Постанова

від 08.09.2016 по справі 910/31213/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2016 р. Справа№ 910/31213/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Мартюк А.І.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Мусієнко В.В. (за довіреністю №155/1/03-101 від 12.01.2016)

від відповідача: Ткачук Ю.В. ( за довіреністю від 28.04.2016)

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р.

у справі № 910/31213/15 (суддя: Андреїшина І.О.)

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Агроюмєкс»

про стягнення 179 397,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 179 397,27 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р. по справі № 910/31213/15 позов задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" на користь комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" 157 927 грн. 69 коп. плати за фактичне користування нежилим приміщенням територіальної громади м. Києва, 2 216 грн. 00 коп. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, у решті позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач користуючись нежилими приміщеннями площею 81,5 кв.м в будинку №1/6 літ А1 на вул.. Фролівській у м. Києві, які знаходяться на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація", без договору оренди, не сплачував кошти за фактичне користування, а тому позовні вимоги щодо суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, відповідач користується вищезазначеним нежитловим приміщенням, які знаходяться на балансі позивача, під власний офіс на підставі Акту обстеження нежитлових приміщень від 05.11.2014 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р. у справі № 910/31213/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що договір оренди приміщення між позивачем та відповідачем є неукладеним, оскільки відповідно до законодавства для його вчинення потрібна передача визначеного ним майна. Вважає, що у позивача відсутні правові підстави звернення до суду з вимогами про стягнення плати за користування приміщенням.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" прийнято до провадження та призначено справу до розгляду.

11.07.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 року було задоволено клопотання апелянта та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Агроюмєкс" (01021, м. Київ, вул.. Інститутська, буд. 25-А).

В подальшому розгляд справи відкладався.

06.09.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові заперечення на апеляційну скаргу.

Також, 06.09.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 08.09.2016 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати частково, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 1112 від 10.12.2010 року "Про питання управління районами в місті Києві" (із змінами внесеними розпорядженням № 1339 від 29.07.2011 року) закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" нежитлові будинки та нежитлові приміщення згідно з додатком 11 до цього розпорядження. (а.с.14)

Відповідно до додатку 11 Переліку за комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" закріплено на праві господарського відання приміщення по вул. Фролівській, № 1/6 літер А', площею 1126,04 кв. м.

Згідно з актом № ОЗ-1 від 31.10.2012 року приймання-передачі основних засобів Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" прийняло від КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва" нежилі приміщення по вул. Фролівській, № 1/6 літер А'. (а.с.16)

05.11.2014 року комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" проведена перевірка щодо фактичного використання нежилих приміщень загальною площею 81,5 кв.м. на ІІІ поверсі, за результатами якої складено Акт обстеження нежилих приміщень, яким встановлено, що частину приміщень на ІІІ поверсі площею 81,5 кв.м. в будинку №1/6 літер А' на вул. Фролівській у м. Києві, який знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", фактично використовує товариство з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" під офіс. (а.с.17). Вищевказаний акт підписано представником відповідача Чуйко І.Б. без зауважень.

02.12.2015 р. позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога про сплату заборгованості в розмірі 159 927,69 грн. (належні докази поштової відправки додано до матеріалів справи) за користування житловим приміщенням. Однак, відповідач залишив дану вимогу без відповіді та реагування.

Позивач звернувся з позовними вимогам на підставі того, що в результаті неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті за фактичне користування приміщеннями у останнього утворилась заборгованість перед комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" в розмірі 157 927,69 грн. плати за фактичне користування нежилим приміщенням територіальної громади м. Києва, 2 216,00 заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди за період з 01.04.2015 р. до 30.11.2015 р. Крім того, позивач просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" 3% річних у розмірі 3 520,15 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 949,43 грн. за спірний період.

Крім того, позивач посилається на рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2015 р. у справі № 910/15676/15, яким встановлений факт щодо фактичного користування спірним об'єктом оренди.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, а відповідачем не спростовано факт користування орендованим приміщенням та у з зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 157 927,69 грн. плати за фактичне користування нежилим приміщенням територіальної громади м. Києва, 2 216,00 заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди за період з 01.04.2015 р. до 30.11.2015 р. В часині стягнення 3% річних та інфляційних витрат позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не вірно розрахований період.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Як передбачено ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтями 6 та 10 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", передбачено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні у місті Києві ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Згідно з положеннями ст. 287 ГК України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;

2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.

Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендодавцями зокрема є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як передбачено статтею 133 ГК України встановлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Пунктами 1 та 3 ст. 136 ГК України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Як визначено статтями 525 та 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 7 ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, та було вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідач користуючись нежилими приміщеннями площею 81,5 кв.м. в будинку № 1/6 літер АІ на вул. Фролівській у м. Києві, які знаходяться на балансі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", без договору оренди не сплачував кошти за фактичне користування. Факт користування встановлений актом обстеження нежилих приміщень від 05.11.2014 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Факт користування відповідачем зазначеним нежилим приміщенням підтверджено в рішенні господарського суду міста Києва від 22.07.2015 №910/15671/15 про стягнення заборгованості (а.с.26-33), та у рішенні від 10.08.2015 у справі №910/15676/15 про виселення (а.с.34-37). Зазначені рішення набули законної чинності в встановленому порядку.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Факт виселення підтверджено також актом державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 14.12.2015 року (а.с.73).

Посилання апелянта на невикористання нежитлових приміщень по вул. Фролівській в будинку № 1/6 літер АІ спростовується тим, що відповідач частково сплачував за використання приміщення 15.10.2015 року, 05.11.2015 року та 01.12.2015 року на загальну суму 38 400,00 грн., зазначаючи призначення платежу: «За користування приміщенням за адресою вул. Фролівська, 1/6 літер АІ платник ТОВ «ФМС Саплай».

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що помилково сплачував кошти позивачу та правомірно займав спірні приміщення посилаючись на договір оренди приміщення №28-02/14-ОР від 28.02.2014 року, на підставі якого відповідач орендував у ТОВ «Агроюмєкс» для розміщення офісу.

На підставі договору купівлі -продажу нежитлових приміщень від 30.10.2007 року ТОВ «Агроюмєкс» володіє нежитловим приміщенням мансарди загальною площею 351,30 кв.м.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що укладений договір між відповідачем та ТОВ «Агромекс» не має відношення до спірних правовідносин що склались у зв'язку з використанням відповідачем нежитлових приміщень третього поверху по м. Києва вул. Фролівська, 1/6 літер АІ, що закріплені на праві господарського відання за позивачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення плати за фактичне користування нежилим приміщенням територіальної громади у розмірі 157 927,69 грн. підлягає задоволенню, оскільки матеріалами справи належним чином доведено факт наявності заборгованості відповідача за фактичне користування нежилими приміщеннями площею 81,5 кв.м. в будинку № 1/6 літер АІ на вул. Фролівській у м. Києві за період з 01.04.2015 р. по 30.11.2015 р.

Відносно позовних вимог про стягнення з відповідача 2 216,00 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди за період з 01.04.2015 р. по 30.11.2015 р., колегія суддів зазначає на наступне.

Висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2 216,00 грн. з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою є невірним, оскільки як вже зазначалось спірне нежитлове приміщення третього поверху по м. Києва вул. Фролівська, 1/6 літер АІ закріплене на праві господарського відання за позивачем, а як свідчать матеріали справи, договір між позивачем та відповідачем не укладався, умови сплати компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою не погоджувались, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 15 949,43 грн. інфляційних втрат та 3 520,15 грн. трьох відсотків річних за період з квітня 2015 р. до листопада 2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за фактичне користування вищевказаним орендованим приміщенням, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року передбачено, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Як свідчать матеріали справи, та було вірно встановлено судом першої інстанції 02.12.2015 р. позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога про сплату заборгованості в розмірі 159 927,69 грн., що підтверджується фіскальним чеком УДППЗ "Укрпошта" від 02.12.2015 р., списком згрупованих відправлень від 02.12.2015 р. (а.с.38-40)

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, обов'язок відповідача по оплаті за фактичне користування нежилими приміщеннями виник у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (з урахуванням нормативів поштового перебігу), тобто 14.12.2015 року, а прострочка почалась саме з 15.12.2015 року.

Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктами 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат та трьох відсотків річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем невірно застосовано період нарахування - з квітня 2015 року по листопад 2015 року, оскільки з врахуванням ст. 530 ЦК України та вимоги, направленої позивачем 02.12.2015 р.. даний період нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних є невірним.

Таким чином, колегія суддів погоджується в цій частині з висновком суду першої інстанції про безпідставність нарахування позивачем 15 949,43 грн. інфляційних втрат та 3 520,15 грн. трьох відсотків річних за період з квітня 2015 р. до листопада 2015 р., через неналежне виконанням відповідачем грошових зобов'язань за фактичне користування орендованим приміщенням, у зв'язку з чим у задоволенні даних вимог відмовлено.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016р. підлягає скасуванню в частинні стягнення заборгованості в розмірі 2 216,00 грн. з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016 року у справі № 910/31213/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2016р. скасувати в частинні стягнення 2 216,00 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, код. ЄДРПОУ 03366500) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" (03680, м. Київ, провулок Радищева, 2, код ЄДРПОУ 38513848) 358,16 грн. судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ФМС Саплай" (03680, м. Київ, провулок Радищева, 2, код ЄДРПОУ 38513848) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, код. ЄДРПОУ 03366500) 2365,35 грн. судовий збір за подачу позовної заяви.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/31213/15 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді А.І. Мартюк

М.А. Дідиченко