Постанова

від 12.09.2016 по справі 910/30936/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа№ 910/30936/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Корнієнко Т.Ю. (довіреність б/н від 06.11.2015 р.)

від відповідача - Березіна Н.Ю. (довіреність б/н від 20.07.2016 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрія»

на рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р.

у справі №910/30936/15 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрія»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАРТ» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрія» про стягнення з відповідача 633201,84 грн. основного боргу, 34349,03 грн. пені., 2341,98 грн. 3% річних, 14563,64 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 633201,84 грн. заборгованості, 34349,03 грн. пені, 2341,98 грн. 3% річних, 14563,64 грн. інфляційних втрат та 10267,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, в позові відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

02.06.2015 між ТОВ «ДАРТ» (перевізник) та ТОВ «Феєрія» (замовник) укладено договір № 13/02-06 на виконання чартерних авіаційних перевезень, згідно з умовами якого замовник доручив, а перевізник зобов'язався виконати міжнародні чартерні авіаційні перевезення замовника за маршрутом, розкладом та на умовах, що вказані в додатках до договору.

Відповідно до п. 3.6 договору, замовник зобов'язаний забезпечити своєчасну оплату перевезення згідно додатків до договору.

Згідно п. 5.1 договору, розрахунки між сторонами здійснюються в українських гривнях в порядку та строки, визначені в додатках до договору, з дотриманням певної схеми, зокрема, з урахуванням різниці між курсом НБУ та міжбанківським валютним курсом. Якщо різниця між курсом НБУ та міжбанківським валютним курсом становитиме менше 2%, то розрахунки між сторонами здійснюватимуться в гривні за курсом НБУ на день оплати.

Відповідно до п. 5.2 договору, перед початком програми перевезень, замовник вносить на рахунок перевізника у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором гарантійний авансовий платіж у сумі і у терміни, визначені у додатках до договору. При належному виконанні програми польотів гарантійний платіж зараховується як оплата за останній рейс програми польотів, і не може бути зараховано за будь-який інший рейс програми.

Пунктом 6.10 договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання оплати за договором замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу та інші штрафні санкції, передбачені діючим законодавством України.

Додатком № 1 від 02.06.2015 р. до договору, із подальшими змінами, внесеними на підставі додаткових угод № 1 від 23.06.2015 р. та № 2 від 01.07.2015 р., сторони погодили дати, розклад та вартість рейсів за договором.

В матеріалах справи міститься оригінал та копія додаткової угоди №3 від 01.09.2015 р. до Додатку №1 до договору від 02.06.2015 р. №13/02-06 підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками, в якій внесено зміни до п. 1 Додатку №1 і погоджено дати, розклад та вартість рейсів за договором.

Слід зазначити, що позивачем було поставлено під сумнів дійсність додаткової угоди №3 від 01.09.2015 р. до Додатку №1 до договору від 02.06.2015 р. №13/02-06 та у зв'язку з цим заявлено клопотання про призначення судової експертизи. Однак, в подальшому позивач відмовився від вищевказаного клопотання. За таких обставин, колегія суддів, приймає додаткову угоду №3 від 01.09.2015 р. до Додатку №1 до договору від 02.06.2015 р. №13/02-06 в якості належного доказу по даній справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Слід зазначити, що з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не був присутнім у судових засіданнях. Додакова угода №3 від 01.09.2015 р. прийнята колегією суддів в якості належного доказу по даній справі, оскільки скаржником обгрунтовано неможливість її подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

На виконання умов договору, позивач виконав десять рейсів за маршрутом Київ-Тирана-Київ 25.06.2015 р., 06.07.2015 р., 16.07.2015 р., 27.07.2015 р., 06.08.2015 р., 17.08.2015 р., 27.08.2015 р., 07.09.2015 р., 18.09.2015 р., 28.09.2015 р., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами надання послуг №100 від 25.06.2015 р., № 103 від 30.06.2015 р., № 124 від 06.07.2015 р., № 132 від 07.07.2015 р., № 148 від 16.07.2015 р., № 151 від 17.07.2015 р., № 169 від 27.07.2015 р., № 175 від 28.07.2015 р., № 196 від 06.08.2015 р., № 199 від 07.08.2015 р., № 220 від 17.08.2015 р., № 228 від 18.08.2015 р., № 247 від 27.08.2015 р., № 259 від 31.08.2015 р., № 283 від 07.09.2015 р., № 284 від 08.09.2015 р., № 301 від 18.09.2015 р., № 313 від 23.09.2015 р., скріпленими печатками та підписами повноважних представників сторін, та № 329 від 02.10.2015 р. із долученими до нього генеральними деклараціями на рейс Київ-Тірана-Київ від 28.09.2015 р., на загальну суму 7665630,04 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконані рейси оплатив лише частково на суму 7364725,06 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 300904,98 грн.

Доказів існування між сторонами спору щодо кількості/якості наданих послуг сторонами не надано.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Факт існування заборгованості за надані послуги належним чином доведений наявними у матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований.

Відповідач будь-яких належних та допустимих заперечень або доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Зважаючи на вимоги законодавства, а також на те, що колегією суддів при вирішенні данного спору враховано та надано оцінку обставинам справи та взаємовідносинам сторін обумовлених додатковою угодою №3 від 01.09.2015 р., колегія суддів, перевіривши розрахунок, не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо суми основної заборгованості та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 300904,98 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, посилаючись на п. 6.10. договору, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 34349,03 грн. за період прострочення оплати рахунку № 333 з 26.09.2015 р. по 09.11.2015 р.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.10. договору сторони встановили, що за несвоєчасне виконання оплати за договором, замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу та інші штрафні санкції, передбачені діючим законодавством.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, а також враховуючи вищезазначені обставини, внаслідок яких позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості задоволено частково, не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань підлягають частковому задоволенню у розмірі 16323,06 грн., виходячи із суми основної заборгованості у розмірі 300904,98 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2341,98 грн. 3% річних та 14563,64 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Положеннями п.п. 3.1 та 3.2 цієї ж Постанови встановлено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, з урахуванням вищезазначених обставин, а також часткове задоволення суми основної заборгованості не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає частковому задоволенню на суму 1122,94 грн. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 26.09.2015 р. по 09.11.2015 р., то колегія суддів, перевіривши розрахунок, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, у звязку з тим, що в період з 26.09.2015 р. по 09.11.2015 р. індекс інфляції був від'ємним, а відтак інфляційні втрати на суму заборгованості за вказаний період відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, знайшли підтвердження в матеріалах справи, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. в частині суми основного боргу та штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрія» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2016 р. у справі №910/30936/15 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрія» (01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана, 8/9; ідентифікаційний код 31302024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРТ» (04116, м. Київ, вул. Шулявська, 15/23, к. 107; ідентифікаційний код 25203037) 300904 (триста тисяч дев'ятсот чотири гривні) грн. 98 коп. заборгованості, 16323 (шістнадцять тисяч триста двадцять три) грн. 06 коп. пені, 1122 (одну тисячу сто двадцять дві) грн. 94 коп. 3% річних, та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 4773 (чотири тисячі сімсот сімдесят три) грн. 94 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАРТ» (04116, м. Київ, вул. Шулявська, 15/23, к. 107; ідентифікаційний код 25203037) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Феєрія» (01010, м. Київ, вул. Миколи Гайцана, 8/9; ідентифікаційний код 31302024) 6040 (шість тисяч сорок) грн. 83 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/30936/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк