Рішення

від 12.09.2016 по справі 910/14712/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016Справа № 910/14712/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Оптідея Плюс" доДержавної установи "Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України" простягнення 2 657 024 грн 79 коп. Представники: від позивача: Левенталь С.А. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.08.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптідея Плюс" з вимогами до Державної установи "Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України" про стягнення 2 657 024 грн 79 коп. заборгованості за договором № 12/12/6 від 12.12.2013, в тому числі: 1 504 264 грн 00 коп. основного боргу, 1 034 933 грн 64 коп. інфляційних втрат та 117 827 грн 15 коп. 3 % річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 12/12/6 від 12.12.2013 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати отриманого товару у розмірі 1 504 264 грн 00 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 1 034 933 грн 64 коп. інфляційних втрат та 117 827 грн 15 коп. 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2016 порушено провадження у справі № 910/14712/16, розгляд справи призначений на 12.09.2016.

12.09.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 12.09.2016 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 39330036.

У судове засідання 12.09.2016 з'явився представник позивача надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 12.09.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2013 між Державною установою "Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України" (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптідея Плюс" (покупець за договором) укладено договір № КИ-2812/12/6, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується у 2013 році поставити замовнику товар, зазначений у специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а замовник - прийняти та оплатити такій товар.

У відповідності до пункту 1.2 договору сторонами погоджено найменування товару: інструменти і прилади медичні, хірургічні та стоматологічні (Апарати офтальмологічні), код державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 - 32.50.1

Пунктом 3.1 договору визначено суму договору, яка становить 6203150,00 грн., без ПДВ.

Згідно з пунктом 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару за фактом постачання з відстрочкою платежу до 5 банківських днів або попередньої оплати, яка здійснюється на підставі рахунку-фактури відповідно до належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів (постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2006 № 1404 зі змінами) у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Строк поставки товару - до кінця 2013 року згідно заявки замовника (п. 5.1. договору).

Згідно з пунктом 10.1. договору даний договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2013. Строк дії договору може бути продовжений у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору № 12/12/6 від 12.12.2013 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 504 264 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представниками сторін та скріпленими відтисками печаток сторін видатковими накладними № 322 від 16.12.2013 та № 320 від 16.12.2013. Повноваження представника відповідача на отримання поставленого позивачем товару підтверджується належним чином оформленими довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 466 та № 469 від 16.12.2013.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 1 504 264 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 1 504 264 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів чи затримки фінансування за рахунок бюджетних коштів, не є підставою для звільнення від відповідальності чи обов'язку оплатити виконані роботи.

Разом з тим, судом встановлено, що договір № 12/12/6 від 12.12.2013 містить умови, відповідно до яких, виконання зобов'язання з оплати коштів за поставлений товар пов'язано з діями осіб, які не є сторонами таких договорів.

Однак, за змістом статті 511 Цивільного кодексу України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 528 Цивільного кодексу України, у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.

Частиною 2 статті 194 Господарського кодексу України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тому, суд приходить до висновку, що відповідальним за виконання зобов'язання з оплати поставленого товару залишається відповідач та факт неотримання коштів від головного розпорядника бюджетних коштів не являється підставою для відмови від виконання зобов'язань за договором.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування - це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження;

Пунктом 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що бюджетне призначення - це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету;

2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.

Відповідачем не надано суду жодного доказу, яким би підтверджувалась неможливість виконання ним грошового зобов'язання добровільно. Також в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували: - відсутність бюджетного призначення з 2013 по 2016 роки, - вжиття заходів відповідачем щодо закладення коштів у кошторисах на наступні роки на здійснення плати за договором; - відмову органу Казначейства України у здійсненні реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань відповідача за договором та у здійсненні платежу за дорученням відповідача.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором № 12/12/6 від 12.12.2013 та факту наявності заборгованості у розмірі 1 504 264 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 1 504 264 грн 00 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 1 034 933 грн 64 коп. інфляційних втрат та 117 827 грн 15 коп. 3 % річних, нарахованих за зальний період прострочення з 24.12.2013 по 03.08.2016.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 12/12/6 від 12.12.2013, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 034 933 грн 64 коп. інфляційних втрат та 117 827 грн 15 коп. 3 % річних, нарахованих за зальний період прострочення з 24.12.2013 по 03.08.2016 підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної установи "Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К.Гусака Національної академії медичних наук України" (03680, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, буд. 30, ідентифікаційний код 3947133825672427) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптідея Плюс" (49054, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пр-т. Кірова, буд. 62, прим. 22, ідентифікаційний код 38676627) 1 504 264 (один мільйон п'ятсот чотири тисячі двісті шістдесят чотири) грн 00 коп. заборгованості, 1 034 933 (один мільйон тридцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять три) грн 64 коп. інфляційних втрат, 117 827 (сто сімнадцять тисяч вісімсот двадцять) грн 15 коп. 3 % річних та 39 855 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) грн 37 коп. судового збору

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 15.09.2016

Суддя Н.Б. Плотницька