Рішення

від 08.09.2016 по справі 910/15106/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2016Справа №910/15106/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК ЦЕНТР»

про стягнення 6 500,00 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

17.08.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Міронекс» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК ЦЕНТР» про стягнення заборгованості у розмірі 6 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати послуг з перевезення товару відповідно до рахунку на оплату №534 від 23.11.2015.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.08.2016 порушено провадження у справі № 910/15106/16 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.09.2016.

Представники сторін, що належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання 08.09.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 08.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

Відповідно до заявки №ТС-00000142 від 20.11.2015 до договору №тс-45 від 20.11.2015 відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК ЦЕНТР» було доручено позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Міронекс» перевезення товару з пункту навантаження: Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 8 до пункту розвантаження: РЦ 7 Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, територія Ювілейної селищної ради, комплекс будівель та споруд №8 (розподільчий центр) ТОВ «АТБ-Маркет».

Сума робіт відповідно до заявки №ТС-00000142 від 20.11.2015 складає 6 500,00 грн.

Порядок розрахунків сторонами визначено після закінчення 7 банківських днів після отримання оригіналів документів, рахунку, акту виконаних робіт та податкової накладної, виписаних 23.11.2015, а також оригіналів супровідних документів по кожному вантажоодержувачу в кількості, вказаній в графі заявки «повернення документів» з відміткою вантажоодержувача про отримання.

Перевезення вантажу виконувалось автомобілем марки «Volvo FH 12.420», д.н.з. ВХ 7607 ВО, причеп WIELTON NS 34 ST, д.н.з. ВХ 1602 ХР.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання з перевезення товару, що підтверджується вантажною декларацією №002886 від 20.11.2015, товарно-транспортною накладною №Р12373 від 20.11.2015 та видатковою накладною №12373 від 20.11.2015.

23.11.2015 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №534 від 23.11.2015 на суму 6 500,00 грн. з ПДВ, за виконання замовлення згідно заявки №ТС-00000142 від 20.11.2015.

Матеріали справи містять претензію позивача №12/02 від 12.02.2016, надіслану на адресу відповідача та отриману ним 24.02.2016, з вимогою перерахувати на рахунок позивача 6 500,00 грн. заборгованості за виконання заявки №ТС-00000142 від 20.11.2015.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять, як і доказів сплати заборгованості у розмірі 6 500,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати послуг з перевезення товару відповідно до рахунку на оплату №534 від 23.11.2015.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконань замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним Кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 920 ЦК України визначено що, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд враховує, що Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання з перевезення товару, що підтверджується вантажною декларацією №002886 від 20.11.2015, товарно-транспортною накладною №Р12373 від 20.11.2015 та видатковою накладною №12373 від 20.11.2015.

Крім того 23.11.2015 позивач виставив для відповідача рахунок на оплату №534 від 23.11.2015 на суму 6 500,00 грн. з ПДВ, за виконання замовлення згідно заявки №ТС-00000142 від 20.11.2015.

Доказів оплати вказаного рахунку матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач своїми діями (не проведення розрахунків за надані послуги) порушив умови договору щодо належного та добросовісного виконання зобов'язання по договору на перевезення вантажів, наслідком чого є неотримання позивачем коштів у сумі 6500,00 грн.

Відповідач заперечень щодо стягнення вказаної суми не подав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 6 500, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК ЦЕНТР» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 11А, код 39824463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 23, офіс 624, код 38807122) суму основного боргу у розмірі 6 500 (шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане 13.09.2016.

Суддя В.О. Демидов