Рішення

від 05.09.2016 по справі 916/2011/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р.Справа № 916/2011/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Аквасервіс-Україна" про стягнення заборгованості в сумі 79179,69 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „Аквасервіс-Україна" про стягнення заборгованості за договором поставки № 071/14 від 28.02.2014 р. в загальній сумі 79179,69 грн., у т.ч. 19651,31 грн. основного боргу, 58562,96 грн. пені, 965,42 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та ПП „Аквасервіс-Україна" (покупець) було укладено договір поставки № 071/14 від 28.02.2014 р., у відповідності до п. 1.1, п. 1.2 якого постачальник зобов'язаний передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити його на умовах дійсного договору. Назва, асортимент, кількість і ціна товару вказуються в накладних, які являються невід'ємною частиною даного договору.

Як вказує позивач, на виконання своїх зобов'язань, передбачених п.п.1.1-1.2 договору поставки та видаткових накладних № 76/02 від 03.03.2014 року, № 77/03 від 03.03.2014 року, № 85/11 від 07.03 2014 року, № 86/12 від 07.03.2014 року № 87/13 від 10.03.2014 року, № 88/14 від 10.03.2014 року, № 114/13 від 09.04.2014 року, № 119/18 від 10.04.2014 року, № 122/21 від 15.04.2014 року, № 123/22 від 18.04.2014 року, №124/23 від 18.04.2014 року, № 125/24 від 18.04.2014 року, № 206/14 від 17.06.2014 року, № 215/23 від 27.06.2014 року, № 216/24 від 27.06.2014 року, № 336/02 від 07.11.2014 року, № 337/03 від 07.11.2014 року, № 338/04 від 07.11.2014 року, № 339/05 від 07.11.2014 року, № 340/06 від 07.11.2014 року, № 341/07 від 10.11.2014 року, № 342/08 від 10.11.2014 року, які є невід'ємною частиною даного договору, позивач в березні, квітні, червні, листопаді 2014 році поставив товар покупцю - ПП „Аквасервіс-Україна" в магазини „Гранат" на загальну суму 94509,74 грн. (в т.ч. ПДВ). Зокрема, як вказує позивач, за березень 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" в магазини „Гранат" згідно вищевказаних видаткових накладних поставлено товар на загальну суму 28312,75 грн., за квітень 2014 року - на суму 6483,09 грн., за червень 2014 року - на суму 3934,50 грн., за листопад 2014 року - на суму 55779,40 грн.

Як передбачено п. 4.2. договору поставки, розрахунки за товар проводяться один раз в місяць на умовах реалізації за проданий на протязі місяця товар шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок.

Позивач вказує, що відповідачем покладене на нього п .4.2 договору поставки зобов'язання з оплати за проданий на протязі місяця товар виконано всього на загальну суму 32640 грн., а саме: 05.05.2014 року - 1000,00 грн., 07.05.2014 року - 2390,00 грн., 15.07.2014 року - 6100,00 грн., 04.11.2014 року - 4300,00 грн., 03.02.2015 року - 1600,00 грн., 04.02.2015 року - 5100,00 грн., 17.03.2015 року - 3000,00 грн., 03.08.2015 року - 5000,00 грн., 22.12.2015 року - 3000,00 грн., 06.01.2016 року - 1150,00 грн. За ствердженнями позивача, з 6 січня 2016 року грошові кошти на адресу відповідача не надходили.

Так, позивач зазначає, що оскільки відповідач не повертав товар та не перераховував грошові кошти за проданий товар, з метою поновлення порушених прав ФОП ОСОБА_1 на адресу відповідача було направлено лист від 21.04.2016 року за № 25 з зобов'язанням в найкоротші строки провести повернення нереалізованого товару, а також повну сплату за продану продукцію згідно накладним і договору поставки. Після отримання листа від 21.04.2016 року № 25 між ПП „Аквасервіс-Україна" та ФОП ОСОБА_1 проведено акт звірки взаєморозрахунків від 31.05.2016 року і відповідачем повернуто товар позивачу в квітні, травні 2016 року на загальну суму 33218,43 грн., а саме: в квітні 2016 року на суму 19742,98 грн. (з ПДВ) згідно накладних про повернення товарів постачальнику № 75 від 29.04.2016 року на суму 8786,65 грн. (з ПДВ); № 99 від 29.04.2016 року на суму 10956,33 грн. (з ПДВ). Також в травні 2016 року повернуто товар на суму 13475,45 грн. (з ПДВ) згідно накладних про повернення товарів постачальнику № 681 від 06.05.2016 року на суму 11691,91 грн. (з ПДВ) та № 163 від 31.05.2016 року на суму 1783,54 грн. (з ПДВ).

Крім того, як вказує позивач, в червні 2016 року відповідачем перераховано на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9000,00 грн. (03.06.2016 року - 5000,00 грн., 10.06.2016 року - 3000,00 грн., 15.06.2016 року - 1000,00 грн.).

Відтак, за ствердженнями позивача, з урахуванням повернутого товару і частково сплачених грошових коштів за реалізований товар, станом на 30.06.2016 року прострочена сума заборгованості ПП „Аквасервіс-Україна" складає 19651,31 грн. (94509,74 грн. (загальна сума поставки) - 41640,00 грн. (перераховано грошові кошти за продаж товару) - 33218,43 грн. (повернуто товар)), що вказує на неналежне виконання договірних зобов'язань відповідачем.

Отже, враховуючи невиконання відповідачем належним чином грошового зобов'язання в строки та в розмірі, передбачені п. 4.2 договору поставки від 28.02.2014 року № 071/14, позивач просить суд стягнути суму коштів по оплаті за поставлений товар у розмірі 19651,31 грн.

Крім того, позивач посилається на положення п. 6.4. договору поставки, за якими у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого товару поставщик вправі нарахувати покупцю пеню із розрахунку 0,5 % від вартості поставленого товару за кожний день просрочки прострочення оплати. Відповідно до договору поставки та видаткової накладної № 342/08 від 10.11.2014 року остання поставка товару позивачем була здійснена 10.11.2014 року, а прострочена сума заборгованості ПП „Аквасервіс-Україна" на 30.06.2016 року складає 19651,31 грн., у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню, починаючи з 10.11.2014 року по 30.06.2016 року, що складає 58562,96 грн.

Також позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано 3% річних від простроченої суми боргу за період, починаючи з 10 листопада 2014 року по 30 червня 2016 року, що складають 965,52 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2016 р. позовну заяву ФОП ОСОБА_1 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2011/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим поштовим повідомленням про вручення копії ухвали про порушення провадження у справі (а.с. 77).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

28 лютого 2014 р. між Приватним підприємством „Аквасервіс-Україна" (покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) було укладено договір поставки № 071/14, у відповідності до п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов'язується передати у власність відповідача як покупця товар, а покупець прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2 договору найменування, асортимент, кількість і ціна товару вказуються в накладних, які являються невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 3.1. договору поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до заявок покупця, в терміни, узгоджені сторонами і зазначені в заявках.

Відповідно до п. 3.4 договору поставка товарів покупцю здійснюється на складі постачальника. Прийом-передача поставляємого товару оформляється накладною, що підписується уповноваженими представниками покупця і постачальника (п. 3.5 договору).

Згідно п. 3.6 договору датою поставки вважається дата, зазначена в накладній.

За умовами п. 3.8 договору право власності на товар переходить до покупця в момент повної оплати товару.

В п. 3.9 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний одночасно з передачею товару надати покупцю наступні документи на товар: податкову накладну в 1 екз., накладну в 1 екз., документи, передбачені діючим законодавством, що підтверджують якість і безпеку товару.

Відповідно до п. 4.1 договору товар поставляється за ціною, вказаною сторонами в рахунку-фактурі та накладних.

Пунктом п. 4.2 договору передбачено, що розрахунки за товар проводяться один раз на місяць, на умовах реалізації, за проданий впродовж місяця товар.

Згідно п. 4.3 договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. При цьому днем оплати вважається день надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. У разі ненадходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з причин неправильного оформлення платіжних документів покупцем, оплата визнається недійсною. Оплата товару також може здійснюватися готівкою в межах, встановлених діючим законодавством (п. 4.4 договору).

Згідно п. 5.1 договору приймання товару за кількістю та якістю проводиться під час передачі товарів покупцю. Приймання товарів по кількості здійснюється на підставі накладних, по якості - на підставі сертифіката відповідності (п. 5.2 договору).

Згідно з п. 5.3 договору у разі невідповідності кількості або асортименту товарів згідно заявки в накладній повинна бути зроблена відмітка про фактичну прийняту кількість і асортимент та складено двосторонній акт, який підписується представниками сторін. На підставі цього покупець може вимагати від постачальника поставки товарів, яких не вистачає.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що останній вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2014 року. Якщо на день закінчення договору покупець має невиконані фінансові зобов'язання перед постачальником, то в частині виконання цих зобов'язань даний договір зберігає силу до моменту, поки ці зобов'язання не будуть виконані ним повністю (п. 8.2 договору).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як з'ясовано судом, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 071/14 позивачем в березні, квітні, червні та листопаді 2014 році було здійснено поставку товару відповідачу в магазини „Гранат" на загальну суму 94509,74 грн. (з т.ч. ПДВ), про що свідчать надані позивачем до суду копії видаткових накладних № 76/02 від 03.03.2014 року, № 77/03 від 03.03.2014 року, № 85/11 від 07.03 2014 року, № 86/12 від 07.03.2014 року № 87/13 від 10.03.2014 року, № 88/14 від 10.03.2014 року, № 114/13 від 09.04.2014 року, № 119/18 від 10.04.2014 року, № 122/21 від 15.04.2014 року, № 123/22 від 18.04.2014 року, №124/23 від 18.04.2014 року, № 125/24 від 18.04.2014 року, № 206/14 від 17.06.2014 року, № 215/23 від 27.06.2014 року, № 216/24 від 27.06.2014 року, № 336/02 від 07.11.2014 року, № 337/03 від 07.11.2014 року, № 338/04 від 07.11.2014 року, № 339/05 від 07.11.2014 року, № 340/06 від 07.11.2014 року, № 341/07 від 10.11.2014 року, № 342/08 від 10.11.2014 року, які є невід'ємною частиною спірного договору.

Зокрема, у березні 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" було поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса, вул. М. Арнаутська, 79, згідно видаткової накладної № 76/02 від 03.03.2014 року на суму 8339,10 грн. (з ПДВ) та видаткової накладної № 77/03 від 03.03.2014 року на суму 1595,70 грн. (з ПДВ). Також позивачем поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса. вул. Коблевська, 46, згідно видаткової накладної № 85/11 від 07.03.2014 року на суму 8142,00 грн. (з ПДВ) та видаткової накладної № 86/11 від 07.03.2014 року на суму 1553,83 грн. (з ПДВ). Згідно видаткової накладної № 87/13 від 10.03.2014 року та видаткової накладної № 88/14 від 10.03.2014 року позивачем поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 79, на суму 7086,42 грн. (з ПДВ) та 1595,70 грн. (з ПДВ) відповідно. Відтак, всього за березень 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" в магазини „Гранат" згідно вищевказаних видаткових накладних було поставлено товар на загальну суму 28312,75 грн.

У квітні 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" було поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса, вул. М. Арнаутська, 79, згідно видаткової накладної № 114/13 від 09.04.2014 року на суму 1059,36 грн. (з ПДВ) та видаткової накладної № 124/23 від 18.04.2014 року на суму 1513,12 грн. (з ПДВ). Також позивачем поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса. вул. Коблевська, 46, згідно видаткової накладної № 119/18 від 10.04.2014 року на суму 1333,15 грн. (з ПДВ), видаткової накладної № 123/22 від 18.04.2014 року на суму 730,08 грн. (з ПДВ), видаткової накладної № 125/24 від 18.04.2014 року на суму 378,00 грн. (з ПДВ). Згідно видаткової накладної № 122/21 від 15.04.2014 року позивачем поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, на суму 1469,38 грн. (з ПДВ). Відтак, всього за квітень 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" в магазин „Гранат" згідно вищевказаних видаткових накладних поставлено товар на суму 6483,09 грн.

У червні 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" було поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса, вул. М. Арнаутська, 79, згідно видаткової накладної № 216/24 від 27.06.2014 року на суму 2370,00 грн. (з ПДВ). Також позивачем поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса. вул. Коблевська, 46, згідно видаткової накладної № 206/14 від 17.06.2014 року на суму 580,50 грн. (з ПДВ) та видаткової накладної № 215/23 від 27.06.2014 року на суму 984,00 грн. (з ПДВ). Відтак, всього за червень 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" в магазин „Гранат" згідно вищевказаних видаткових накладних поставлено товар на суму 3934,50 грн.

У листопаді 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" було поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса, вул. М. Арнаутська, 79, згідно видаткової накладної № 336/02 від 07.11.2014 року на суму 3905,72 грн. (з ПДВ), видаткової накладної № 337/03 від 07.11.2014 року на суму 11853,00 грн. (з ПДВ) та видаткової накладної № 341/07 від 10.11.1014 року на суму 3374,40 грн. (з ПДВ). Також позивачем поставлено товар в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса. вул. Коблевська, 46, згідно видаткової накладної № 338/04 від 07.11.2014 року на суму 7260,96 грн. (з ПДВ) та видаткової накладної № 340/06 від 07.11.2014 року на суму 11673,00 грн. (з ПДВ). Крім того, в магазин „Гранат", розташований за адресою: м. Одеса, вул. Левітана, 79, позивач поставив товару згідно видаткової накладної № 339/05 від 07.11.2014 року на суму 6675,32 грн. (з ПДВ) та видаткової накладної № 342/08 від 10.11.2014 року на суму 11037,00 грн. (з ПДВ). Відтак, всього за листопад 2014 року позивачем на адресу ПП „Аквасервіс-Україна" в магазини „Гранат" згідно вищевказаних видаткових накладних поставлено товар на загальну суму 55779,40 грн.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних, що скріплено печаткою відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення п. 3.4, 3.5 договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати.

Так, в п. 4.2. договору поставки передбачено, що розрахунки за товар проводяться один раз в місяць на умовах реалізації за проданий на протязі місяця товар шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Враховуючи те, що конкретного строку оплати сторони в договорі не визначили, то строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 ЦК України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем покладене на нього договором поставки зобов'язання щодо проведення розрахунків за поставлений товар виконано частково в сумі 41640,00 грн., а саме відповідачем перераховано позивачу 05.05.2014 року - 1000,00 грн., 07.05.2014 року - 2390,00 грн., 15.07.2014 року - 6100,00 грн., 04.11.2014 року - 4300,00 грн., 03.02.2015 року - 1600,00 грн., 04.02.2015 року - 5100,00 грн., 17.03.2015 року - 3000,00 грн., 03.08.2015 року - 5000,00 грн., 22.12.2015 року - 3000,00 грн., 06.01.2016 року - 1150,00 грн., 03.06.2016 року - 5000,00 грн., 10.06.2016 року - 3000,00 грн., 15.06.2016 року - 1000,00 грн.

Крім того, судом з'ясовано, що ФОП ОСОБА_1 на адресу відповідача було направлено лист від 21.04.2016 року за № 25 з зобов'язанням в найкоротші строки провести повернення нереалізованого товару, а також повну сплату за продану продукцію згідно накладних і договору поставки, оскільки відповідач не повертав товар та не перераховував грошові кошти за проданий товар відповідно до умов договору. Як вказує позивач, після отримання відповідачем вказаного листа від 21.04.2016 року № 25 між ПП „Аквасервіс-Україна" та ФОП ОСОБА_1 складено акт звірки взаєморозрахунків від 31.05.2016 року, також відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 33218,43 грн., а саме:

- в квітні 2016 року на суму 19742,98 грн. (з ПДВ) згідно накладних про повернення товарів постачальнику № 75 від 29.04.2016 року на суму 8786,65 грн. (з ПДВ); № 99 від 29.04.2016 року на суму 10956,33 грн. (з ПДВ)

- в травні 2016 року на суму 13475,45 грн. (з ПДВ) згідно накладних про повернення товарів постачальнику: № 681 від 06.05.2016 року на суму 11691,91 грн. (з ПДВ); № 163 від 31.05.2016 року на суму 1783,54 грн. (з ПДВ).

Відтак, з урахуванням повернутого товару і частково сплачених грошових коштів за реалізований товар, у відповідача існує прострочена заборгованість в сумі 19651,31 грн. (94509,74 грн. (загальна сума поставки) - 41640,00 грн. (перераховані грошові кошти за продаж товару) - 33218,43 грн. (повернутий товар)).

При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем по договору № 071/14 товару або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару. Між тим несплатою позивачу вказаної суми заборгованості в розмірі 19651,31 грн. за спірним договором поставки № 071/14 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми заборгованості в розмірі 19651,31 грн.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем всієї вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до п. 6.4 договору у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого товару, постачальник має право нарахувати покупцеві пені з розрахунку 0,5 % від вартості поставленого товару за кожний день прострочення оплати.

Як визначено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Так, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи те, що востаннє позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 342/08 від 10.11.2014 р., а остаточна загальна сума поставки по договору складається з всіх партій поставок за всіма видатковими накладними, відповідно обов'язок по оплаті поставленого товару на загальну суму виник у відповідача після останньої поставки товару. В свою чергу прострочення такого виконання почалось після цього, тобто з 11.11.2014 р. Отже, враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором поставки № 017/14 щодо здійснення повної оплати за поставлений товар в сумі 19651,31 грн., суд вважає правомірним нарахування пені на існуючу суму боргу за весь період прострочення з 11.11.2014 року по 11.0.5.2015 року, тобто за 6 місяців, як це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки інше сторонами у вказаному договорі не встановлено. Адже положення України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 р. у справі № 30/191. За таких обставин, суд вважає необгрунтованими здійснений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 58562,96 грн. за період з 10.11.2014 р. по 30.06.2016 р. (а.с. 17).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За таких обставин, враховуючи вказане та з урахуванням встановленого судом періоду прострочення, за який може бути нарахована пеня, судом здійснено перерахунок пені на існуючу суму боргу у періоді прострочення з 11.11.2014 р. по 11.05.2015 р. (6 місяц.) з урахуванням діючої у вказаний період прострочення подвійної облікової ставки НБУ, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 19651.31 11.11.2014 - 12.11.2014 2 12.5000 % 0.068 %* 26.92 19651.31 13.11.2014 - 05.02.2015 85 14.0000 % 0.077 %* 1281.37 19651.31 06.02.2015 - 03.03.2015 26 19.5000 % 0.107 %* 545.93 19651.31 04.03.2015 - 11.05.2015 69 30.0000 % 0.164 %* 2228.94 Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 4083,16 грн ., адже нарахована позивачем пеня перевищує граничний розмір, встановлений законом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 965,42 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав у встановлений умовами договору та чинним законодавством строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що у спірному договорі поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором № 017/14, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на існуючу суму боргу у період з 11.11.2014 р. (початок прострочення встановлено судом) по 30.06.2016 р. (вказано позивачем у розрахунку), що складають 965,88 грн. (19651,31 грн. /100% х 3%/365 дн. х 598 дн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума річних є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума річних, яка заявлена позивачем у прохальній частині позову в розмірі 965,42 грн . Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду позивачем не уточнювались та не змінювались позовні вимоги в цій частині, також клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК позивачем не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 24699,89 грн. (19651,31 грн. основного боргу + 4083,16 грн. пені + 965,42 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам (24699,89 грн.х1378 грн. / 79179,69 грн.)

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Аквасервіс-Україна" про стягнення заборгованості в сумі 79179,69 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Аквасервіс-Україна" (65031, м. Одеса, вул. Ленінградське шосе, буд. 2, кімн. 12; код ЄДРПОУ 35929103; р/р 26004172441 в ПАТ „Марфін-Банк" м. Одеса, МФО 328168; р/р 26002054310593 в ПАТ КБ „Приватбанк" МФО 328704) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (65045, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1; р/р НОМЕР_2 в АБ „Південний" м. Одеса, МФО 328209) заборгованість за договором поставки № 071/14 від 28.02.2014 р. в розмірі 19651/дев'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят одна/грн. 31 коп., пеню в сумі 4083/чотири тисячі вісімдесят три/грн. 16 коп., 3% річних в сумі 965/дев'ятсот шістдесят п'ять/грн. 42 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 429/чотириста двадцять дев'ять/грн. 86 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Аквасервіс-Україна" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 09 вересня 2016 р.

Суддя В.С. Петров