Рішення

від 25.08.2016 по справі 921/344/16-г/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" серпня 2016 р.Справа № 921/344/16-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровець Я.Я.

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Браво - Сервіс", м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агромілк - 2014", м. Збараж Тернопільська область

про стягнення заборгованості в розмірі 132 111 грн 79 коп.

За участю представників сторін від:

Позивача: не з'явився

Відповідача: не з'явився

Представнику позивача в судовому засіданні - 04.08.2016р. оголошено склад суду та роз'яснено права і обов'язки передбачені статтями 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку статті 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

В судовому засіданні 25.08.2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Браво - Сервіс" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агромілк - 2014" про стягнення заборгованості в розмірі 132 111 грн 79 коп.

Ухвалою суду від 13 червня 2016 року порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 30 червня 2016 року, який відкладався на 04.08.2016р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду від 30.06.2016р.

04.08.2016 р. суд перейшов до розгляду справи по суті та судом оглянуто оригінали документів долучених до позовної заяви.

На задоволення клопотання (вх. №14503 від 04.08.2016р.) представника позивача про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 04.08.2016 року строк розгляду справи в порядку частини 3 статті 69 ГПК України продовжено на 15 днів та її розгляд відкладено на 25.08.2016р., про що винесено відповідну ухвалу.

Представник позивача в судове засідання 25.08.2016р. не з"явився, причин неявки суду не повідомив. В судовому засіданні 04.08.2016р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задоволити повністю. Також, через канцелярію суду подав документи, які витребовувались ухвалою суду (вх.№12783 від 04.07.2016р., вх.№14888 від 12.08.2016р.).

Відповідач участі повноважного представника в судових засіданнях не забезпечив, витребуваних документів суду не надав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до ст.ст. 64, 87 ГПК України. Рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвал суду направлені відповідачу за адресою: вул.Грушевського, 145, м. Збараж, Тернопільська область (зазначена у позовній заяві) та за адресою: 46020, вул. Коновальця, 20/80, м. Тернопіль (зазначена у відомостях про місцезнаходження відповідача у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 01.07.2016р. поданим позивачем на вимогу суду), які містяться в матеріалах справи.

Згідно п.п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 3.9.2. Постанови № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на обидві сторони, суд згідно зі ст. 75 ГПК України розглядає справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:

Згідно статті 1 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є Договори та інші правочини.

Згідно статті 67 ГК України відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

До виконання господарських договорів, згідно частини 1 статті 193 ГК України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

11 березня 2015 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Браво Сервіс" (надалі, Замовник/позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агромілк - 2014") (надалі, Підрядник/відповідач) укладено договір підряду на виготовлення продукції № 2, відповідно до умов якого Підрядник зобов"язується на власний ризик виконувати роботи, щодо виготовлення продукції, а Замовник зобов"язується приймати та оплачувати виконані Підрядником роботи (виготовлену продукцію) (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.3 Договору сторони домовились, що найменування, асортимент, кількість, загальна вага, умови пакування, вимоги до торгової марки, строк виготовлення, дата виробництва та строк передачі продукції визначаються Замовником на кожну партію продукції, шляхом надання Підряднику замовлення на виготовлення продукції.

Замовник не менше ніж за сім календарних днів до запланованої дати початку виготовлення окремої партії продукції надає Підряднику замовлення, будь-яким зручним для сторін способом (п.2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що Підрядник в строк не більше двох робочих днів з дати отримання замовлення приймає його до виконання або відмовляється від виготовлення партії продукції, надавши у вказаний строк мотивовану письмову відмову від виконання Замовлення із зазначенням поважних причин для такої відмови.

У випадку прийняття Підрядником Замовлення до виконання, виготовлення Продукції має бути розпочато та закінчено в строк, що вказаний у замовленні з врахуванням всіх необхідних термінів технологічного виробництва замовленої продукції. Підрядник зобов"язаний невідкладно інформувати Замовника про відхилення ним від строків виконання робіт, вказаний у замовленні чи про ризик невиконання робіт у визначений строк з обов"язковим посиланням на причини такого порушення строку і орієнтовні строки початку та/чи закінчення виконання робіт (п.2.3 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору передбачено, що Підрядник невідкладно інформує Замовника про завершення виготовлення кожної окремої партії продукції, або частинами партії продукції, якщо сторони домовились про прийняття окремої партії продукції частинами.

Приймання - передача продукції відбувається за накладними на відвантаження (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору загальна ціна Договору визначається як сума вартості робіт по виготовленню кожної окремої партії продукції.

Замовник здійснює попередню повну оплату вартості робіт (п.4.3 Договору).

Пунктом 4.4 Договору визначено, що до моменту здійснення попередньої оплати в повному обсязі виготовлення продукції не розпочинається.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг з моменту його підписання сторонами та закінчується 31 грудня 2015 року. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.п. 6.1, 6.2, 6.3 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох сторін.

02.07.2015р. позивачем оформлено заявку № 1 на виготовлення продукції (міститься в матеріалах справи).

Згідно п.4.3 Договору позивачем здійснено попередню оплату в розмірі 539 950,02 грн, про що свідчать платіжні доручення (знаходяться в матеріалах справи).

На виконання умов договору підряду на виготовлення продукції №2 від 11.03.2015р. відповідач виготовив та поставив позивачеві товар лише частково, про що свідчать видаткові накладні №РН-0000010 від 15.07.2015р. на суму 70 390,00 грн, №РН-0000006 від 10.06.2015р. на суму 85 990,00 грн, №РН-0000005 від 28.05.2015р. на суму 63500,02 грн, №РН-0000004 від 06.05.2015р. на суму 93 600,00 грн та накладними №9 від 02.07.2015р. на суму 25410,00 грн, №8 від 24.06.2015р. на суму 99 130,00 грн, №7 від 17.06.2015р. на суму 87 310,01 грн, підписані повноважними представниками сторін та завірені печатками юридичних осіб (знаходяться в матеріалах справи).

Також за домовленістю сторін позивачем повернуто відповідачу товару на суму 111 526,00 грн., про що свідчить повернення - накладна №208 від 07.08.2015р.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо виготовлення продукції та поставки товару, у зв"язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 126 136,00 грн, яку просить суд стягнути з відповідача.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором підряду.

Згідно статті 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовник), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналогічне положення містить стаття 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору пдряду на виготовлення продукції № 2 від 11.03.2015р. (відповідно до умов якого Замовник здійснює попередню повну оплату вартості робіт (п.4.3 Договору)) позивач здійснив попередню оплату в розмірі 539 950,02 грн, про що свідчать платіжні доручення (знаходяться в матеріалах справи) та (Підрядник зобов"язується на власний ризик виконувати роботи, щодо виготовлення продукції, а Замовник зобов"язується приймати та оплачувати виконані Підрядником роботи (виготовлену продукцію) (п.1.1 Договору)), відповідач здійснив часткову поставку товару, про що свідчать видаткові накладні №РН-0000010 від 15.07.2015р. на суму 70 390,00 грн, №РН-0000006 від 10.06.2015р. на суму 85 990,00 грн, №РН-0000005 від 28.05.2015р. на суму 63500,02 грн, №РН-0000004 від 06.05.2015р. на суму 93 600,00 грн та накладними №9 від 02.07.2015р. на суму 25410,00 грн, №8 від 24.06.2015р. на суму 99 130,00 грн, №7 від 17.06.2015р. на суму 87 310,01 грн, підписані повноважними представниками сторін та завірені печатками юридичних осіб (знаходяться в матеріалах справи).

Пунктом 1.3 Договору сторони домовились, що найменування, асортимент, кількість, загальна вага, умови пакування, вимоги до торгової марки, строк виготовлення, дата виробництва та строк передачі продукції визначаються Замовником на кожну партію продукції, шляхом надання Підряднику замовлення на виготовлення продукції.

Замовник не менше ніж за сім календарних днів до запланованої дати початку виготовлення окремої партії продукції надає Підряднику замовлення, будь-яким зручним для сторін способом (п.2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору визначено, що Підрядник в строк не більше двох робочих днів з дати отримання замовлення приймає його до виконання або відмовляється від виготовлення партії продукції, надавши у вказаний строк мотивовану письмову відмову від виконання Замовлення із зазначенням поважних причин для такої відмови.

У випадку прийняття Підрядником Замовлення до виконання, виготовлення Продукції має бути розпочато та закінчено в строк, що вказаний у замовленні з врахуванням всіх необхідних термінів технологічного виробництва замовленої продукції. Підрядник зобов"язаний невідкладно інформувати Замовника про відхилення ним від строків виконання робіт, вказаний у замовленні чи про ризик невиконання робіт у визначений строк з обов"язковим посиланням на причини такого порушення строку і орієнтовні строки початку та/чи закінчення виконання робіт (п.2.3 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору передбачено, що Підрядник невідкладно інформує Замовника про завершення виготовлення кожної окремої партії продукції, або частинами партії продукції, якщо сторони домовились про прийняття окремої партії продукції частинами.

Приймання - передача продукції відбувається за накладними на відвантаження (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору загальна ціна Договору визначається як сума вартості робіт по виготовленню кожної окремої партії продукції.

Замовник здійснює попередню повну оплату вартості робіт (п.4.3 Договору).

Пунктом 4.4 Договору визначено, що до моменту здійснення попередньої оплати в повному обсязі виготовлення продукції не розпочинається.

Так, 02.07.2015р. позивачем оформлено заявку №1 на виготовлення продукції (міститься в матеріалах справи).

Згідно п.4.3 Договору позивачем здійснено попередню оплату в розмірі 539 950,02 грн, про що свідчать платіжні доручення (знаходяться в матеріалах справи).

Також за домовленістю сторін позивачем повернуто товар на суму 111526,00 грн., про що свідчить повернення №208 від 07.08.2015р.

Крім того, 08.08.2016р. позивач звернувся до відповідача із претензією за №1 про відмову щодо поставки за договором на виготовлення продукції №2 від 11.03.2015р. та з вимогою про повернення грошових коштів сплачених за даним договором у розмірі 126 136,00 грн., яка залишена без задоволення.

Положенням статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо виготовлення продукції та поставки товару, у зв"язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 126 136,00 грн.

Проте, судом встановлено та як вбачається із матеріалів справи позивачем здійснено попередню оплату в розмірі 539 950,02 грн (згідно платіжних доручень), а відповідачем здійснено поставку товару на суму 447 939,03 грн (згідно видаткових накладних) та враховуючи суму повернення товарів - 111 526,00 грн, а тому судом встановлено, що основний борг відповідача перед позивачем становить у розмірі 126 126,01 грн.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 126 126,01 грн, які неоплачені станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними доказами.

В іншій частині основний борг у розмірі 9,99 грн є необґрунтованим, заявлений безпідставно й стягненню не підлягає.

В силу статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 стаття 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України зазначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 ст.550 ЦК України).

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст. ст.1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.3 Договору за порушення строків виконання Робіт (виготовлення продукції) передбачених цим Договором та Замовленнями, Підрядник сплачує Замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки, що діятиме під час порушення, від вартості Робіт по виготовленню відповідної партії Продукції за кожний день прострочення.

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків виконання робіт (виготовлення продукції), у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 60 грн 13 коп. за період з 03.07.2015р. по 16.05.2016р. на суму боргу 14 610,00 грн., яку просить стягнути з відповідача.

У пункті 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань роз"яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

При перевірці правильності нарахування позивачем пені судом встановлено, що вона нарахована з порушенням норм чинного законодавства України.

Оскільки, щодо періоду за який нарахована пеня, а саме з 03.07.2015р. по 16.05.2016р., суд зазначає, що позивачем не вірно застосовано положення ч.6 ст.232 ГК України, оскільки нараховані штрафні санкції з 03.07.2015р. в той час, як потрібно нараховувати штрафні санкції від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто - з 07.07.2015р. ((відповідно до п.2.2 Договору, Підрядник в строк не більше двох робочих днів з дати отримання замовлення (02.07.2015р.) приймає його до виконання або відмовляється від виготовлення партії продукції, надавши у вказаний строк мотивовану письмову відмову від виконання Замовлення із зазначенням поважних причин для такої відмови). 04.07.2015р. та 05.07.2015р. - вихідні дні)). Крім того, пеня нарахована за період більше як шість місяців.

Судом здійснено перерахунок пені за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН Еліт застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ та шестимісячний строк і встановлено, що розмір пені за період з 07.07.2015р. по 04.01.2016р. на суму боргу 14 610,00 грн становить 3 650,50 грн (розрахунок додається).

Також позивач посилаючись на п.5.3. Договору та щодо невиконання зобов"язання по повернутому товару на суму 111 526,00 грн нарахував пеню у розмірі 394 грн 89 коп. за період з 03.07.2015р. по 16.05.2016р.

З частини 1 статті 547 ЦК України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вже зазначалось вище, згідно зі статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.13 р. вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами спірного договору, а саме п. 5.3. Договору на який посилається позивач при нарахуванні пені щодо невиконаного зобов"язання по повернутому товару у розмірі 111 526,00 грн, не визначено розміру пені, що підлягає оплаті у разі порушення зобов"язання по повернутому товару. Будь-яких додаткових угод та додатків до даного договору матеріали справи не містять.

За таких обставин до задоволення підлягає пеня в частині у розмірі 60 грн 13 коп. на суму боргу 14 610,00 грн. за порушення строків виконання робіт (виготовлення продукції) відповідно до п.5.3 Договору. В іншій частині нарахована позивачем пеня є необґрунтованою й стягненню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5% штрафу у розмірі 5 520,50 грн. відповідно до п. 5.5 Договору, то такі задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).

В силу вимог статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 5.5 Договору вказано, що за виготовлення продукції не на підставі Замовлення та не відповідно Замовленню, а також із порушенням п.1.7 Договору (виготовлення продукції здійснюється Підрядником виключно під торговою маркою "Національні традиції") та/чи передачу (зокрема але не виключно її реалізації) виготовленої продукції будь - якій іншій особі ніж Замовник, Підрядник сплачує Замовнику штраф у розмірі п"ять відсотків від загальної ціни Договору за кожний виявлений вищеописаний факт.

Однак, як вбачається із матеріалів справи доказів на підтвердження п.5.5 Договору позивачем не надано, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 5% штрафу у розмірі 5 520,50 грн. безпідставні та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача 126 126,01 грн основного боргу, 60,13 грн пені. У решті частин позовних вимог суд у задоволенні позову відмовляє.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, згідно статті 49 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Також, судом встановлено, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (редакція чинна з 01.09.2015 р.).

Згідно зі ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 378 грн 00 коп.

Предметом судового розгляду у справі №921/344/16-г/3 є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 132 111,79 грн, за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, та становить 1981, 68 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1981,69 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2803 від 16.05.2016р. Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,01 грн.

Згідно пункту 7 Закону України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,01 грн позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 627, 628, 629, 837, 854 Цивільного кодексу України, статтями 67, 173, 174, 179, 193, 216, 217, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України та статтями 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агромілк - 2014" (вул. Є. Коновальця, 20/80 м. Тернопіль, ідентифікаційний код 39509041) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Браво - Сервіс" (вул. М. Берлінського, 8, м. Київ, ідентифікаційний код 33308143) - 126 126 грн. 01 коп. основного боргу, 60 грн. 13 коп пені та 1 892 грн. 79 коп. судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).

6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано "14" вересня 2016 року.

Суддя Боровець Я.Я.