Рішення

від 13.09.2016 по справі 904/6051/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.09.16р. Справа № 904/6051/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (м.Дніпро)

до Комунального закладу "Нікопольський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" (смт. Червоногригорівка, Нікопольського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у загальному розмірі 171 021 грн. 01 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.09.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт (довіреність від 01.09.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - провідний юрисконсульт (довіреність № 320/1 від

15.03.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Комунального закладу "Нікопольський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений природний газ у загальному розмірі 171 664 грн. 82 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 164 140 грн. 53 коп. - основний борг;

- 5 763 грн. 16 коп. - інфляційні втрати;

- 1 761 грн. 13 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з січня по квітень 2016 року природний газ та, відповідно, наявністю боргу у сумі 164 140 грн. 53 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 04.07.2016 (фактично з лютого по червень 2016 року) у сумі 5 763 грн. 16 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 02.02.2016 по 04.07.2016 у сумі 1 761 грн. 13 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.08.2016.

Від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву (вх.суду 50414/16 від 10.08.2016), в яких він визнає позовні вимоги позивача в частині основного боргу в сумі 163 496 грн. 72 коп., при цьому, посилаючись на відсутність його вини у наявності вказаної заборгованості, а також просить суд відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

У судове засідання 10.08.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 10.08.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, що наведені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.08.2016 позовні вимоги позивача визнав частково, просив суд врахувати під час прийняття рішення по справі обставини, викладені у запереченнях на позовну заяву.

У судовому засіданні 10.08.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 13.09.2016.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 56500/16 від 13.09.2016), в якій позивач, керуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить стягнути з відповідача 163 496 грн. 72 коп. основного боргу, а також інфляційні втрати у сумі 5 763 грн. 16 коп. та 3% річних у сумі 1 761 грн. 13 коп. У вказаній заяві позивач зазначає, що відповідачем було частково погашено суму основного боргу.

Отже, фактично, відповідач лише зменшив заявлену до стягненню суму основного боргу. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 171 021 грн. 01 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 13.09.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 13.09.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.09.2016 заперечував проти задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 13.09.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості щодо поставки природного газу в період з січня по квітень 2016 року.

Так, згідно з досягнутими між позивачем та відповідачем домовленостями, у період з січня 2016 року по квітень 2016 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 163 496 грн. 72 коп. , що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- актом № ДО300003402 приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 73 394 грн. 51 коп. (а.с. 32);

- актом № ДО300007022 приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 65 040 грн. 67 коп. (а.с. 32);

- актом № ДО300014945 приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 14 258 грн. 06 коп. (а.с. 33);

- актом № ДО300019694 приймання-передачі природного газу від 31.04.2016 на суму 10 803 грн. 48 коп. (а.с. 33).

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов'язана із поставкою позивачем та отриманням відповідачем товару за вказаними вище первинними бухгалтерськими документами свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. В силу статті 655 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у вищевказаних актах приймання-передачі природного газу.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, акти приймання-передачі природного газу, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарських операцій.

Так, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з пунктом 2.4. Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась.

Крім того, згідно з пунктом 2.4. Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Товар, зазначений у вище вказаних актах приймання-передачі природного газу, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані акти підписані відповідачем та скріплені його печаткою.

Отже, акти приймання-передачі природного газу, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані акти є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар (природний газ).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Як було зазначено вище, підписання покупцем актів приймання-передачі природного газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару (природного назу) за вказаними актами відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних актів без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Заперечення відповідача щодо відсутності прострочення з оплати поставленого в спірний період газу, у зв'язку з тим, що між сторонами відсутній договір, який би визначав строк його оплати, не приймаються до уваги судом, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З цього приводу в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в пункті 1.7. зазначено: "Якщо в договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, іможливість виникнення обов'язку негайного виконання ; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього ; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу . При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару , якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України".

Враховуючи викладене, загальні положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього .

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем спожитий в період з січня по квітень 2016 року природний газ оплачено не було, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 163 496 грн. 72 коп.

Враховуючи визначений законодавством порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару (природного газу) за вказаними вище актами приймання-передачі природного газу настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 163 496 грн. 72 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 163 496 грн. 72 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений законодавством, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 04.07.2016 (фактично з лютого по червень 2016 року) у сумі 5 763 грн. 16 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 02.02.2016 по 04.07.2016 у сумі 1 761 грн. 13 коп.

З приводу нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат, що доданий позивачем до позову, судом встановлено, що у розрахунку позивач вірно визначив періоди нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок здійснено невірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні втрати за період з лютого 2016 року по червень 2016 року складають 6 310 грн. 70 коп.

Отже, судом було розраховано розмір інфляційних втрат, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 5 763 грн. 16 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 5 763 грн. 16 коп., яка визначена позивачем.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було нараховано 3% річних за прострочення виконання зобов'язання з оплати спожитого у травні 2016 року природного газу на суму 643 грн. 81 коп., яка не є предметом розгляду у даній справі (після зменшення розміру позовних вимог позивачем). В іншій частині розрахунок 3% річних проведено вірно, періоди прострочення, визначені позивачем, не виходять за межі періодів, які визначені судом.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом частково необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в цій частині.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено, що 3% річних за період з 02.02.2016 по 04.07.2016 за прострочення оплати спожитого в період з січня по квітень 2016 року природного газу складають 1 759 грн. 39 коп. (розрахунок позивача в частині вказаного періоду є обґрунтованим та вірним).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 759 грн. 39 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 171 664 грн. 82 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 2 574 грн. 97 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.09.2016 ціна позову стала складати 171 021 грн. 01 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову також мала складати 2 565 грн. 32 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 358 (#132555541) від 12.07.2016 позивачем було сплачено 2 574 грн. 97 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, у відповідності до вказаного закону, позивачем подана заява (вх.суду 56500/16 від 13.09.2016), в якій він просить суд повернути з державного бюджету надмірно сплачений судовий збір в сумі 122 грн. 52 коп. При цьому, суд зауважує, що позивачем помилково визначена сума надмірно сплаченого судового збору.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 9 грн. 65 коп. (2 574,97 - 2 565,32).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу "Нікопольський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" (53283, Дніпропетровська область, Нікопольський район, смт.Червоногригорівка, вулиця Леніна, будинок 31-А; ідентифікаційний код 37677525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м.Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 2; ідентифікаційний код 39572642) - 163 496 грн. 72 коп. основного боргу, 5 763 грн. 16 коп. - інфляційних втрат, 1 759 грн. 39 коп. - 3% річних, 2 565 грн. 29 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (49000, м. Дніпро, вулиця Шевченка, будинок 2; ідентифікаційний код 39572642) надмірно сплачений судовий збір у сумі 9 грн. 65 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 358 (#132555541) від 12.07.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3