Ухвала

від 13.09.2016 по справі 813/1264/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 р. Справа № 876/5987/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

участю секретаря Чопко Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 року у справі за позовом Приватного підприємства «Житлобудінвест» до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000142200 та №0000132200 від 24.12.2014 року, -

ВСТАНОВИЛА :

ПП «Житлобудінвест» 16.03.2015року звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просить : - скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 року №0000132200 до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області Перемишлянського відділення за платежем податок на прибуток підприємств на суму 7 065,63 грн.; - скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.12.2014 року №0000142200 до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області Перемишлянського відділення, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8 389,67 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч діючому податковому законодавству, Порядку оформлення результатів документальних перевірок, висновки перевіряючого органу щодо дотримання вимог податкового законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків із ТзОВ «Готика ЛТД» код за ЄДРПОУ 38388548 за період червень-листопад 2013 року, із ТзОВ «Інтербуд-Центр» код за ЄДРПОУ 38950646 за період лютий-березень 2014 року, ґрунтуються виключно на власних нічим не обґрунтованих припущеннях про те, що відповідні господарські операції не відбулись, та через не правильне застосування норм податкового і цивільного законодавства. Реальність виконання господарських операцій підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Діяльність контрагентів не викликала сумнівів, керівниками зазначених підприємств були пред'явлені статутні та реєстраційні документи, які свідчили, що останні є належними суб'єктами господарської діяльності та платниками податків на загальних підставах. Протиправними, на думку позивача, слід вважати доводи контролюючого органу з посиланням на акти інших податкових інспекцій щодо неможливості проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, оскільки такі не містять жодних відомостей про операції з позивачем.

Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 року - позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, тим, що Золочівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Також зазначає, що у позивача відсутні акти надання транспортних послуг, товарно-транспортні накладні, шляхові листи, акти приймання - передачі будівельних матеріалів (цегли), інші первині документи, які б засвідчували факти переміщення вказаних товарів, що унеможливлює визначення перевізника, вантажовідправника, вантажоотримувача, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні, місце навантаження та розвантаження, відповідність обсяг товару (робіт, послуг) вантажомісткості транспортних засобів та відсутність посвідчень якості та сертифікатів відповідності на поставлені ТМЦ. Просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами. Доводи відповідача щодо відсутності у контрагента позивача основних засобів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, суд відхиляє, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Не є обґрунтованими і доводи відповідача про відсутність контрагентів за місцезнаходженням. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством. Посилання відповідача на акти перевірок, складених відносно контрагентів позивача не можуть бути взяті до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

При вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати норми Податкового кодексу України , Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також -Закон №334/94-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин , наказу Міністерство фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» №88 від 24.05.1995 року, Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року № 1379, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України , відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Судом встановлено, що ПП «Житлобудінвест» зареєстроване 18.02.2008 року Перемишлянським районним управлінням юстиції Львівської області, свідоцтво про державну реєстрацію від 18.02.2008 року за №14031020000000423.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 81200, Львівська область, Перемишлянський район, м. Перемишляни, вул. Міжгірська, буд.8-В. Перевіркою встановлено, що фактично суб'єкт господарювання знаходиться за адресою:79017, м.Львів, вул. Дніпровська, 7. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 19.02.2008 року за № 2100, станом на дату підписання акта перевірки перебуває на обліку в Перемишлянському відділенні Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області. У періоді, який перевірявся, суб'єкт господарювання був платником: податку на прибуток приватних підприємств, податку на додану вартість.

ПП «Житлобудінвест» не зареєстроване платником консолідованої сплати податків.

У періоді, за який проводилася перевірка, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 07.07.2012 року №200055729, виданого Перемишлянським відділенням Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, індивідуальний номер - 357490113248, ПП «Житлобудінвест» зареєстрований платником ПДВ з 07.07.2012 року по день написання акта перевірки.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 02.12.2014року №24, виданого Перемишлянським відділенням Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Кривулькою О.Б. згідно із вимогами п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України від 02.12.2010 року №2755-VI та наказу Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 27.11.2014 року №417, проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Житлобудінвест» (код ЄДРПОУ:22344384) з питань повноти декларування, нарахування та своєчасності сплати в бюджет податків і обов'язкових платежів при здійсненні фінансово-господарської діяльності по розрахунках із ТзОВ «Готика ЛТД» код за ЄДРПОУ 38388548 за період червень-листопад 2013 року, із ТзОВ «Інтербуд-Центр» код за ЄДРПОУ 38950646 за період лютий-березень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 11.12.2014 року №7/22/35749016 (далі - акт перевірки) , у висновках якого зафіксовано порушення позивачем, а саме: - п.44.1, п.44.6 ст.44., пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із внесеними змінами та доповненнями), наказу ДПА України № 266 від 18.04.2008 року, в результаті чого встановлено завищення рядка 29 по ПДВ «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» та рядка 20.2 по ПДВ «Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного податкового періоду до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду» за березень 2014 року всього на суму 2 439,67 грн., завищення рядка 24 по ПДВ «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» за березень 2014 року всього на суму 5 950,00 грн.; - п.44.1, п.44.6 ст.44. п.п.138.1.1 п.138.1,п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із внесеними змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2013 рік всього на суму 5 652,50 грн. Таких висновків податковий орган дійшов, аналізуючи господарські відносини позивача з ТзОВ «Готика ЛТД» та ТзОВ «Інтербуд-Центр».

Зокрема, перевіркою встановлено, що провести зустрічні звірки по вказаних контрагентах неможливо, оскільки такі не знаходяться за юридичними адресами та не надали податковому органу первинних документів, в тому числі по взаємовідносинах з позивачем. Під час перевірки використані акти про неможливість проведення зустрічних звірок, зокрема: - акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1226/26-55-22-08/38388548 від 29.04.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Готика ЛТД» код ЄДРПОУ 38388548 щодо підтвердження фінансово-господарських відносин з ТОВ «Альянс-Експерт» код ЄДРПОУ 38347915 та з ТОВ «Сан торг ЮГ» код ЄДРПОУ 37946267 за січень 2013 року та за період з 01.04.2013 року по 31.12.2013 року»; - акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №530/26-58-22-07-17/38950646 від 27.05.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтербуд-Центр» код ЄДРПОУ 38950646 щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року». У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладені в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення в терміни визначені п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI до органу ДПС. Акт перевірки підписано із запереченнями, які були розглянуті податковою інспекцією та відхилені.

На підставі акта перевірки від 11.12.2014 року №7/22/35749016 податковий орган 24.12.2014 року прийняв податкові повідомлення - рішення №0000132200 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 7 650,00 грн.( а.с.59) та №0000142200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 8 389,67 грн.. Не погодившись з вищевказаним податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Крім того, судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В процесі перевірки встановлено, що позивач та його контрагенти -ТзОВ «Готика ЛТД» та ТзОВ «Інтербуд-Центр» провели документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались, не мало реального товарного характеру.

Судом встановлено, що між ПП «Житлобудінвест» та ТзОВ «Готика ЛТД» укладено договір поставки № 3105 від 31.05.2013 року(а.с.61-63). Відповідно до умов вищевказаного договору постачальник (ТзОВ «Готика ЛТД») передає покупцю (ПП «Житлобудінвест») будівельні матеріали (цегла повнотіла М 100), а останній зобов'язується прийняти та оплатити будівельні матеріали.

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України з дотриманням усіх істотних умов.

Виконання вказаного договору, в розрізі тих операцій, що ставляться під сумнів податковим органом, підтверджують наступні первинні документи: - свідоцтво №200087794 НБ №498948 про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ «Готика ЛТД»; -податкові накладні №303 від 11.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн. , №333 від 12.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №377 від 13.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №626 від 23.10.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 524 від 22.10.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 668 від 24.10.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №26 від 03.06.2013 року на загальну суму 2100,00 грн., №92 від 04.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №135 від 05.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 176 від 06.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №237 від 09.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 272 від 10.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 239 від 10.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №186 від 07.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №141 від 06.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №114 від 05.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №72 від 04.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн.; - копії виписок банку від 11.11.2013 року , від 09.10.2013 року , 10.07.2013 року ; - видаткові накладні №668 від 24.10.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №626 від 23.10.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №584 від 22.10.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №377 від 13.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн. , №333 від 12.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 303 від 11.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №272 від 10.09.2013 року на загальну суму 2100,00 грн., №237 від 09.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №176 від 06.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №135 від 05.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №92 від 04.09.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 239 від 24.10.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №186 від 07.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №141 від 06.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №114 від 05.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., № 72 від 04.06.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн.. Отримані товари від ТзОВ «Готика ЛТД» були оплачені позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується виписками банку від 11.11.2013 року (а.с.95), від 09.10.2013 року , 10.07.2013 року .

Відповідно до договору підряду в капітальному будівництві №1-23-05 від 23.05.2012 року, вказані будівельні матеріали були передані в подальшому підряднику (ТзОВ «АВР - БУД») для виконання робіт, на об'єкті будівництва за адресою м. Львів, вул. Лисеницька, 22, 24, 25. .

Судом встановлено, що на стор. 27 акта перевірки, контролюючий орган описує акти прийняття виконаних робіт за жовтень - грудень 2013 року між ПП «Житлобудінвест» та ТзОВ «АВР-БУД» (виконувались роботи по спорудженню каркасу цегляною кладкою, влаштування цегляних перегородок) і одночасно вказує на безтоварність операції між ПП «Житлобудінвест» та ТзОВ «АВР-БУД»(поставка цегли, яка у подальшому використана ТзОВ «АВР-БУД» на об'єкті на вул. Лисеницька, 22, 24, 25).

Позивачем долучено до матеріалів справи копії всіх первинних документів, які були підставою для відображення таких господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліках, а саме: - накладні на переміщення (склад підрядника АВР-БУД) №168 від 24.10.2013 року, №168 від 24.10.2013 року, №167 від 23.10.2013 року, №166 від 22.10.2013 року, №154 від 13.09.2013 року, №153 від 12.09.2013 року, №152 від 11.09.2013 року, №151 від 10.09.2013 року, №150 від 09.09.2013 року, №149 від 06.09.2013 року, №143 від 07.06.2013 року, №142 від 06.06.2013 року, №141 від 05.06.2013 року, №140 від 04.06.2013 року, №139 від 03.06.2013 року, №30 від 11.02.2014 року, №29 від 10.02.2014 року, №28 від 07.02.2014 року, №27 від 06.02.2014 року, №26 від 05.02.2014 року, №25 від 04.02.2014 року, №24 від 03.02.2014 року ; - акти прийняття виконаних робіт №19-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №17-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №16-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №15-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №09-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №08-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №05-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №04-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №02-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №01-12-2013 від 27 грудень 2013 року, №03-11-2013 від 29 листопада 2013 року, №22-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №21-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №20-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №15-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №14-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №11-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №09-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №08-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №07-10-2013 від 31 жовтня 2013 року, №06-04-2014 від 30 квітня 2014 року, №05-04-2014 від 30 квітня 2014 року, №04-04-2014 від 30 квітня 2014 року, №03-04-2014 від 30 квітня 2014 року, №02-04-2014 від 30 квітня 2014 року, №01-04-2014 від 30 квітня 2014 року, №11-03-2014 від 31 березня 2014 року, №10-03-2014 від 31 березня 2014 року, №08-03-2014 від 31 березня 2014 року, №04-03-2014 від 31 березня 2014 року.

Також у перевіреному періоді ПП «Житлобудінвест» здійснював господарську діяльність із контрагентом ТзОВ «Інтербуд-Центр». Судом встановлено, що між ПП «Житлобудінвест» та ТзОВ ТзОВ «Інтербуд-Центр» укладено договір купівлі - продажу будівельних матеріалів №11/02-14 від 03.02.2014 року . Відповідно до умов вищевказаного договору постачальник (ТзОВ ТзОВ «Інтербуд-Центр») передає покупцю (ПП «Житлобудінвест») будівельні матеріали (цеглу), а останній зобов'язується прийняти та оплатити будівельні матеріали.

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України з дотриманням усіх істотних умов.

Виконання вказаного договору, в розрізі тих операцій, що ставляться під сумнів податковим органом, підтверджують наступні первинні документи: - податкові накладні №106 від 11.02.2013 року на загальну суму 2 038,00 грн., №74 від 07.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн., №51 від 06.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн.(а.с.90), №40 від 05.02.2013 року на загальну суму 2 100,00 грн., №23 від 04.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн., №14 від 03.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн.(а.с.93), №94 від 10.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн.; - копії виписок банку від 13.03.2014 року про оплату товару ТОВ «Престиж-Інком» відповідно до договору про відступлення права вимоги ; -видаткові накладні №21 від 11.02.2014 року на загальну суму 2 038,00 грн., №18 від 10.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн., №15 від 07.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн. , № 12 від 06.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн., №9 від 05.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн. , № 6 від 04.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн.(, №2 від 03.02.2014 року на загальну суму 2 100,00 грн..

Крім цього позивачем додано класифікацію та основні розміри та умовні показники цегли яка купувалася у постачальників-контрагентів. Вказаною класифікацією спростовується висновок перевіряючого органу щодо розбіжності у податкових накладних та видаткових накладних з актами прийняття виконаних робіт. Оскільки уся цегла яка купувалася була керамічною а вона в свою чергу поділяється на повнотілу та пустотілу (ДСТУ Б В.2.7.-61:2008). У даному випадку позивачем придбавалася повнотіла керамічна цегла. Відтак зауваження перевіряючого органу щодо первинних документів судом до уваги не беруться. Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів. Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договора мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) були передані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства - контрагенти позивача були зареєстрований в якості юридичної особи та платника податків, ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ТзОВ «Готика ЛТД» та ТзОВ «Інтербуд-Центр» містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту. Що ж до обов'язкової наявності у покупця товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що відсутність у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар ТТН, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами. Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

З наведеного вбачається, що наявність товаро-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Відтак, відсутність товаро-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту Зазначений висновок підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.07.2012р. у справі № К/9991/37912/11. При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів. При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Доводи відповідача щодо відсутності у контрагента позивача основних засобів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, суд відхиляє, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Не є обґрунтованими і доводи відповідача про відсутність контрагентів за місцезнаходженням. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством. Посилання відповідача на акти перевірок, складених відносно контрагентів позивача не можуть бути взяті до уваги, оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання податкового органу в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом. Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Зокрема, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи представником відповідача суду не надано. Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Зазначені доводи підтверджуються висновками судової практики Вищого адміністративного суду України зокрема Ухвалами від 04 березня 2014 р. по справі К/9991/27474/12, від 26 червня 2013 р. по справі К/9991/71450/12, від 20 листопада 2013 р. по справі № К/800/39966/13, від 13 грудня 2012 р. по справі № К/9991/32048/12.

В рішеннях Верховного суду України зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності. Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами , та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - залишити без задоволення.

постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 року у справі № 813/1264/15 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар