Постанова

від 14.09.2016 по справі 815/3458/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3458/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АММАТРЕЙД» до ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, за участю третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання про визнання дій протиправними та стягнення з Державного бюджету України податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АММАТРЕЙД» до ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними дій ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області,що виражаються у відмові у реєстрації податкової накладної №15 від 23.06.2015 року ТОВ «АММАТРЕЙД» у Єдиному реєстрі податкових накладних.

В подальшому позовні вимоги були змінені шляхом подачі відповідної заяви, згідно якої позивач просить суд визнати протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області щодо позбавлення Товариства з обмеженою відповідальністю «АММАТРЕЙД» права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1672345,00 грн. та просить стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АММАТРЕЙД» (65045, м. Одеса, пров. Покровський, 5, кв. 5, код ЄДРПОУ 39383692) відшкодування податку на додану вартість у сумі 1672345,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач сформував від'ємне значення з податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн., яке було відображене у податковій декларації з ПДВ за червень 2015 року. Як зазначив позивач, сума від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн., яка була відзначена у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року була подана несвоєчасно з вини відповідача, а саме 19.01.2016 року, у зв'язку з чим не може бути зарахована до системи електронного адміністрування ПДВ. Як зазначає позивач, саме в такий спосіб податковий орган позбавив позивача права на бюджетне відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість, що є порушенням ст.1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини щодо гарантування державою права власності, в зв'язку із чим, єдиним способом поновлення порушеного права позивача є стягнення суми відшкодування з податку на додану вартість з Державного бюджету України.

Відповідач ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що позивач позбавлений права на бюджетне відшкодування ПДВ, оскільки ним не була подана відповідна заява про відшкодування ПДВ в порядку та строки визначені ПК України.

Представник третьої особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головного управління Державного казначейської служби України в Одеській області був сповіщений належним чином про день, час та місце слухання справи (а.с.151), але в судове засідання 08.09.2016 року не прибули без поважних причин, а тому суд, на підставі положень ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України , суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 14.09.2016 року за наявними в справі доказами та запереченнями.

Дослідивши наявні в справі докази суд встановив наступні факти та обставини:

ТОВ «АММАТРЕЙД» перебуває на обліку ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної Служби в Одеській області та здійснює свою фінансово-господарську діяльність за адресою: 65045, м.Одеса, пр.Покровський, 5, кв. 5.

Попередні місця обліку: з 08.09.2014 року до 21.12.2015 року - ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної Служби в Одеській області; з 21.12.2015 року до 28.03.2016 року - Бориспільська об'єднана Державна податкова інспекція Головного Управління Державної Фіскальної Служби у Київській області.

Як зазначає ТОВ «АММАТРЕЙД» у адміністративному позові, внаслідок протиправних дій ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області позивач позбавився права на відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1672345 грн.

Протиправність дій ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної Служби в Одеській області полягає у тому, що внаслідок блокування електронного документообігу між позивачем та відповідачем, позивач позбавився права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1672345 грн., оскільки сума від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1672345 грн., яка була відзначена у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року була подана несвоєчасно з вини відповідача, а саме 19.01.2016 р., та не може бути зарахована до системи електронного адміністрування ПДВ.

Як вказувало раніше, ТОВ «АММАТРЕЙД» знаходилось на обліку ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної Служби в Одеській області та фактично здійснювало свою фінансово-господарську діяльність за адресою: 65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140а/2.

У вказаний вище період діяльності ТОВ «АММАТРЕЙД» стало відомо, що ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області: по-перше, відмовляється реєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, що направляються засобами електронного зв'язку, мотивуючи це відсутністю договору про визнання електронних документів з ДПСУ; по-друге, відмовляється реєструвати договір про визнання електронних документів.

З метою захисту порушених прав позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просив визнати протиправними дії відповідача щодо блокування реєстрації податкових накладних позивача у Єдиному реєстрі податкових накладних та відмови в укладанні та реєстрації договору про визнання електронних документів №010720151 від 01.07.2015 року, зобов'язати відповідача зареєструвати податкову накладну №12 від 23.06.2015 року, зобов'язати відповідача утриматися від подальших неправомірних дій, що порушують чинне податкове законодавство та полягають у не реєстрації податкових накладних ТОВ «АММАТРЕЙД».

В обґрунтування позову ТОВ «АММАТРЕЙД» зазначило, що 22.10.2014 року ТОВ «АММАТРЕЙД» уклало договір про визнання електронних документів №221020141 із відповідачем. Згідно з п. 3 розділу 6 даного договору, він діє до закінчення строку дії чинності сертифікатів відкритих ключів. Відповідно до п. 4 розділу 6 договору податковий орган має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку не надання платником податків нового сертифікату відкритого ключа заміть скасованих або у разі зміни платником місця реєстрації. Даний договір позивач зареєстрував належним чином. Після укладення договору ТОВ «АММАТРЕЙД» своєї адреси не змінювало. Сертифікат відкритого ключа після укладання договору від 22.10.2014 року не змінювався та діє до 15.10.2015 року. 01.07.2015 року позивач направив в електронному вигляді для реєстрації податкову накладну від 23.06.2015 року №12. Однак, податковий орган не прийняв її, мотивуючи своє рішення відсутністю договору про визнання електронної звітності. За таких обставин позивач направив для укладання та реєстрації договір про визнання електронних документів №010720151 від 01.07.2015 року на адресу відповідача. Однак, вказаний документ податковий орган не прийняв. Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року по справі №815/4234/15 (а.с.159-165) адміністративний позов ТОВ «АММАТРЕЙД» був задоволений. Визнано протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області щодо блокування реєстрації податкових накладних позивача у Єдиному реєстрі податкових накладних та відмови в укладанні та реєстрації договору про визнання електронних документів №010720151 від 01.07.2015 року. Зобов'язано ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області зареєструвати податкову накладну №12 від 23.06.2015 року. Зобов'язано ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області утриматися від подальших неправомірних дій, що порушують чинне податкове законодавство та полягають у не реєстрації податкових накладних ТОВ «АММАТРЕЙД».

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити ТОВ «АММАТРЕЙД» у задоволенні позовних вимог.

09.09.2015 року Одеським апеляційним адміністративним судом було розглянуто справу №815/4234/15 (а.с.166-169) за апеляційною скаргою ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної Служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 р. по справі №815/4234/15 за адміністративним позовом ТОВ «АММАТРЕЙД» до ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної Фіскальної Служби в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії та винесено ухвалу, якою апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишена без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року залишена без змін.

Таким чином, 09.09.2015 року у зв'язку із набранням законної сили постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року по справі №815/4234/15, було встановлено, зокрема, протиправність дій ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області щодо блокування реєстрації податкових накладних позивача у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що електронний документообіг (реєстрація податкових накладних та подання податкової звітності) між позивачем та відповідачем здійснюється на підставі одного й того ж договору про визнання електронних документів, а тому відповідач фактично блокував як реєстрацію податкових накладних позивача у Єдиному реєстрі податкових накладних та й прийняття податкової звітності з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, позивач, внаслідок протиправних дій відповідача, був позбавлений права своєчасного звітування шляхом направлення засобами електронного зв'язку, зокрема, декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року до ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач протягом періоду липень-грудень 2015 року неодноразово намагався укласти договори про визнання електронних документів задля своєчасного подання податкової звітності, зокрема податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року, але відповідач з підстав, що не відповідали фактичним обставинам, відмовлявся від укладення таких договорів.

Фактично, уся податкова звітність з податку на додану вартість за період червень-грудень 2015 року була надана засобами електронного зв'язку позивачем вже за новим місцем обліку - до Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області податкові декларації з ПДВ, та яка була визнана останньою як податкова.

Листами (вих.б/н від 19.02.2016, вих.29/02/16 від 29.02.2016 р. та вих.06/04/16 від 06.04.2016 р.) до Державної фіскальної служби України та Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області ТОВ «АММАТРЕЙД» просило повідомити про причини не відновлення суми ліміту (строка 24) на картці підприємства щодо суми податку, на яку платник податку на додану вартість має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН, а також здійснити заходи щодо відновлення суми ліміту (строка 24 декларації за червень 2015 року) на картці підприємства щодо суми податку, на яку платник податку на додану вартість має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН.

Так, відповідно до вимог чинного податкового законодавства, сума строки 24 декларації з ПДВ повинна бути переведена на картку підприємства щодо суми податку, на яку платник податку на додану вартість має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в ЄРПН, що станом на 29.02.2016 року не відбулося.

Відповідно до пп.48.3,48.4 ст.48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Згідно п.49.11. ст.49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

Позивачем було виконано усі вимоги, встановлені Податковим кодексом України для оформлення та направлення податкової декларації, проте вони не визнаються з боку ДПІ.

Відповідно до п.49.10 ст.49 ПКУ відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Відповіддю Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області за №169/г/10-04-15-20 від 29.02.2016 року та Головного управління ДФС у Київській області за №703/10/10-36-15-01-19 від 30.03.2016 року позивач був повідомлений про наступне.

Так, у зв'язку з прийняттям Закону України від 16.07.2015 року №643-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість» (далі - Закон №643), який набрав чинності 29.07.2015, внесено зміни до порядку обрахунку показників формули, визначеної пунктом 200 1 .3 статті 200 1 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), зокрема передбачено, що формула (всі її складові), яка визначає реєстраційну суму, на початок третього робочого дня після набрання чинності Законом №643 «обнуляється».

Відповідно до пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу:

Зареєстрованим платникам податку значення суми податку (позитивне або від'ємне), на яку такий платник має право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначене пунктом 200 1 .3 статті 200 1 цього Кодексу, автоматично збільшується контролюючим органом:

до 31.07.2015 року для платників податків, що застосовують звітний (податковий) період місяць, без проведення перевірок, передбачених статтею 200 цього Кодексу, на суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, та суму непогашеного від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів на кінець поточного звітного (податкового) періоду, що зазначено в податковій звітності з податку на додану вартість, у якій відображаються розрахунки з бюджетом та/або відображаються операції, що стосуються спеціального режиму оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу, за червень 2015 року. На таку суму платником податку збільшується розмір суми податкового кредиту за звітний (податковий) період (липень 2015 року).

ТОВ «АММАТРЕЙД» засобами електронного зв'язку подано до Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року несвоєчасно, а саме 19.01.2016 року.

В зв'язку з вищевикладеним сума від'ємного значення податку в розмірі 1672345 грн. не може бути зарахована до системи електронного адміністрування ПДВ.

Таким чином, позивач позбавлений права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1672345 грн., оскільки сума від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1672345 грн., яка була відзначена у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року була подана несвоєчасно з вини відповідача, а саме 19.01.2016 року та не може бути зарахована до системи електронного адміністрування ПДВ.

Фактично, відповідач позбавив позивача у підтвердженні права на

відшкодування ПДВ, що є втручанням у мирне володіння його майном і таке втручання було непропорційним та призводить до значних втрат у господарській діяльності заявника.

На порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Ратифікація від 17.07.1997) відповідач позбавив ТОВ «АММАТРЕЙД» користуватись своїм майном, що слід вважати позбавленням власності. Так, Положення цієї статті передбачають таке: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Фактично, право на відшкодування ПДВ позивача було порушено ще до того, як він звернувся до судів, таким чином, вказуючи на те, що право існувало ще до того, як були винесені рішення суду. Окрім того, відповідно до закону держава може використовувати гроші, отримані від сплати ПДВ, на інші цілі тільки після того, як всі відшкодування ПДВ було здійснено. Відповідно, до цього моменту зв'язок між ПДВ та платником податку залишається. Таким, чином, право на відшкодування ПДВ і компенсація за прострочення в його виплаті становить поняття «власність» у розумінні статті 1 Протоколу № 1.

Як відзначив Європейський суд з прав людини у справі Yvonne van Duyn v.Home Office, «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно зі статтею 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вказана позиція підтверджується судовою практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, «Булвес» АД проти Болгарії», (2009 рік, заява № 3991/03, «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» 2010 рік, заява № 6689/03та ін.).

Розглянувши оскаржені акти та дії суб'єкту владних повноважень, суд виходячи з положень ч.3 ст.2 КАС України , проходить до висновку, що вони лише частково відповідають вимогам закону, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вчинення органом ДФС України дій, які виходять за межи наданих повноважень є такими, що не відповідають законові, а тому повинні бути визнані протиправними.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями п.200 1 .1 ст.200 1 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: - суми податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; - суми податку, сплачені платниками при ввезенні товару на митну територію України; - суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; - суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; - інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200 1 .3 статті 200 1 цього Кодексу .

Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість встановлюється Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року №569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість» , якою затверджено Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до п.200 1 .2 ст.200 1 Податкового кодексу України для відкриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника.

Згідно з п.200 1 .3 ст.200 1 Податкового кодексу України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку (SНакл), обчислену за такою формулою: еНакл = еНаклОтр + еМитн + еПопРах + еОвердрафт - еНаклВид - еВідшкод - еПеревищ, де: SНаклОтр - загальна сума податку за отриманими платником податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, податковими накладними, складеними платником податку відповідно до пункту 208.2 статті 208 цього Кодексу та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, та розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних; SМитн - загальна сума податку, сплаченого платником при ввезенні товарів на митну територію України; еПопРах - загальна сума поповнення з поточного рахунку платника податку рахунка в системі електронного адміністрування податку, в тому числі рахунків у системі електронного адміністрування податку платника - сільськогосподарського підприємства, що обрало спеціальний режим оподаткування відповідно до статті 209 цього Кодексу , зазначених у підпунктах «а» - «в» пункту 200 1 .2 цієї статті; SНаклВид - загальна сума податку за виданими платником податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунками коригування до таких податкових накладних, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних; SВідшкод - загальна сума податку, заявлена платником до бюджетного відшкодування з урахуванням сум коригувань, проведених за результатами перевірок; SПеревищ - загальна сума перевищення податкових зобов'язань, зазначених платником у поданих податкових деклараціях з урахуванням поданих уточнюючих розрахунків до них, над сумою податку, що міститься в складених таким платником податкових накладних та розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Платникам податку, які станом на 01.01.2016 року зареєстровані платниками податку на додану вартість менш як 12 звітних (податкових) місяців, а також платникам, зареєстрованим платниками податку на додану вартість після 01.01.2016 року, - таке збільшення здійснюється протягом перших шести робочих днів кварталу, що настає за кварталом, в якому строк такої реєстрації досягає 12 звітних (податкових) місяців.

Показники формули, визначеної цим пунктом, обраховуються з 1 липня 2015 року. Під час обрахунку показників S НаклОтр та S НаклВид також використовуються розрахунки коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, до податкових накладних, складених до 1 липня 2015 року, що підлягали наданню покупцям - платникам податку. Для обрахунку показників S НаклОтр, S НаклВид та S Митн використовуються документи (податкові накладні, розрахунки коригування, митні декларації, аркуші коригування та додаткові декларації), складені починаючи з 01.07.2015 року.

Згідно п.13 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість. ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка (в тому числі додаткових електронних рахунків), а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі.

Відповідно по п.24 вказаного Порядку на запит платника податку шляхом надсилання електронного повідомлення ДФС надає інформацію про рух коштів на його електронних рахунках (інформація про суми коштів, перерахованих з електронних рахунків платника до бюджету, на спеціальний рахунок, на поточний рахунок платника).

Згідно витягу з системи електронного адміністрування ПДВ від 26.06.2015 року №1 (а.с.170) станом на 26.06.2015 року податковим органом підтверджено право позивача на розпорядження сумою податку в розмірі 1672345,00 грн., на яку платник податку має право виписувати податкові накладні та/або розрахунки корегування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, система електронного адміністрування ДФС України підтверджує правомірність формування позивачем податкового кредиту з податкову на додану вартість минулих податкових періодів по взаємовідносинах з наведеним вище контрагентами позивача на підставі податкових накладних внесених до Єдиного реєстру податкових накладних на загальну суму 1672345,00 грн.

Відшкодування позивачу суми податку на додану вартість.

Позивачем у декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року (а.с.35-44) у рядку 24 задекларовано від'ємне значення податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн.

Вказана сума від'ємного значення з податку на додану вартість сформована за рахунок податкового кредиту минулих податкових періодів, що підтверджується даними податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за період 2014 року - 2015 року (а.с.76-111).

Відповідно до п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум такого відшкодування за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу .

Статтею 200 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) встановлений порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до положень п. 200.5 ст. 200 ПК України не мають право на отримання бюджетного відшкодування особи, які: - були зареєстровані як платники податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява про бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); - мали обсяги оподаткованих операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Вищенаведене свідчить про те, що позивач ґрунтовно та правомірно мав сподіватись на бюджетне відшкодування вказаної суми ПДВ за рахунок коштів Державного бюджету України.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «Едуард Петрович Мельник проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на відшкодування податку на додану вартість за рахунок державного бюджету повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Тобто суд повинен встановити чи вчинені дії податкового органу щодо позбавлення права позивача на відшкодування йому задекларованої суми від'ємного значення податку на додану вартість на підставі закону та у відповідності до нього.

За таких обставин суд повинен констатувати те, що обмеження права позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість (права на майно) здійснено податковим органом, як представником держави Україна, з порушенням основного принципу втручання держави у цей процес - принципу законності, що свідчить про недотримання при цьому гарантій для позивача, передбачених ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Перед судом постає питання щодо обрання способу поновлення порушеного права позивача.

Звичайний порядок відшкодування платнику податків суми від'ємного значення податку на додану вартість визначений п. 200.7 ст. 200 ПК України та складається з того, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Далі п.п.200.8-200.13 ст. 200 ПК України встановлюють алгоритм дій податкового органу щодо проведення перевірки даних декларації та заявлених сум до бюджетного відшкодування й прийняття висновку про відшкодування підтвердженої суми від'ємного значення за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як відзначив ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office, «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

В додаткових письмових запереченнях проти позову (а.с.125-127) представник відповідача вказує на те, що згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у судових рішеннях від 16.09.2015 року по справі №21-881а15, від 17.11.2015 року по справі №21-4371а15 та від 02.12.2015 року по справі №21-2650а15 відшкодування податку на додану вартість на користь платника податку повинно відбуватись у формі зобов'язання податковий орган скласти висновок та направити його на виконання до відповідного органу ДКС України.

Суд вважає, що положення вказаних судових рішень не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на наступне.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.244-2 КАС України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У зазначених вище судових рішеннях Верховний Суд України зробив висновок про порядок застосування положень ст.200 ПК України в частині обрання судом такого способу захисту порушеного права платника податку, як стягнення суми заборгованості з Державного бюджету України на його банківський рахунок.

Цей висновок Верховного Суду України стосувався тієї правової ситуації, коли платник податку подав відповідну заяву про відшкодування йому суми податку на додану вартість, податковий орган провів відповідну перевірку та підтвердив заявлену до відшкодування суму, але не направив відповідного висновку до органу ДКС України про повернення цієї суми. Прикладом цього є описова частина постанови Верховного Суду України від 02.12.2015 року по справі №21-2650а15 (номер рішення у ЄДРСР - 54438185).

На відміну від вищенаведеної правової ситуації, податковий орган по цій справі своїми діями, ще до подачі позивачем заяви про відшкодування йому суми від'ємного значення податку на додану вартість за процедурою, визначеною п. 200.7 ст. 200 ПК України , фактично позбавив платника податків права на бюджетне відшкодування.

За таких обставин, такий спосіб відновлення порушеного права позивача, як зобов'язання податковий орган скласти відповідний висновок про підтвердження суми задекларованого від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн. та направити його до органу ДКС України для виконання за обставин, що встановлені по цій справі, не може бути застосований судом з причини його не ефективності у питанні поновлення прав особи, яка вернулась за судовим захистом.

Позивачем у заяві про збільшення позовних вимог був запропонований інший спосіб поновлення порушеного права - стягнення з Державного бюджету України на банківський рахунок позивача суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн.

Суд вважає за можливе обрати саме такий спосіб поновлення порушеного права з огляду на наступне.

Насамперед, слід зазначити, що такий спосіб відшкодування податку на додану вартість, як його перерахування з Державного бюджету України на банківський рахунок платника податків, передбачений нормами п.п.б) п. 200.4 ст. 200 ПК України , тобто передбачений законом.

Окрім того, існуюча судова практика визнає стягнення з Державного бюджету України на банківський рахунок платника податків сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню належним способом захисту порушеного права.

Так, відповідно до положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно постанови Верховного Суду України від 24.02.2009 року по справі №21-2141ов08 (номер рішення у ЄДРСР - 3741893) суд зазначив, що в разі порушення податковим органом порядку відшкодування податку на додану вартість або у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Хоча вказане судове рішення було ухвалено під час дії Закону України «Про податок на додану вартість» , механізми та порядок відшкодування податку на додану вартість, передбачені ст.11 цього Закону та ст.200 ПК України є майже тотожними, в зв'язку із чим, вказане судове рішення може бути застосовано до спірних правовідносин відповідно до принципу аналогія права, можливість застосування якого передбачена ст.9 КАС України .

Окрім того, суд вважає, що напряму до вказаних правовідносин повинно застосовуватись положень постанови Верховного Суду України від 03.06.2014 року по справі №21-131а14 (номер рішення у ЄДРСР - 39783830) стосовно способу захисту порушеного права платника податків, в який Верховний Суд України визнав законним здійснення стягнення з Державного бюджету України суми невідшкодованого податку на додану вартість, оскільки погодився з висновками ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.01.2014 року, якою залишено в силі постанова Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 року про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість з відшкодування ПДВ за травень 2012 року в розмірі 2180908,00 грн.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до положень п.4 ч.2 ст.162 КАС України передбачено, що суд у разі задоволення адміністративного позову може прийняти постанову про стягнення коштів. А згідно абз.2 ч.2 ст.162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача на розпорядження приналежним йому майном, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини , як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким способом поновлення прав особи, що звернулась за судовим захистом по цій справі, є саме стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми відшкодування сплаченого податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн., в зв'язку із чим, заявлена аналогічна позовна вимога підлягає задоволенню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України .

Судом було прийнято до провадження заяву представника позивача про зміну та уточнення позовних вимог (а.с.20-26) та відповідно до положень ч.1 ст.88 КАС України , протокольною ухвалою суду було відстрочено позивачу сплату судового збору до винесення судом рішення по справі за позовною вимогою про стягнення з Державного бюджету України на його банківський рахунок суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 1672345,00 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, Україна гарантує особі право зверненню до суду для захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу. Аналогічна норма закріплена в ст.55 Конституції України та ч.1 ст.6 КАС України .

Разом з тим, вказана позовна вимога відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» повинна бути оплачена судовим збором в розмірі 1,5% від заявлених позовних вимог, що складає 25085,17 грн.

Позивачем було подане відповідне клопотання про відстрочення сплати вказаної суми судового збору, оскільки на час подання заяви про уточнення позовних вимог на рахунках підприємства позивача вказана сума відсутня, що підтверджується наданою банківською випискою руху коштів по рахунку позивача від 06.06.2016 року (а.с.118), згідно якої залишок коштів складає лише 61,00 грн. Під час подання заяви про зміну позовних вимог від представником позивача надана квитанція про сплату судового збору частково в розмірі 1378,00 грн.

При цьому, суд виходив з позиції, яка висловлена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 №3674-УІ «Про судовий збір», відповідно до якої сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. З огляду на це адміністративні суди зобов'язані забезпечити доступ до суду з неухильним дотриманням вимог Закону про судовий збір, у тому числі й щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати особи, яка через майновий стан не може його сплатити, направлено на забезпечення доступності до правосуддя та реалізацію права таких осіб на судовий захист.

Оскільки відстрочка по сплаті збору за цією вимогою була надана судом позивачу до винесення рішення по справі та представником позивача не надано доказів здійснення сплати судового збору, суд на підставі положень ст.ст. 88 , 94 КАС України повинен стягнути суму судового збору, на яку надавалася відстрочка, з позивача на користь Державного бюджету України до ухвалення судового рішення по суті заявлених позовних вимог в розмірі 25085,17 грн.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АММАТРЕЙД» (65045, м.Одеса, провулок Покровський 5 кв.5, Код ЄДРПОУ 39383692) на користь Державного бюджету України розрахунковий рахунок №31212206784005 в ГУ ДКСУ в Одеській області, Код одержувача 37607526, МФО 828011 судовий збір в розмірі 25085,17 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Визнати протиправними дії ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області щодо позбавлення Товариства з обмеженою відповідальністю «АММАТРЕЙД» (65045, м. Одеса, пров. Покровський, 5, кв. 5, код ЄДРПОУ 39383692) права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 1672345,00 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АММАТРЕЙД» (65045, м. Одеса, пров. Покровський, 5, кв. 5, код ЄДРПОУ 39383692) відшкодування податку на додану вартість у сумі 1672345,00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя Єфіменко К.С.