Рішення

від 01.09.2016 по справі 910/12833/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2016Справа № 910/12833/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (далі - Компанія) до приватного підприємства "Центр Олексія Кожевникова" (далі - Підприємство) про стягнення 20 928,08 грн.,

за участі представників:

позивача: Микитин С.С., за довіреністю від 5 січня 2016 року № 6,

відповідача: не з'явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2016 року Компанія звернулася до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 5 березня 2014 року між Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією (далі - Адміністрація), комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» (правонаступником якого є позивач) та Підприємством було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 242 (далі - договір), за умовами якого Адміністрація передала відповідачу в оренду нерухоме майно (нежилу окремостоячу будівлю) за адресою: місто Київ, вулиця Чорнобильська, будинок 4/56 літера Б (далі - об'єкт оренди) для розміщення продуктового магазину. Оскільки зобов'язання по оплаті орендної плати, експлуатаційних витрат та відшкодування плати на землю в період з березня 2015 року по липень 2016 року Підприємство виконало не в повному обсязі, Компанія, посилаючись на статті 11, 15, 16, 509, 525, 526, 610, 611, 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193, 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з відповідача 20 928,08 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 липня 2016 року порушено провадження у справі № 910/12833/16 та призначено її розгляд на 28 липня 2016 року.

Ухвалою суду від 28 липня 2016 року розгляд справи був відкладений на 1 вересня 2016 року.

Під час судового засідання 1 вересня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 18 липня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 28 липня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

5 березня 2014 року між Адміністрацією, комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» та Підприємством було укладено договір, за умовами якого Адміністрація передала відповідачу в оренду нерухоме майно (нежилу окремостоячу будівлю) за адресою: місто Київ, вулиця Чорнобильська, будинок 4/56 літера Б (далі - об'єкт оренди) для розміщення продуктового магазину, загальною площею 20,9 м 2 .

Пунктом 9.1 укладеного правочину сторони погодили строк його дії до 23 серпня 2016 року.

Згідно з пунктом 3.1 договору за користування об'єктом оренди відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначався з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (пункт 3.2 спірної угоди). Відповідно до пункту 3.5 договору орендна плата мала сплачуватись Підприємством на рахунок балансоутримувача щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця (пункт 3.6. договору).

9 жовтня 2014 року на підставі рішення № 270/270 Київської міської ради було створено комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва".

6 лютого 2015 року Адміністрація розпорядженням № 58 закріпила за Компанією на праві господарського відання об'єкти житлового і нежитлового фонду, у тому числі й спірний об'єкт оренди.

2 березня 2015 року, враховуючи вищевикладене, сторонами було укладено додаткову угоду до договору, якою внесено зміни щодо балансоутримувача.

У подальшому сторонами було укладено угоду № 1 до спірного правочину, якою доповнено зміст договору пунктом 10, яким позивач та відповідач передбачили обов'язок останнього відшкодовувати плату за землю та експлуатаційні витрати Компанії, як балансоутримувача.

Судом встановлено, що у період з березня 2015 року по липень 2016 року Компанією були надані, а відповідачем отримані послуги з оренди за договором на загальну суму 40 758,08 грн., у тому числі експлуатаційні витрати та плата за землю.

Всупереч положенням договору Підприємство взятий на себе договірний обов'язок у вказаний період виконало не в повному обсязі, сплативши Компанії 27 830,00 грн. та заборгувавши таким чином позивачу 12 928,08 грн.

Позивач, звертаючись з даним позовом, просив суд стягнути з Підприємства суму основного боргу в розмірі 20 928,08 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Орендар, який займає орендне приміщення і не здає його, має сплачувати орендну плату до моменту його фактичної здачі згідно умов договору оренди. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що Компанія просила суд стягнути з відповідача 20 928,08 грн. У той же час з наявного в матеріалах справи розрахунку, складеного та підписаного Компанією, вбачається, що заборгованість відповідача за спірний період становить 12 928,08 грн.

Враховуючи те, що сума основного боргу по орендній платі, експлуатаційним витратам та платі за землю, яка складає 12 928,08 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Компанії про стягнення з Підприємства вказаної суми. Суд зазначає, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження надання послуг з оренди, експлуатаційних витрат та плати на землю в розмірі 8 000,00 грн., у зв'язку з чим даний позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 12 928,08 грн.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Центр Олексія Кожевнікова» (04209, місто Київ, вулиця Героїв Дніпра, будинок 16, квартира 47, ідентифікаційний код 35094155) на користь комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (03134, місто Київ, вулиця Симиренка, будинок 17, ідентифікаційний код 39607507) 12 928 (дванадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 08 коп. основного боргу, а також 851 (вісімсот п'ятдесят одну) грн. 24 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 9 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко