Рішення

від 07.09.2016 по справі 910/10945/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2016Справа №910/10945/16

За позовомКомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Громадська організація «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» простягнення 50 697,56 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Лєгостаєв І.В. - представник за довіреністю № 40-Д від 04.03.2016 від відповідача Конопат М.І. - представник за довіреністю № 10/16 від 01.08.2016 Серьогін С.Ю. - представник за довіреністю № АС-001 від 06.09.2016 В судовому засіданні 07.09.16 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» до Громадська організація «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» про стягнення 50 697,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ГО «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» як балансоутримувачем нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою Київ, вул. Татарська, 18-Б площею 211,0 кв.м. споживались комунальні послуги, які надавались позивачем. У період з квітня 2007 по жовтень 2010 облік, нарахування та збір платежів від власників (орендарів) нежитлових приміщень від імені КП УЖГ здійснювали КП «ЖЕКи», що діяли на підставі договорів доручення. У період з 10.09.2010 по 04.01.2012 заборгованість відповідача за фактично спожиті комунальні послуги складає: 19679,69 грн., в т.ч. 19660,41 грн. основного боргу, 8,13 грн. втрат від інфляційних процесів, 11,15 грн. - 3 % річних). Крім того, за період з 23.08.2013 по 22.05.2014 у відповідача утворилась заборгованість за надані комунальні послуги згідно умов договору № Т-080 від 16.07.2013 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в розмірі 31017,87 грн., в т.ч. 30574,05 грн. основного боргу, 443,82 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.06.2016 порушено провадження у справі № 910/10945/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 03.08.2016.

05.07.2016 через канцелярію суду позивач надав документи на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2016, які були залучені до матеріалів справи.

01.08.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло електронне повідомлення відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника.

У судове засідання, призначене на 03.08.2016, з'явився представник позивача, який проти відкладення розгляду справи не заперечував та подав письмове клопотання про продовження строку розгляду спору.

Суд задовольнив клопотання відповідача, ухвалив продовжити строк вирішення спору, розгляд справи відклав на 07.09.2016.

В судове засідання 07.09.2016 представники сторін з'явились, представники відповідача подали заяву про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 19660,421 грн., яка нарахована за період до 10.09.2010 року.

Крім того, відповідачем було надано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить у вимогах про стягнення заборгованості, що виникла станом на 10.09.2010, відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Стосовно заборгованості в розмірі 31017,87 грн., що нарахована за період з 23.08.13 по 22.05.14, відповідач заперечує з тих підстав, що позивачем не надано належних доказів, що він є правонаступником КП «ЖЕК «Татарка» та КП УЖГ. Крім того, за твердженням відповідача, нарахування боргу в розмірі 31017,87 грн. не є підтвердженим належним чином, оскільки у позовній заяві позивач посилається на договір № 3-028 , якого немає в додатках до позовної заяви, а тому неможливо встановити, коли цей договір було укладено та на яких умовах.

В судовому засіданні 07.09.2016 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, просив суд застосувати строки позовної давності.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 24/6240 "Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва" перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31.10.2001 року.

Громадська організація "Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України "Відродження" є балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 211,0 м. кв. за адесою: м. Київ, вул. Татарська 18-Б та споживає комунальні послуги, які надає виконавець комунальних послуг КП "ЦОС Шевченківського району».

У період із квітня 2007 по жовтень 2010 облік, нарахування та збір платежів від власників (орендарів) нежитлових приміщень від імені КП УЖГ здійснювали КП "ЖЕКи", що діяли на підставі договорів доручення.

Відповідно до Окремого доручення Першого заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Пахальчук Г.Д. від 13.09.2010 р. № 905 з метою підвищення контролю за рівнем платіжної дисципліни і недопущенням безоплатного використання теплової енергії та водопостачання КП УЖГ (КП "ЦОС Шевченківського району") зобов'язано заключити прямі договори з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району.

КП ЖЕКи зобов'язано передати КП УЖГ всю первинну документацію, провести звірку з орендарями та власниками нежитлових приміщень Шевченківського району, скласти акти звіряння станом на 01.10.2010 року.

На виконання даного Окремого доручення КП "ЖЕК "Татарка" було складено акт звіряння взаєморозрахунків про заборгованість по споживачу комунальних послуг (вул. Татарська, 18-б) Клуб "Відродження" та передано до КП УЖГ (виконавця) заборгованість по даному споживачу за комунальні послуги в сумі 19660,41 грн. станом на 01.02.2011.

Відповідно до розрахунку заборгованості за комунальні послуги по нежитловому приміщенню відповідача (вул. Татарська 18-Б), за період з 10.09.2010 по 04.01.2012, заборгованість відповідача складає: 19679,69 грн. в тому числі 19660,41 грн. основного боргу, 8,13 грн. втрат від інфляції, 11,15 грн. - 3 % річних.

Крім того, 16.07.2013 між позивачем та відповідачем було укладено договір № Т-080 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, за умовами якого позивач зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором.

Відповідно до п.1.2 договору споживач є балансоутримувачем нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Татарська, 18-Б, загальною площею 211,0 кв.м.

Відповідно до п.3.2 договору у разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 25 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п.4.2.1 споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений договором строк.

В період з 23.08.2013 по 22.05.2014 позивачем було надано відповідачу комунальні послуги на загальну суму 31700,87 грн., однак відповідачем було здійснено оплати лише на суму 1126,82 грн., у зв'язку з чим заборгованість відповідача за договором № Т-080 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення складає 31017,87 грн., в т.ч. 30574,05 грн. основної заборгованості, 443,82 грн. інфляційних втрат.

Як зазначає позивач, протягом всього спірного періоду ним направлялись Відповідачу рахунки за комунальні послуги, проте, оплати за комунальні послуги надходили частково.

16.07.2015 позивачем було направлено Відповідачу претензію із зазначенням суми заборгованості та вимогою її невідкладного погашення, а також було долучено до претензії рахунки на оплату комунальних послуг за весь період заборгованості.

Заперечуючи проти позову, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Норми статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-ІV, містять визначення поняття споживача як фізичної чи юридичної особи, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв.

Відповідно до п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п.18 Постанови КМУ, від 21.07.2005 № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, зобов'язання Відповідача в умовах не укладеного договору на постачання комунальних послуг, виникає на підставі дії законів, що перелічені вище, а не укладення договору не звільняє відповідача від сплати заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014 р. у справі № 5011-31/17255-2012.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно положень статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Факт постачання вказаних послуг у приміщення, балансоутримувачем яких виступав відповідач, у спірний період підтверджується наданими позивачем та залученими до матеріалів справи: копіями облікових карток споживання та розшифровками наведених у них даних; первинних документів для оплати; довідками про перерахунки споживачем за певний період.

Як встановлено судом, станом на день розгляду спору надані позивачем послуги за договором не оплачені відповідачем.

Доказів на спростування факту наявності заборгованості з комунальних платежів за фактично надані комунальні послуги в розмірі 19660,41 грн. та за договором № Т-080 від 16.07.2013 в розмірі 31017,87 грн. відповідач суду не надав,

Разом з тим, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості у розмірі 19660,41 грн., що виникла в період з 10.09.10 по 04.01.12.

Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 3-5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України , за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

З матеріалів справи вбачається, що позивач 13.06.2016 звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача, зокрема, заборгованості в розмірі 19660,41 грн. за фактично надані комунальні послуги, яка виникла в період з 10.09.10 по 04.01.12.

Разом з тим, умовами статті 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України ), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Відповідно до п.4.4.1 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Таким чином, суд зазначає, що дії відповідача пов'язані з частковою оплатою заборгованості за грудень 2010, листопад 2011 та грудень 2011, в розумінні статті 264 ЦК України , не є визнанням боргу, за фактично надані комунальні послуги вцілому.

Враховуючи строки загальної позовної давності, суд приходить до висновку про застосування строків позовної давності до заборгованості за фактично надані комунальні послуги в розмірі 19660,41 грн.

Відповідно до п.5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

З огляду на наведене, позов в частині стягнення 19660,41 грн основної заборгованості, а також 8,13 грн. втрат від інфляційних процесів та 11,15 грн. - 3 % річних, що нараховані на вказану заборгованість, задоволенню не підлягає внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Таким чином, наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 30 574,05 грн основного боргу за договором № Т-080 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що виник за період з 23.08.2013 по 22.05.2014.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 443,82 грн втрат від інфляції, що нараховані на заборгованість за договором № Т-080.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат складає суму більшу, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, враховуючи, що відповідно до п.2 ч.1 ст.83 ГПК України суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, тому з відповідача підлягає стягненню 443,82 грн. інфляційних втрат, що нараховані за період з 30.11.13 по 01.07.14 (договір № Т-080 від 16.07.13).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення сума основного боргу в розмірі 30574,05 грн та 443,82 грн інфляційних втрат, в решті позовних вимог суд відмовляє.

Заперечення відповідача щодо відсутності в матеріалах справи договору № 3-028, на який в позовній заяві посилається позивач, спростовується фактичними обставинами справи та поясненнями представника позивача, який пояснив, що в позовній заяві було допущено технічну помилку та зазначено договір № 3-028 замість № Т-080.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї витрати по оплаті судового збору незалежно від результатів вирішення спору. З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що судові витрати, відповідно до положень статті 49 ГПК України, мають бути покладені на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2184 від 26.08.2014.

Водночас, відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1378 грн. 00 коп.

Разом з позовною заявою позивачем було клопотання про повернення з Державного бюджету судового збору в сумі 449,00 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи, що сума судового збору, яка підлягає сплаті позивачем за подання позовної заяви про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 50697 грн. 56 коп. становить 1378 грн. 00 коп., беручи до уваги подане позивачем клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору, суд дійшов висновку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернути Публічному акціонерному товариству "Київенерго" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 449 грн. 00 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 2184 від 26.08.2014.

Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Громадська організація «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадська організація «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» (04119, місто Київ, вулиця Мельникова, 46-А; ідентифікаційний код 21493254) на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (03190, місто Київ, вулиця М. Кирпоноса, 10/8; ідентифікаційний код 31731838) 30574 (тридцять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) грн. 05 коп. основного боргу, 443 (чотириста сорок три) грн. 82 коп. інфляційних втрат та 843 (вісімсот сорок три) грн. 09 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 449 (чотириста сорок дев'ять) грн. 00 коп. на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (03190, місто Київ, вулиця М. Кирпоноса, 10/8; ідентифікаційний код 31731838), що був сплачений згідно платіжного доручення № 2184 від 26.08.2014 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2016 р.

Суддя Пукшин Л.Г.