Рішення

від 01.09.2016 по справі 910/12879/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2016Справа № 910/12879/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства Фастівської міської ради "Фастівводоканал" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Розрахунково-іноваційний центр" (далі - Товариство) про стягнення 49 779,94 грн.,

за участі представників:

позивача: Кришталь С.Б., за довіреністю від 18 травня 2016 року № 295,

відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2016 року Підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов укладеного між ним та Товариством договору на надання послуг з розробки схеми «Комплексної схеми оптимізації системи водопостачання КП ФМР «Фастівводоканал» № ОТ-2013/4 від 1 липня 2013 року (далі - договір) позивач перерахував попередню оплату за послуги в загальному розмірі 34 724,00 грн. Оскільки відповідач у встановлений даною угодою строк обумовлені сторонами послуги не виконав, Підприємство, посилаючись на положення статей 525-526, 625, 846, 901, 903, 906 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норми статей 173, 175, 193, 199, 216, 218, 230 Господарського кодексу України (далі ГК - України), просило суд стягнути з Товариства суму попередньої оплати в загальному розмірі 34 724,00 грн., а також 7 152,19 грн. пені, 3 042,00 грн. трьох процентів річних та 4 861,36 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 липня 2016 року порушено провадження у справі № 910/12879/16 та призначено її розгляд на 28 липня 2016 року.

28 липня 2016 року розгляд справи було відкладено на 1 вересня 2016 року, про що судом винесено відповідну ухвалу суду.

У судовому засіданні 1 вересня 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні з врахуванням додаткових пояснень, поданих 29 серпня 2016 року.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 18 липня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 28 липня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 липня 2013 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого відповідач зобов'язався надати послуги з розробки «Комплексної схеми оптимізації системи водопостачання КП ФМР «Фастівводоканал» (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 2.1 укладеного правочину загальна сума договору визначалась сторонами за домовленістю і узгоджувалась згідно кошторису по наданню послуг з розробки схеми (додаток № 2), відповідно до якого вартість послуг становить 115 746,00 грн.

Позивач зобов'язався сплатити Товариству вартість послуг шляхом переказу йому попередньої оплати 30 % протягом трьох днів з дня підписання договору та 70 % вартості послуг за фактом остаточного виконання послуг протягом трьох днів з дня підписання акту наданих послуг (пункт 3.1 договору).

Згідно з пунктом 4.1 спірного правочину строк надання послуг узгоджувався сторонами і обумовлювався планом графіком, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 3).

Пунктом 4.3 даної угоди передбачено, що після повного виконання умов договору сторони зобов'язались скласти акт виконаних робіт (наданих послуг), якій був підставою для оплати послуг Товариства у порядку, обумовленому пунктом 3.1 договору.

Судом встановлено, що на виконання умов вищенаведеного правочину позивач 10 липня 2013 року перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 34 724,00 грн., що складали 30 % попередньої оплати від загальної вартості послуг. Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою про рух грошових коштів на рахунку позивача.

Оскільки протягом тривалого часу договірні послуги надані не були, акт виконаних робіт підписаний сторонами не був, Підприємство звернулось з даним позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 34 724,00 грн. перерахованої Товариству попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з Товариства 7 152,19 грн. пені, 3 042,00 грн. трьох процентів річних та 4 861,36 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період з 1 липня 2015 року по 1 липня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки сторонами за порушення обов'язку своєчасного виконання послуг не було погоджено нарахування пені, вимога Підприємства про стягнення вказаної штрафної санкції з відповідача задоволенню не підлягає.

До того ж, за умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

З огляду на вищенаведені обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованої Підприємством суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки спірне зобов'язання не є грошовим в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України, що виключає можливість застосування приписів даної норми.

Крім того суд зауважує, що відсутність додатку № 3 до спірного правочину, яким погоджено строки виконання послуг, унеможливлює встановлення періоду прострочення виконання зобов'язання Товариством на підставі умов угоди. У даному випадку, визначаючи строк прострочення виконання зобов'язання, слід дотримуватись приписів статті 530 ЦК України.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 34 724,00 грн. В іншій частині в позові слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Розрахунково-інноваційний центр» (0113, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, ідентифікаційний код 34892104) на користь комунального підприємства Фастівської міської ради «Фастівводоканал» (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Чичеріна, будинок 15 А, ідентифікаційний код 03346383) 34 724 (тридцять чотири тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 00 коп., а також 961 (дев'ятсот шістдесят одну) грн. 22 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 9 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко