Постанова

від 06.09.2016 по справі 916/3952/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р.Справа № 916/3952/15 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: В.В. Лашина

Суддів: О.Л. Воронюка

ОСОБА_1

при секретарі І.М. Станкова

За участю представників сторін:

Від ТОВ „Главбуд ПлюсВ» - ОСОБА_2

Представник ТОВ "Еталонавтосервіс" в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Главбуд ПлюсВ»

на рішення господарського суду Одеської області

від 25.07.2016 року

у справі №916/3952/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Главбуд ПлюсВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕталонавтосервісВ» ,

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» (у наступному за текстом - ТОВ «Главбуд Плюс») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Еталонавтосервіс» (з урахуванням заяви від 25.11.2015 р.) (далі - ТОВ «Еталонавтосервіс») про визнання недійсним договору поставки продукції № 042 від 24.11.2014 р., укладеного між сторонами спору, на підставі частини 2 статті 203, частини 2 статті 207, статті 215 Цивільного кодексу України. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірний договір було укладено ТОВ «Главбуд Плюс» в особі директора ОСОБА_3, який діючи на підставі незаконної та скасованої судом апеляційної інстанції ухвали Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014 р., в якості виконуючого обов'язки директора ТОВ «Главбуд Плюс», не мав на це відповідних повноважень, передбачених статутом товариства, законом або іншим актом законодавства, а також діяв усупереч інтересів позивача, без волевиявлення останнього на укладання спірного правочину купівлі-продажу, недобросовісно й в порушення законодавства.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.07.2016 р. (суддя Смелянець Г.Є.) у задоволені позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з цим рішенням, ТОВ «Главбуд Плюс» в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального права, оскільки на час укладання спірного договору станом на 24.11.2014 р. в Єдиному державному реєстрі в якості директора ТОВ «Главбуд Плюс» значився саме ОСОБА_4, призначений директором у 2007 році за рішенням Зборів учасників товариства. Скаржник зазначає, що Збори учасників товариства не приймали рішення щодо призначення ОСОБА_3 директором товариства із наданням йому відповідних повноважень, тоді як ухвалу суду, на підставі якої зазначена особа стала директором, скасована, а тому оспорюваний правочин було вчинено з метою виведення активів товариства, без наявності повноважень та без волевиявлення ТОВ «Главбуд Плюс» на укладання спірного правочину купівлі-продажу.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕталонавтосервісВ» в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлені належним чином, оскільки поштові повідомлення направлялися господарським судом за належною адресою відповідача та були повернуто до суду відділенням зв'язку із відміткою "за закінченням терміну зберігання" - що згідно з п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" є доказом належного повідомлення адресата про час і місце розгляду справи судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положеннями статей 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Виходячи з роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору .

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Главбуд Плюс» створено на підставі договору між гр. ОСОБА_5 та ОСОБА_6, якого в подальшому було змінено на гр. ОСОБА_3

Згідно зі Статутом ТОВ «Главбуд Плюс» вищим органом товариства є Збори учасників, до компетенції яких належить, зокрема, призначення та звільнення з посади директора, який визначений виконавчим органом товариства та якому надане право на укладення будь-яких договори (контракти, угоди).

За рішенням загальних Зборів учасників ТОВ «Главбуд Плюс» від 01.06.2007 р. на посаду директора був призначений ОСОБА_4, що підтверджується протоколом № 3 загальних зборів учасників цього товариства, а також наказом № 16_07/0 від 01.06.2007 р., за яким ОСОБА_4 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ «Главбуд Плюс» з правом підпису фінансових та первинних документів.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2014 р. у справі № 521/19272/14-ц була задоволена частково заява гр. ОСОБА_3 про забезпечення позову до ОСОБА_4, ТОВ Охоронне агентство «Гепард», третя особа ОСОБА_5 про звільнення та усунення перешкод у користуванні майном, якою, зокрема, ОСОБА_4 було відсторонено з посади директора ТОВ «Главбуд Плюс» та призначено гр. ОСОБА_3 виконуючим обов'язки директора зазначеного товариства з 05.11.2014 року; зобов'язано державного реєстратора ВДВС Одеського міського управління юстиції виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про ОСОБА_4 в графі «керівник» та включити запис у таку графу гр. ОСОБА_3 із правом вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі з правом підпису договорів.

24 листопада 2014 року між ТОВ «Еталонавтосервіс» та ТОВ «Главбуд Плюс» в особі директора ОСОБА_3 було підписано договір поставки продукції № 042, за умовами якого ТОВ «Еталонавтосервіс»зобов'язалося поставити ТОВ «Главбуд Плюс» будівельні матеріали в асортименті, а останнє, у свою чергу, зобов'язалося своєчасно оплатити продукцію на умовах даного договору і відповідно графіку виплат, погодженого сторонами.

На виконання цього договору ТОВ «Еталонавтосервіс» за видатковими накладними № РН-1118 від 24.11.2014 р., РН-1124 і РН-1125 від 28.11.2014 р. поставило ТОВ «Главбуд Плюс» цеглу будівельну керамічну, що підтверджується також наявними в матералах справи довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та податковими накладними й податковими деклараціями. У свою чергу, ТОВ «Главбуд Плюс» були перераховані контрагенту кошти, що підтверджується рахунком - фактурою № СФ-195 від 24.11.2014 р. на суму 34934,40 грн., рахунком - фактурою № СФ-197 від 26.11.2014 р. на суму 148 486,20 грн., рахунком - фактурою № СФ-202 від 27.11.2014 р. на суму 178 670,21 грн., затверджені підписами керівників та печатками сторін, а всього було перераховано 362 092,81 грн.

Між тим, 03 грудня 2014 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області вирішено скасувати ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014 р. у справі № 521/19272/14-ц, а заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову залишити без задоволення.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд, посилаючись на положення статті 92 Цивільного кодексу України, виходив з того, що якщо правочин, який вчиняє юридична особа, підписаний особою, щодо якої до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців були внесені відомості про те, що вона має право від імені юридичної особи вчиняти та підписувати договори, то скасування в подальшому судом ухвали Малиновського районного суду міста від 05.11.2014 року у справі № 521/19272/14-ц не може бути підставою для визнання недійсним відповідного договору, оскільки не усуває факту необізнаності третьої особи про недостовірність відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, та відсутність у виконавчого органу (директора) повноважень саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Однак ці висновки суду першої інстанції є помилковими, зробленими при неповному з'ясуванні усіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті позовних вимог.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

У пункті 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 р. № 11 роз'яснено, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с.127-132/ вбачається, що станом на 24 листопада 2014 року гр. ОСОБА_3 значиться як засновник ТОВ «Главбуд Плюс», тоді як підписантом та керівником товариства без наявних обмежень повноважень визначений саме ОСОБА_4

Відтак, відповідач мав можливість довідатися, що гр. ОСОБА_3 не уповноважений на укладення договору.

Окрім цього, за визначенням, яке міститься у ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 238, ч.1 ст. 240 та ч. 1 ст. 241 названого Кодексу, представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями, не допускаючи їх перевищення та діючи саме в інтересах особи, яку він представляє.

Отже, перевищення повноваження - це довільне збільшення представником обсягу права на вчинення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє.

Перевищення повноваження можливе у кількісному і якісному відношенні. Кількісне перевищення повноважень полягає у довільній зміні показників, що характеризують кількісну сторону правочину: число, вага, міра речей; термін договору, який укладається; розмір плати або купівельної ціни. Якісне перевищення повноважень стосується властивостей і специфіки предмета правочину; вибору контрагента, з яким має бути укладений правочин; характеру правочину; вчинення дій, не передбачених довіреністю.

Натомість, у даному спорі гр. ОСОБА_3 взагалі не мав повноважень щодо підписання оспорюваного позивачем правочину, оскільки Зборами учасників ТОВ «Главбуд Плюс» не вирішувалося питання щодо його призначення, а ухвала суду з питань забезпечення позову не може бути законною підставою для такого призначення.

Таким чином, у даному спорі наявні дефекти волі та правоздатності, що у відповідності до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України викликає необхідність визнання недійсним договору № 042 від 24.11.2014 р.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Правочин, який не відповідає вимогам закону, не породжує будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню із постановленням нового, яким позовні вимоги ТОВ «Главбуд Плюс» належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» задовольнити, а рішення господарського суду Одеської області від 25.07.2016 р. по справі № 916/3952/15 - скасувати, позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір № 042 поставки продукції, укладений 24 листопада 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Еталонавтосервіс», з моменту його укладення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Еталонавтосервіс» (ідентифікаційний код 33970301) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Главбуд Плюс» (ідентифікаційний код 34994538) 2557,8 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях.

Наказ доручити видати господарському суду Одеської області.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Л. Воронюк

Суддя К.В. Богатир