представником апелянта через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано для долучення до матеріалів справи постанову про призупинення попереднього слідства у зв'язку з неможливістю встановити особу, яка підлягає притягненню в якості обвинуваченого, неможливість подання якої обґрунтована її відсутністю у третьої особи на час прийняття рішення судом першої інстанції.

Під час розгляду вказаної апеляційної скарги склад колегії суддів неодноразово змінювався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г., Лобань О.І., апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АО-Інтертранс" прийнято до провадження та призначено до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

24.06.2016 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подано пояснення до апеляційної скарги, в яких товариство з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" просило оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 29.06.2016 продовжено строк розгляду справи № 910/28052/15 та у судовому засіданні 29.06.2016 оголошено перерву до 10.08.2016.

У судових засіданнях представники третьої особи та позивача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити, представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом міста Києва та підтверджується матеріалами справи, 15.07.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" (страхувальник, позивач) та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Здорово" (страховик, відповідач) було укладено генеральний договір добровільного страхування наземного транспорту № 1303376.

Згідно умовами договору було застраховано майнові інтереси позивача, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом (напівпричіп рефрижератор) - марка, модель ТЗ: SCHWARZMULLER SPA, шасі (кузов, рама): VAVSAF3382H179618, реєстраційний номер: АА1973ХР, рік виготовлення: 2002 (додаток № 26).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еска Капітал" передало товариству з обмеженою відповідальністю "АО-Інтертранс" у користування на 36 місяців на підставі договору фінансового лізингу № 250214/ФЛ-228 від 25.02.2014 застрахований напівпричіп рефрижератор, що підтверджується актом приймання-передачі від 04.03.2014.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що у період з 15 год. 25.10.2014 до 23 год. 03.11.2014 з автостоянки, розташованої на 365 км автодороги Москва-Київ у Фокінському районі м. Брянська РФ, напівпричіп SCHWARZMULLER SPA, реєстраційний номер АА 1973ХР, 2002 року випуску, був викрадений невідомою особою, що зафіксовано працівниками слідчого відділу УМВС РФ у м. Брянську та підтверджується протоколом огляду місця пригоди від 04.11.2014, постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження № 0021604 від 10.03.2015., звітом щодо розслідування та експертизи № 14/5024 від 12.02.2015, складеним компанією Клеймс енд Рікавері Сервісес Лімітед (Claims and Recovery Services Ltd.), м. Москва.

05.11.2014 позивач заявою повідомив відповідача про настання страхового випадку по ризику "незаконне заволодіння транспортного засобу з будь-якою метою" напівпричепа SCHWARZMULLER SPA, реєстраційний номер АА 1973ХР, 2002 року випуску.

Спір у даній справі виник у зв'язку із відмовою відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 979 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується виплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. А страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі ст. 990 Цивільного кодексу України та ст. 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України та п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про страхування" страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України та ст. 20 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно приписів статтей ст. 991 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України "Про страхування" передбачено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Відповідно до частини 2 ст. 991 Цивільного кодексу України та ст. 26 Закону України "Про страхування" встановлено, що договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Умовами п.п. "є" п. 11.1 договору страхування між сторонами передбачено, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є невиконання чи неналежне виконання страхувальником обов'язків, покладених на нього цим договором.

Згідно умов п.п. "е" договору п. 8.1.4, п. 8.1.3.1 договору по ризику незаконного заволодіння транспортного засобу з будь якою метою страхувальник зобов'язаний надати страховику довідку органів внутрішніх справ про факт та обставини події, постанову про порушення кримінальної справи по факту події (довідку, в якій зазначені реквізити такої постанови), та постанову про зупинення кримінальної справи в зв'язку з тим, що не встановлено осіб, які вчинили злочин чи не відоме їх місцезнаходження. Документи подаються належним чином оформлені, в завірених копіях або в оригіналі і страховик має право зробити їх фотокопії для приєднання до страхової справи.

Як вірно встановлено господарським судом міста Києва та підтверджується матеріалами справи, позивач із простроченням передбаченого п. 8.1.3 договору п'ятнадцятиденного строку з моменту настання страхового випадку надав відповідачу постанову відділу УМВС Росії у м. Брянську про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження № 0021604 від 10.03.2015, а також довідку органів внутрішніх справ про факт та обставини події (витяг з кримінального провадження № 12014100030012425).

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що позивачем не надано доказів надання в установлений генеральним договором № 1303376 від 15.07.2013 строк відповідачу всіх необхідних документів, передбачених п.п. "е" договору п. 8.1.4 договору, для з'ясування обставин страхового випадку та отримання страхового відшкодування, а саме постанови про зупинення кримінальної справи в зв'язку з тим, що не встановлено осіб, які вчинили злочин чи не відоме їх місцезнаходження, також не надано доказів бездіяльності органів досудового слідства у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи щодо викрадення застрахованого транспортного засобу.

Крім того, п. 8.5. договору страхування передбачено, що строк надання всіх необхідних документів для виплати страхового відшкодування може бути продовжено, проте не більше ніж на 30 календарних днів. Як підтверджується матеріалами справи, страховик неодноразово для надання всіх необхідних документів на підтвердження страхового випадку продовжував строк, який перевищив 30 календарних днів, але страхувальником так і не було надано всіх необхідних документів. При цьому твердження апелянта стосовно того, що він сприяв страховику у встановленні всіх обставин зникнення застрахованого напівпричіпу спростовуються змістом постанови про відмову у відкритті кримінальної справи від 22.12.2014, з якої вбачається, що посадові особи ТОВ "АО-Інтертранс" своєчасно не з'являлись до відділу УМВС Росії у м.Брянську для надання пояснень стосовно обставин зникнення застрахованого транспортного засобу.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги щодо порушення на думку апелянта судом першої інстанції норм ст.ст. 526, 979, 991 ЦК України, ч. 1 ст. 16 та ст. 26 Закону України «Про страхування», висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не приймаються господарським судом апеляційної інстанції до уваги.

Крім того, умовами п.п. "и" п. 7.2 договору страхування передбачено, що страхувальник зобов'язаний ставитись до застрахованого транспортного засобу та/або додаткового обладнання так само дбайливо, якби він був не застрахований.

Як встановлено господарським судом міста Києва, напівпричіп-рефрижератор SCHWARZMULLER SPA, реєстраційний номер АА 1973ХР, 2002 року випуску був викрадений шляхом вільного доступу до цього майна, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження № 0021604 від 10.03.2015, а поясненнями позивача та третьої особи підтверджується, що по прибуттю транспортного засобу разом із застрахованим напівпричепом у м.Брянськ РФ, він був залишений на автостоянці. При цьому, матеріалами справи підтверджується, а саме, чеком № 00187516 від 25.10.2014, що третя особа оплатила послуги з охорони транспортного засобу лише за одну добу. Після спливу оплаченого часу транспортний засіб не було забрано, як і не було оплачено послуги з його подальшої охорони і зберігання, та залишено транспортний засіб з напівпричепом-рефрижератором без нагляду ще на вісім діб, що призвело до викрадення напівпричепу.

Генеральним договором страхування № 1303376 (підпунктом «є» пункту 7.1.) передбачено обов'язок позивача ознайомити всіх осіб, які допускаються до керування транспортним засобом з умовами вказаного договору страхування та персональну відповідальність позивача перед страховиком за невиконання вказаними особами вимог даного договору.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким погоджується апеляційний господарський суд стосовно того, що залишенням вільного доступу до застрахованого напівпричепа, не забезпеченням його належної охорони у період відсутності водіїв та невжиттям належних заходів щодо забезпечення збереження вказаного майна, позивач не виконав обов'язку щодо забезпечення дбайливого ставлення до застрахованого майна, передбаченого підпунктом «и» пункту 7.1. Генерального договору страхування № 1303376.

Вищевказане свідчить також і про те, що позивачем не було забезпечено виконання умов договору в частині п.п. «е» пункту 7.1., яким передбачено його обов'язок вживати заходів щодо запобігання збиткам внаслідок страхового випадку.

Що стосується доводів апелянта стосовно недоведеності недбайливого ставлення до застрахованого транспортного засобу, оскільки ні в генеральному договорі добровільного страхування наземного транспорту № 1303376 від 15.07.2013 (п. 7.2 договору), ні в правилах добровільного страхування наземного транспорту (п. 10.5 правил) не передбачений обов'язок страхувальника або допущених ним до керування осіб, забезпечити і здійснювати зберігання (стоянку) застрахованого транспортного засобу виключно на охоронюваних стоянках або забезпечити цілодобове спостерігання за ним під час стоянки, та пояснень позивача у вказаній частині, на думку якого дбайливе ставлення стосується дотримання правил експлуатації та правил дорожнього руху, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказаний термін («дбайливе ставлення») є загальноприйнятим і охоплює всі дії щодо збереження під час експлуатації як самого транспортного засобу так і його стану, що включає в тому числі і його зберігання (стоянку).

Київський апеляційний господарський суд враховує, що підписуючи договір страхування, позивач погоджувався з його умовами, а значить усвідомлював значення і зміст термінів та своїх обов'язків, передбачених вказаним договором, а передаючи застрахований транспортний засіб у лізинг третій особі, повинен був забезпечити виконання умов договору. Крім того, умовами договору страхування передбачено (п.п. «а», «б» п. 7.5. договору), що страхувальник має право вимагати від страховика роз'яснень умов та правил страхування, договору страхування та вносити страховику пропозиції щодо змін і доповнень до договору страхування, а тому в разі, якщо страхувальнику були не зрозумілі умови договору чи він не погоджувався з ними, зважаючи на вищевикладене, він міг скористатись вказаним правом і звернутися до страховика за відповідними роз'ясненнями чи з пропозиціями щодо внесення змін до договору страхування. Однак позивач таким правом не скористався, в матеріалах справи відсутні докази таких звернень.

Крім того, договором страхування (п.п. «и» п.7.1.), крім обов'язку позивача дбайливо ставитись до застрахованого транспортного засобу, також передбачено його обов'язок дотримуватись відповідних правил експлуатації транспортного засобу та забезпечувати виконання вимог Правил дорожнього руху, якими в свою чергу визначено (Розділ 15 «Зупинка і стоянка» пункти 15.1, 15.12 ), що стоянка транспортних засобів на дорозі повинна здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі, та водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним. Забезпечення виконання вказаних вимог договору страхування та Правил дорожнього руху також не було здійснено позивачем.

Зазначене в сукупності доводить наявність винних дій (бездіяльності) позивача, що призвело до настання страхового випадку.

З врахуванням вищевикладеного, апеляційний господарський суд не приймає також до уваги інші доводи апелянта, зокрема посилання на надану постанову про зупинення попереднього слідства у зв'язку з неможливістю встановити особу, яка підлягає притягненню в якості обвинуваченого, надання якої передбачено умовами договору страхування (п.п. «е» пункт 8.1.3.), оскільки надання копії вказаної постанови не спростовує факту порушення позивачем умов договору страхування.

З урахуванням всіх викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності визначених законом підстав для відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю ""Еска Капітал"".

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АО-Інтертранс" на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/28052/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/28052/15 залишити без змін.

3. Справу № 910/28052/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань