Рішення

від 05.09.2016 по справі 910/12507/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2016Справа №910/12507/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Кретком» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» простягнення 115 384,47 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Герасимик Б.В. від відповідача 1:не з'явився від відповідача 2:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (надалі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кретком» (надалі - ТОВ «Кретком») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранголі» (надалі - ТОВ «Ранголі») про солідарне стягнення 115 384,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про фінансовий лізинг №00002517 від 16.02.2011 р. позивач передав у користування відповідачу 1 предмет лізингу, а відповідач 1 своє грошове зобов'язання по сплаті лізингових платежів на користь позивача належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача 1 виник борг у розмірі 61 331,14 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення збитків розмірі 7 200,00 грн., штрафу у розмірі 4 865,79 грн., 3% річних у розмірі 3 381,35 грн. та інфляційних у розмірі 38 606,19 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Позовні вимоги до відповідача 2 обґрунтовані тим, що згідно мов договору умов про фінансовий лізинг №00002517 від 16.02.2011 р. відповідач 2 поручився за своєчасне та належне виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань як лізингоодержувача, які останнім належним чином не виконані.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.07.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 01.08.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2016 р. розгляд справи відкладено на 05.09.2016 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача 1 та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду та повідомленням про перечення судового засідання.

Місцезнаходження відповідача 1 за адресою: 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 13-Б, оф. 305, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, через канцелярії суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на припинення дії поруки у зв'язку з тим, що позивачем протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не було пред'явлено вимоги до поручителя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідачі були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.02.2011 р. між ТОВ «Порше лізинг Україна» (лізингодавець), ТОВ «Креткорм» (лізингоодержувач) та ТОВ «Ранголі» (поручитель) було укладено договір про фінансовий лізинг №00002517 (надалі - «Договір»), відповідно до п.п. 3.2, 3.3 якого лізингодавець придбаває об'єкт лізингу та передає його лізингоодержувачу на умовах лізингу, а лізингоодержувач користується предметом лізингу згідно умов договору.

У відповідності до п. 3.1 Договору об'єктом лізингу є транспортний засіб VW Golf Plus VI 1.6 І TDI, 2011 року виробництва, шасі №WVWZZZ1KZBW529254.

За умовами преамбули до Договору вартість предмету лізингу становить 26 255,00 доларів США.

Строк лізингу за Договором визначається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу та у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (п.п. 12.1, 12.2 Договору).

Додатком до Договору сторони погодили графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) із зазначенням строків сплати лізингових платежів, а також їх розміру.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач 1 прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі від 28.02.2011 р.

У зв'язку з направленням позивачем на адресу відповідача 1 повідомлення про відмову від Договору та повернення предмету лізингу, спірний автомобіль був повернутий лізингодавцеві за актом прийому-передачі до Договору від 15.10.2014 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем 1 грошового зобов'язання за Договором у період з березня по жовтень 2014 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 61 331,14 грн.

Договір є договором фінансового лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 59 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем свого обов'язку по передачі об'єкту лізингу (актом приймання-передачі предмета лізингу від 28.02.2011 р.).

Вказаний акт містить підпис та відтиск печатки відповідачів, будь-яких заперечень щодо користування об'єктом лізингу у спірний період відповідачем 1 не надано.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із графіком лізингових платежів відповідач 1 був зобов'язаний у період з 16.02.2011 р по 15.02.2016 р. сплатити на користь позивача лізингові платежі на загальну суму 39 246,34 дол. США.

Відповідачем 1 частково сплачувались лізингові платежі, що не заперечується представником позивача.

У зв'язку з утворенням у відповідача 1 заборгованості за лізинговими платежами, позивач направив на його адресу повідомлення №00002517 від 03.10.2014 р., в якому вимагав сплати заборгованості та повідомив ТОВ «Креткорм» про відмову від Договору та необхідність повернення транспортного засобу.

В даному випадку право лізингодавця на відмову від договору в односторонньому порядку було обґрунтовано умовами п. 12.6 укладеного між сторонами правочину та фактом неналежного виконання відповідачем 1 своїх грошових зобов'язань.

Зокрема, пунктом 12.6.1 Договору передбачено, що Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту у випадку, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищую 30 календарних днів.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Як встановлено судом, лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за Договором. Керуючись частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» та пунктом 12.6 Договору, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від Договору та припинення його дії і вимагав повернення предмета лізингу, який був повернутий позивачу за актом прийому-передачі до Договору від 15.10.2014 р.

На дату припинення Договору відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з березня по жовтень 2014 року у розмірі 61 331,14 грн., що складається з відшкодування частини вартості об'єкта лізингу у розмірі 32 895,06 грн. та процентів та комісій у розмірі 28 436,08 грн.

Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно із частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, наслідком розірвання Договору є відсутність у ТОВ «Порше Лізинг Україна» обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ «Кретком» і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача 1 не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, розмірі 32 895,06 грн. є безпідставними.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 29.10.2013 р. у справі №3-31гс13.

З огляду на викладене, правомірним є стягнення з відповідача 1 на користь позивача заборгованості зі сплати лізингових платежів в частині заявленої суми комісій і процентів розмірі 28 436,08 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення штрафу у розмірі 4 865,79 грн., 3% річних у розмірі 3 381,35 грн. та інфляційних у розмірі 38 606,19 грн. за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідач 1 у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача 1 є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 8.2.2 Договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються штрафні санкції за вимоги щодо сплати Порше Лізинг Україна (пункт 8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу).

Із матеріалів справи вбачається, що у період з 04.03.2014 р. по 03.10.2014 р. позивачем були направлені ТОВ «Кретком» дванадцять нагадувань про несплату, які останнім належним чином виконані не були.

З огляду на викладене, правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4 865,79 грн. за несвоєчасне виконання щомісячних платежів згідно направлених вимог.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В той же час, частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем 1 заяви про застосування судом строку позовної давності ні усно, ні письмово не подано, а тому правові підстави для застосування судом положень статті 267 Цивільного кодексу України в частині стягнення штрафу відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено власний перерахунок інфляційних та 3% річних з огляду на підстави для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

За перерахунком суду, розмір 3% річних та інфляційних, що підлягає стягненню з відповідача 1, становить 1 574,52 грн. та 19 617,64 грн. відповідно, а відтак позовні вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими. В іншій частині 3% річних та інфляційні обраховані безпідставно.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 1 збитків, завданих у зв'язку із припиненням та порушенням умов Договору, понесених позивачем, суд відзначає наступне.

Зокрема, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів збитків у розмірі 1 200,00 грн., які були понесені ним у зв'язку зі зберіганням вилученого майна, а також 6 000,00 грн. за надання юридичної допомоги для підготування позовної заяви та представництва інтересів в суді.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

На підтвердження факту понесення збитків внаслідок оплати послуг зберігання вилученого у відповідача 1 об'єкту лізингу позивача долучено до матеріалів справи акт Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз» про надання послуг №639 від 18.12.2014 р. на суму 5 600,00 гр.

В той же час, із вказаних документів неможливо встановити який саме транспортний засіб перебував на зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосоюз», а відтак акт надання послуг №639 від 18.12.2014 р. не може бути прийнятий судом в якості належного доказу на підтвердження факту перебування на зберіганні у ТОВ «Автосоюз» саме об'єкту лізингу за Договором.

Більш того, в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем послуг зі зберігання автомобілів, що свідчить про недоведеність ним факту понесення збитків у розмірі 1 200,00 грн.

Наведені обставини свідчать про недоведеність позивачем наявності витрат у розмірі 1 200,00 грн., а також причинно-наслідкового зв'язку між такими витратами та неправомірними діями відповідача 1, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачів збитків.

Щодо збитків позивача, понесених за надання юридичної допомоги для підготування позовної заяви та представництва інтересів в суді необхідно відзначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з приписами п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

З огляду на викладене, відсутні підстави для стягнення з відповідача 1 збитків, понесених за надання юридичної допомоги для підготування позовної заяви та представництва інтересів в суді у розмірі 6 000,00 грн.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з ТОВ «Креткорм» та ТОВ «Ранголі» заборгованості за Договором суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки на підставі п. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України .

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення заборгованості з відповідача 2, суд дійшов висновку, що дія поруки припинилась з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як встановлено судом, у Договорі сторони не визначили строку дії цієї поруки, а відтак мають застосовуватися приписи зазначеної статті в тій частині, відповідно до якої порука припиняється у разі, якщо кредитор протягом 6 місяців не пред'явить вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Судом встановлено, що у відповідача 1 виникла заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з березня по жовтень 2014 року, а тому строк зобов'язання по оплаті останнього лізингового платежу до закінчення дії Договору закінчився 15.10.2014 р.

Таким чином, зважаючи на 6-ти місячний строк, передбачений законом, порука відповідача 2 припинилась 15.04.2015 р., оскільки кредитор не звернувся до поручителя протягом цього часу з вимогою про виконання основного зобов'язання (позовну заяву подано 08.07.2016 р., що підтверджується відбитком календарного штемпеля на конверті).

Як зазначив Верховний Суд України від 17.09.2014 р. у постановах по справах № 6-6цс14-1, № 6-53цс14, а також в Аналізі про застосування судами законодавства, яке регулює поруку, як вид забезпечення виконання зобов'язання, від 01.02.2015 р., з огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти, як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Більш того, строк поруки не вважається строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який установили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки було пред'явлено претензію і поручитель не виконав указаних у ній вимог, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 р. у справі №6-1844цс15.

Таким чином, оскільки ТОВ «Порше Лізинг Україна» протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явило вимоги до поручителя - ТОВ «Ранголі», суд приходить до висновку, що порука у відповідача 2 перед позивачем за основним зобов'язанням (Договором) є припиненою, а відтак - позовні вимоги до відповідача 2 задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Кретком» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» заборгованості з лізингових платежів у розмірі 28 436,08 грн., штрафу у розмірі 4 865,79 грн., 3% річних у розмірі 1 574,52 грн. та інфляційних у розмірі 19 617,64 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кретком» (01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 13-Б, оф. 305; ідентифікаційний код 32556336) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1-В, оф. В; ідентифікаційний код 35571472) заборгованість у розмірі 28 436 (двадцять вісім тисяч чотириста тридцять шість) грн. 08 коп., штраф у розмірі 4 865 (чотири тисячі вісімсот шістдесят п'ять) грн. 79 коп., 3% річних у розмірі 1 574 (одна тисяча п'ятсот сімдесят чотири) грн. 52 коп., інфляційні у розмірі 19 617 (дев'ятнадцять тисяч шістсот сімнадцять) грн. 64 коп. та судовий збір у розмірі 817 (вісімсот сімнадцять) грн. 41 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2016 р.

Суддя В.П. Босий