Ухвала

від 06.09.2016 по справі 820/737/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 р.Справа № 820/737/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Ігнатенко О.О.

представника позивача Дрягіної Л.В.

представника відповідача Дитиненко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2016р. по справі № 820/737/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго Телеком"

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАГО ТЕЛЕКОМ" (далі за текстом - ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ", позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі за текстом - Центральна ОДПІ, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 29.09.2015 року № 0000662201, № 0000672201, № 0000682201, № 0000692201 та від 03.03.2016 року №0000131401 Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, прийняті відносно нього.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 29.09.2015 року № 0000662201, № 0000672201, № 0000682201, № 0000692201 та від 03.03.2016 року №0000131401 Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, прийняті щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО ТЕЛЕКОМ".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправомірність (неповноту) дослідження судом першої інстанції доказів та встановлення обставин у справі, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме вимог п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.8.,п.2.10. Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про не підтвердження позивачем собівартості реалізованих товарів за період 2013-2014 роки регістрами бухгалтерського обліку, у зв'язку з чим підприємством неправомірно завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в розмірі 36281729 грн., також не підтвердження позивачем права на податковий кредит за листопад 2013р., січень-червень 2014р. належними первинними документами за наслідками фінансово-господарських відносин з ТОВ "СТЕМФОРД", ФОП ОСОБА_4, оскільки згідно з податковою інформацією вказані контрагенти позивача не декларують податкові зобов'язання або відсутні за місцезнаходженням чи мають інші вади господарської діяльності, що ставить під сумнів реальне вчинення спірних господарських операцій з позивачем. Також контролюючий орган посилається на порушення позивачем норм регулювання обігу готівки та касової дисципліни, що виявилось у протиправному перевищенні ліміту залишку готівки в касі підприємства на кінець робочого дня 05.07.2013р. (17341,84 грн) та 24.06.2014р. (14004,51 грн).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області в період з 19.08.2015 року по 09.09.2015 року була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої було складено акт № 669/20-30-22-01/36989226 від 16.09.2015 року, в якому зафіксовані порушення податкового законодавства України, а саме: пп. 138.1.1 п.138 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.8., п.2.10 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні";

29 вересня 2015 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000682201, яким за порушення п.2.8 п.2.10 Постанови правління НБУ від 15.12.2004 року №637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» до позивача було застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 62 692,70 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000662201, яким за порушення п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України визначено збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 159 821,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 39 955,25 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000692201, яким за порушення пп.20.1.15 п.20.1 ст.20, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України визначено збільшення суми грошового зобов'язання та застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000672201, яким за порушення п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України визначено збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 6 719 217,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 3 359 608,50 грн.

Крім того, податковим органом стосовно позивача також було прийнято податкове-повідомлення рішення № 0000131401 від 03.03.2016 року на підставі акта перевірки № 669/20-30-22-01/36989226 від 23.02.2016 року та на підставі акта перевірки № 669/20-30-22-01/36989226 від 16.09.2015 року та згідно з рішенням ДФС України від 11.02.2016 року № 2819/6/99-99-ДФС-1 про результати розгляду скарги ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ". Даним рішенням за порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, позивачеві зменшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у сумі 19 285 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 820,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 29.09.2015 року №0000662201, №0000672201, №0000682201, №0000692201 та від 03.03.2016 року №0000131401, суд першої інстанції виходив з їх неправомірності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вищезазначеним вимогам (пункт 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року № 2).

Колегія суддів перевіряючи податкові повідомлення - рішення від 29.09.2015 року № 0000662201, № 0000672201, № 0000682201, № 0000692201 та від 03.03.2016 року №0000131401 на відповідність наведеним вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку, що вони прийняті необгрунтовано, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено порушення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" пп. 138.1.1 п.138 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а саме, підприємством занижено суму податку на прибуток всього в сумі 6719217 грн. (в тому числі у 2013р. на суму 3581615 та у 2014 р. на суму 3137602 грн).

Колегією суддів встановлено, що протягом перевіреного періоду позивач здійснював операції з придбання та виготовлення активного, пасивного обладнання для інтернет провайдеру (кабельно-провідникової продукції, анти давальних шаф, поштових скриньок та ін.)

За змістом акта перевірки податковий орган прийшов до висновку про те, що підприємством не підтверджено собівартість виготовлених та реалізованих товарів за 2014-2015 роки у зв'язку з ненаданням на перевірку регістрів бухгалтерського обліку в повному обсязі, що призвело до завищення підприємством витрат на суму 36281729 грн.

Основними нормативними документами, що регулюють організацію бухгалтерського обліку в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV), Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29.12.200р. №356 (далі - Методичні рекомендації), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88), Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291.

Так, згідно з п. 5 ст. 8 Закон №996-XIV підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Фундаментальні питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві відображається в обліковій політиці - наказі про облікову політику.

За визначенням, наведеним у пункті 3.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що інформація, яка міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Отже, записи у регістрах бухгалтерського обліку проводяться на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а інформація про господарські операції, здійснені підприємством за звітний період, з облікових регістрів переноситься до фінансової звітності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у відповідь на письмові та усні запити контролюючого органу про надання пояснень та документів (листи-запити від 26.08.2015р., 27.08.2015р., 28.08.2015р., 01.09.2015р., 03.09.2015р., від 08.09.2015р.) до перевірки були надані наступні документи: оборотно-сальдові відомості по рахункам 10, 30,31, 372, 65, 66, 70, 90, 92, 93, 94, 95, додатково було надано оборотно-сальдові відомості по рахункам 71, 231, 91, аналізи рахунків, обороти по рахункам, податкові накладні, акти виконаних робіт, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні документи, банківські виписки, договори, вантажно-митні декларації, товарно-транспортні накладні, накази по підприємству, виробничі звіти, калькуляції, подорожні листи, акти звірок з дебіторами та кредиторами, акти списання, вимоги-накладні (т. 60 а.с. 93-104, 108).

З пояснень представника позивача та матеріалів справи встановлено, що витрати, зазначені у деклараціях з податку на прибуток підприємства за 2013р. та 2014р. формувались на підставі первинних документів, згрупованих та узагальнених в рахунків 90 (собівартість), 92 (адміністративні витрати), 93 (витрати на збут), 94 (інші операційної діяльності), 95 (фінансові витрати). Формування виробничих витрат підприємства здійснюється на підставі первинних документів, якими є акти списання матеріалів (товарів) та вимоги-накладні.

Крім того, на підтвердження формування собівартості реалізованих товарів підприємством були надані регістри 90 рахунку, в якому акумульовано загальну собівартість виробленої та реалізованої продукції та реалізованих товарів.

Також на підтвердження собівартості реалізованих товарів позивачем було надано до матеріалів справи видаткові та прибуткові накладні, накладні на передачу готової продукції на склад, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення), акти списання товарів матеріалів, довідка-розрахунок по розподіленню загальновиробничих витрат за 2013 та 2014 рр., оборотно-сальдова відомість по рахунку 231 за 2013 та 2014 рр., аналіз рахунку 90 (Собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг), аналіз рахунку 70 (Доходи від реалізації), кошторис затверджених виробничих витрат на 2013р., наказ про затвердження виробничих витрат та модернізацію виробництва №1Вир від 03.01.13р., довідка-розрахунок собівартості продукції за 2014 рік, довідка-розрахунок собівартості продукції за 2013 рік, калькуляції (т. 55 а.с. 120-245, т. 56 а.с. 173-250, т.57 а.с. 4-211, т. 58 а.с. 146 - 250, т. 59 а.с. 1-162).

Так, в накладних на передачу готової продукції вбачається найменування та кількість виготовленої продукції за звітний місяць, в довідці-розрахунку собівартості продукції вбачається сума загальних витрат на виробництво продукції за відповідний період, що включає постійні та розподілені загальновиробничі витрати, сума прямих витрат, аналіз рахунку 90 (Собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг) фіксує суму собівартості, що була віднесена до складу витрат у податковому обліку і яка була відображена у податковій декларації з податку на прибуток підприємства.

Колегія суддів зазначає, що згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, Рахунок 90 «Собівартість реалізації» призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно аналізу рахунку 90, який надавався підприємством до перевірки, вбачається, що підприємством у 2013 та у 2014 роках було реалізовано готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг: у 2013 - на суму 18842330,52 грн., у 2014р. - на суму 24500406,26 грн. (т. 55 а.с. 151, 175) Враховуючи витрати у разі повернення товару покупцем, що зменшує суму собівартості товару, ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" у річній декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік та за 2014 рік у рядку 05.1 (собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) задекларовано суму 36281729,00 грн., у тому числі за 2013 рік в розмірі 18850607 грн. та за 2014 рік в розмірі 17393907 грн. (т. 2 а.с. 4-5, а.с. 80, а.с. 93).

Рахунок 90 «Собівартість реалізації» для розмежування витрат на основну діяльність має субрахунки: 901 «Собівартість реалізованої готової продукції», 902 «Собівартість реалізованих товарів», 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

На субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» ведеться облік виробничої собівартості реалізованої готової продукції.

Колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки та апеляційній скарзі відповідачем підтверджено надання підприємством на всі вищевказані запити контролюючого органу первинних документів, а саме договорів, видаткових накладних, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, актів на внутрішнє переміщення, даних синтетичного та аналітичного бухгалтерського обліку (зокрема рахунку 90 «Собіварітсь реалізації).

Також надання вищевказаних документів підтверджується Додатком №3 до акта планової виїзної перевірки ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" (т. 60 а.с. 109-112)

Разом з тим, відповідачем в акті перевірки та апеляційній скарзі зазначено, що підприємством не було надано регістрів бухгалтерського обліку, проте яких саме - не наведено.

При цьому, як вбачається з відповідей на запити контролюючого органу, підприємство у своїх листах просило відповідача вказати які саме регістри, крім вже наданих, ще необхідно надати (т. 60 а.с. 93-104)

Колегія суддів зазначає, що вимогами п.п. 5.2 п. 5 Розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. (чинного на момент складання спірного акту перевірки) встановлено, що в разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень, а також зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено запис у податковому та бухгалтерському обліку, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та докази, що підтверджують наявність факту порушення".

Відповідач, описуючи встановлене порушення, в акті перевірки зазначив про не підтвердження собівартості реалізованих товарів регістрами бухгалтерського обліку в повному обсязі, між тим не зазначив, яких саме регістрів йому не вистачало для проведення перевірки та встановлення собівартості реалізованого товару.

Відсутність належних доказів підтвердження даного порушення, не дає змоги суду встановити наявність чи відсутність виявленого податковим органом порушення.

За таких обставин, колегія суддів, з огляду на приписи ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів факту не підтвердження собівартості реалізованої продукції належними доказами.

Таким чином, висновки відповідача про не підтвердження собівартості реалізованих товарів, в тому числі, регістрами бухгалтерського обліку є протиправними та необгрунтованими.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не підтвердження позивачем собівартості реалізованих товарів через невідповідність в наданих до суду калькуляціях собівартості товарів найменуванню придбаних товарів, зазначених у податкових накладних (мікробокс, кабель, катушку, бокси, пачкорти), а також відсутності дати калькуляцій, з огляду на те, що калькуляції собівартості товарів є лише розрахунками собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції, що використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін, контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Між тим, калькуляції собівартості товарів не є тими первинними документами чи обліковими бухгалтерськими регістрами, які підтверджують здійснення позивачем витрат, зокрема, що формують собівартість реалізованих товарів.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 Податкового кодексу України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, (п. 138. 4 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послух, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: - прямих матеріальних витрат; - прямих витрат на оплату праці; - амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; - загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; - вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; - інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи, що в ході планової виїзної документальної перевірки ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" надав відповідачу первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, відомості синтетичного та аналітичного обліку, калькуляції, кошториси, накази та інші документи, на підставі яких формувались показники податкової звітності підприємства, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими висновки перевірки щодо не підтвердження позивачем собівартості реалізованих товарів за період 2013-2014 роки регістрами бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про незаконність та необґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 29.09.2015 року № 0000672201, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 6 719 217,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 3 359 608,50 грн., № 0000692201 про застосування штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн.

Наступним порушенням, встановленим в ході планової виїзної перевірки ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" є порушення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, а саме: завищення сум податкового кредиту в розмірі 159 821,00 грн., в тому числі за листопад 2013 року в сумі 11 693 грн., за січень 2014 року в сумі 21 685 грн., за лютий 2014 року в сумі 74 549 грн., за березень 2014 року в сумі 46 051 грн., за червень 2014 року в сумі 5 843,0 грн.

Так, перевіркою не визнано податкові наслідки операцій з придбання платником товарів у рамках господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "СТЕМФОРД", оскільки, за висновком контролюючого органу, між позивачем та вказаними контрагентами не відбулось реальних фінансово-господарських правовідносин з поставки товару (т. 56 а.с. 22-33).

В апеляційній скарзі відповідач посилається на наявність податкової інформації, згідно з якою вказані контрагенти позивача не декларують податкові зобов'язання або відсутні за місцезнаходженням чи мають інші вади господарської діяльності, що ставить під сумнів реальне вчинення спірних господарських операцій з позивачем.

Разом з тим, згідно з рішенням ДФС України від 11.02.2016 року № 2819/6/99-99-ДФС-1 про результати розгляду скарги ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" встановлено взаємовідносини позивача з ФОП ОСОБА_4 В ході розгляду скарги встановлено, що перевіркою не враховано тих обставин, що необхідною умовою при вирішення питання щодо правомірності формування податкового кредиту за умови не сплати постачальниками ПДВ до бюджету є дослідження та встановлення під час перевірки факту отримання податкової вигоди, що в матеріалах планової виїзної перевірки ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ", за результатами якої було складено акт № 669/20-30-22-01/36989226 від 16.09.2015р., не досліджено. Також в зазначеному акті перевірки відсутня інформація про ненадання або дефектності первинних документів, відсутня інформація щодо проведення зустрічних звірок з ФОП ОСОБА_4, не досліджено дані податкової та фінансової звітності. Отже, висновок акта перевірки № 669/20-30-22-01/36989226 від 16.09.2015р. про завищення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_4 є недоведеним та не забезпечений належною доказовою базою.

Враховуючи викладене, Державна фіскальна служба України частково задовольнила скаргу ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" та скасувала податкове повідомлення-рішення від 29.09.2015 року №0000672201 в частині визначення позивачу ПДВ у розмірі 140536 грн. та застосування штрафних фінансових санкцій в розмірі 35135 грн. (по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_4.), а в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишила без змін.

За вказаних обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем належними документами правомірність формування податкового кредиту з ПДВ та відсутності факту реального здійснення господарських операцій в результаті взаємовідносин з ФОП ОСОБА_4, як безпідставні та необґрунтовані.

Також колегія суддів вважає висновки акту перевірки та доводи апеляційної скарги про порушення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту з ПДВ за березень 2014 року в сумі 19285 грн. в результаті фінансового-господарських відносин з ТОВ "СТЕМФОРД", необґрунтованими виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. зазначеної статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Колегією суддів встановлено, що між ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" (покупець) та ТОВ "СТЕМФОРД" (постачальник) було укладено договір поставки №2014/1 від 03.01.2014 року, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця пасивні компоненти та кабель (товар), а покупець зобов'язувався прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах цього договору за найменуванням та в кількості, визначених сторонами в специфікаціях.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем було надано до матеріалів справи копії наступних документів: договір, специфікацію №1, №2, №3, №4 до договору, видаткові накладні, податкові накладні (т.56 а.с. 46-65).

Транспортування товару відбувалось на підставі п. 4.1 договору №2014/1 від 03.01.2014 року транспортом постачальника на умовах СРТ склад покупця м. Харків, про що свідчать надані позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні (т. 56 а.с. 55, 57, 59, 61).

Суму податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, що не заперечується відповідачем.

В наданих позивачем до суду документах наявні необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зі змісту договору та специфікації вбачається обумовленість сторін щодо предмету поставки, вартості, умови оплати та інші істотні умови договору, які свідчать про укладення договору з метою реального виконання на отримання прибутку.

Згідно з довідкою АА №675228 Головного управління статистки у Харківській області основними видами діяльності ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" є оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього, виробництво інших готових металевих виробів, електромонтажні роботи тощо.

Отже, формування податкового кредиту обумовлено придбанням товарів з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на отримання податкового кредиту на суму 19285 грн. за період березень 2014 року підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення вимог п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України щодо завищення податкового кредиту з ПДВ за березень 2014 року в сумі 19285 грн. в результаті фінансового-господарських відносин з ТОВ "СТЕМФОРД", є необґрунтованим.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності податкової інформації у вигляді акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 920/26-55-222-01/38912050 від 28.03.2015 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "СТЕМФОРД" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з постачальниками та покупцями за період з 01.12.2013 року по 28.02.2014 року, та не підтвердження реальності здійснення останніми господарських відносин по ланцюгу постачання, оскільки така податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагентів позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Наступним порушенням, встановленим в ході спірної перевірки, є висновки контролюючого органу про порушення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" п.2.8., п.2.10 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" в частині перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах в сумі 31 346,35 грн.

Як зазначено в акті перевірки, згідно з видатковими касовими ордерами від 05.07.2013 року № 21 та від 24.06.2014 року № 16 з каси підприємства видані готівкові кошти в сумах 17 341,84 грн. та 14 004,51 грн. відповідно. Підстава - надання фінансової допомоги засновнику підприємства та повернення фінансової допомоги.

Згідно з виписками з банківського рахунку, 05.07.2013 року та 24.06.2014 року в установі банку отримані готівкові кошти в сумах 21 482,96 грн. і 14 004,51 грн. для виплати заробітної плати за червень 2013 та червень 2014 року.

На думку відповідача, готівкові кошти в сумах 17 341,84 грн. та 14 0004,51 грн., отримані в банку для виплати заробітної плати і не використані за призначенням та не повернені до банку, тобто не вважаються виданими з каси.

Як встановлено в ході перевірки, підприємство ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" у перевіреному періоді ліміт залишку готівки в касі не встановлювався.

Враховуючи викладене, контролюючий орган, посилаючись на порушення п. 2.8, п.2.10. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, кваліфікував вказане порушення касової дисципліни як перевищення ліміту залишку готівки в касі на кінець робочого дня 05.07.2013 року (на суму 17 341,84 грн.) та 24.06.2014 року (на суму 14 004,51 грн.).

Як вбачається з податкового повідомлення-рішення від 29.09.2015р. №0000682201, за вищезазначене порушення до позивача застосовано відповідальність згідно з абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», а саме штрафу в двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день (в розмірі 62692,70 грн).

Між тим, колегія суддів вважає такі висновки контролюючого органу безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно з п. 2.8 Положення №637 підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Відповідно до п.2.10 підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

За приписами абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» в разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, зокрема неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Отже, вказаною нормою, якою визначається склад порушення неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, встановлюється відповідальність у вигляді штрафу - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Проте до позивача контролюючим органом застосовано іншу штрафну санкцію, що не відповідає кваліфікації встановленому в ході перевірки правопорушення - перевищення ліміту залишку готівки в касі на кінець робочого дня.

При цьому, як вбачається з акту перевірки, що не заперечується представником відповідача, на кінець робочого дня в касі підприємства були відсутні залишки готівкових коштів, які було видано засновнику підприємства.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що позивачем одержані в установі банку готівкові кошти використані не за цільовим призначенням, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно з абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995р. №436/95 передбачена відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, а не за перевищення ліміту залишку готівки в касі.

За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про невірне встановлення складу правопорушення обігу готівки та касової дисципліни та невірне застосування до позивача штрафної санкції.

В силу ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено колегією суддів, контролюючим органом не доведено, що спірне податкове повідомлення-рішення від 29.09.2015р. №0000682201 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладених обставин та досліджених доказів, колегія суддів вважає безпідставними висновки Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про порушення позивачем пп. 138.1.1 п.138 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.8., п.2.10 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", а тому податкові повідомлення-рішення від 29.09.2015 року № 0000662201, № 0000672201, № 0000682201, № 0000692201 та від 03.03.2016 року №0000131401 є незаконними та необґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2016 року відстрочено Центральній об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 року по справі № 820/737/16 до ухвалення апеляційним судом рішення у даній справі та відкрито апеляційне провадження у справі.

З 01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (надалі - Закон № 3674-VI).

Згідно з пп.2 п.3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду є скасування податкових повідомлень-рішень Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 29.09.2015 р. №0000662201, №0000672201, №0000682201, №0000692201 та від 03.03.2016р. №0000131401 у розмірі 10365909,70 грн.

Це означає, що вимоги позивача мають очевидний майновий характер, адже вирішення судом даного спору стосується отримання позивачем економічної вигоди, вираженої у грошовому еквіваленті.

Реалізація таких рішень податкового органу може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно оскарження таких рішень спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.

Виходячи із практики Європейського Суду з прав людини (рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України"), вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

Тобто, звернені до суду вимоги про скасування рішення відповідача -суб'єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

При цьому, майновими вимогами є будь-які вимоги суб'єктів права, що пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням, обміном, розподілом майна, у тому числі нерухомими та рухомими речами, грошами (грошовими коштами).

Отже, предмет даної справи носить майновий характер, а тому ставка судового збору при поданні позову повинна визначатися в розмірі передбаченому пп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону № 3674-VI (в редакції чинній на момент подання позову) якою визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру суб'єктом владних повноважень, юридичною особою підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що розмір майнових вимог становить 10365909,70 грн., то при поданні позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову.

Враховуючи, що на час подання позовної заяви ставка судового збору підлягала сплаті у розмірі 155488,65 грн., то судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає сплаті у розмірі 171037,52 грн.

Оскільки ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2016р. залишено без змін, то колегія суддів приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області судового збору у розмірі 171037,52 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2016р. по справі № 820/737/16 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (61166, м. Харків, пр-т Науки, 9, код ЄДРПОУ 39859805) судовий збір у розмірі 171037 грн. 52 коп. (сто сімдесят одна тисяча тридцять сім гривень 52 копійки) до спеціального фонду Державного бюджету України - утримувач УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок 31210206781011, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. Повний текст ухвали виготовлений 12.09.2016 р.