Постанова

від 07.09.2016 по справі 914/134/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа № 914/134/16

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого - судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю В«Акорд-ПроектВ» б/н від 13.04.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/2004/16 від 21.04.2016 року),

на рішення Господарського суду Львівської області від 28 березня 2016 року

у справі № 914/134/16 (суддя Сухович Ю.О.),

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Неодім ЗахідВ» , м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Акорд-ПроектВ» , м. Львів,

про стягнення заборгованості за непоставлену продукцію в сумі 15000,00 грн. та стягнення судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю б/н від 07.06.2016 (довіреність дійсна по 07.07.2016 р.).

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представнику роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представником позивача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 квітня 2016 року, справу № 914/134/16 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Костів Т.С., Марко Р.І.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Акорд-ПроектВ» б/н від 13.04.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/2004/16 від 21.04.2016 року) до провадження та розгляд скарги призначено на 25.05.2016 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а.с. 162, 163).

В судових засіданнях 25.05.2016 р. та 08.06.2016 р., за участю представників сторін, судом оголошувалась перерва, про що уповноважені представники сторін були, особисто, під розписку, повідомлені (а. с. 187, 192).

21.06.2016 р. розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду за № 318 (а.с. 231) (у зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Костів Т.С.) призначено повторний автоматичний розподіл справи № 914/134/16 та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів вищезазначену справу розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів: Галушко Н.А. та Марко Р.І. (а.с. 232).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р., за заявою представника позивача (а.с. 235) та за клопотанням представника ОСОБА_3 «Неодім Захід» (а.с. 236) продовжено строк розгляду спору відповідно до ст. 69 ГПК України та розгляд справи відкладено на 31.08.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 239-240/зворот).

31.08.2016 р. розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду за № 561 (а.с. 241) (у зв'язку з перебуванням судді Марка Р.І. у відпустці) призначено повторний автоматичний розподіл справи № 914/134/16 та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів вищезазначену справу розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів: Галушко Н.А. та Орищин Г.В. (а.с. 242).

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення»).

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника апелянта, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 р. розгляд справи відкладено на 07.09.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені, згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 246-247/зворот).

В судове засідання, яке відбулось 07.08.2016 р., представник апелянта/відповідача, повторно, не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Як вбачається з апеляційної скарги (а. с. 164-167), скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2016 р. по справі № 914/134/116 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу ОСОБА_3 «Неодім Захід» у задоволенні позову до ОСОБА_3 «Акорд Проект» про стягнення 15000,00 грн. заборгованості та судового збору в сумі 1378,00 грн.

Представник позивача в судове засідання - прибув, через канцелярію суду подав клопотання б/н від 31.08.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/6318/16 від 31.08.2016 р.) про долучення до матеріалів справи копій: Статуту ОСОБА_3 «Неодім Захід» (нова редакція) від 22 вересня 2011 року, Протоколу № 3 від 22 вересня 2011 року, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу б/н від 25.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/3207/16 від 26.04.2016 р.), надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2016 р. у справі № 914/134/16 залишити - без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 «Акорд Проект» від 13.04.2016 р. на рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2016 р. по справі № 914/134/16 - без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне:

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представників сторін, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 р. прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_3 В«Акорд-ПроектВ» б/н від 13.04.2016 року (вх. № ЛАГС 01-05/2004/16 від 21.04.2016 року) до провадження та, в судових засіданнях, 25.05.2016 р., 08.06.2016 р., за участю представника скаржника/відповідача та позивача, оголошувалась перерва, про що представники сторін були особисто під розписку повідомлені (а. с. 187, 192). Також розгляд справи, неодноразово, відкладався, з підстав зазначених в ухвалах суду від 22.06.2016 р. та від 31.08.2016 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України. Однак, уповноважений представник апелянта/відповідача в судове засідання, повторно, не прибув.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 р. участь повноважних представників сторін судом обов'язковою не визнавалась (а. с. 246-247).

З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 914/134/16.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого суду слід залишити - без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28 березня 2016 року у справі № 914/134/16 (суддя Сухович Ю.О.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд-Проект» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» 15000,00 грн. заборгованості та 1378,00 грн. судового збору (а. с. 145,148-154).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Акорд-Проект») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 164-167), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2016 р. по справі № 914/134/116 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу ОСОБА_3 «Неодім Захід» у задоволенні позову до ОСОБА_3 «Акорд Проект» про стягнення 15000,00 грн. заборгованості та судового збору в сумі 1378,00 грн.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення.

Апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу апеляційного суду на те, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні визнав укладеним у спрощений спосіб договір поставки мийки 1-но секційної 2000*700*850 - 1 шт. між сторонами, не зазначивши при цьому, хто саме уклав такий договір поставки у спрощений спосіб, встановив, що ОСОБА_4 був не уповноваженою особою на отримання товару, не визнавши, при цьому належним доказом видаткову накладну № РН-0000024 від 28.08.2014 р., підписану технічним директором, матеріально-відповідальною особою ОСОБА_3 «Неодім Захід» ОСОБА_4 про отримання ним товару - мийки 1-но секційної 2000*700*850 - 1 шт., а так як сам договір поставки мийки зі сторони ОСОБА_3 «Неодім Захід» підписано теж ОСОБА_4, висновки місцевого суду вважає помилковими.

Крім того, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не надано прискіпливої правої оцінки такому доказу як видаткова накладна № РН-0000024 від 28.08.2014 р., суд приділив увагу вимогам, які ставилися до такої накладної, при цьому свідомо проігнорував пояснення ОСОБА_4, які доводять, зокрема, що він підписав вказану видаткову накладну; отримував вказаний товар; що це входило в його обов'язки, тощо.

Також апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги два письмових пояснення ОСОБА_4 відповідно до статті 35 ГПК України, які на думку апелянта є доказами у даній справі.

Апелянт в апеляційній скарзі також звертає увагу суду на те, що позивач з моменту отримання товару 28.08.2014 р. та протягом одного року, взагалі жодного разу не звертався до апелянта/відповідача, ні по телефону, ні письмово, з приводу отримання товару за видатковою накладною.

Також апелянт стверджує, що відповідач з січня 2014 року співпрацював з позивачем, так як, виготовляв на замовлення його представника ОСОБА_4 вироби, які також без довіреності отримував технічний директор ОСОБА_3 «Неодім Захід» ОСОБА_4 і жодних непорозумінь з приводу отриманого ним у ОСОБА_3 «Акорд-Проект» товару не виникало.

Апелянт в апеляційній скарзі також покликається на те, що місцевий господарський суд безпідставно в'язав до уваги пояснення позивача, що спірний товар на підприємстві позивача не числився, оскільки такий товар вони не отримували, та відповідно на складі не знаходився, однак, так як позивачем в підтвердження викладеного не було надано таких доказів, самі пояснення є голослівними.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що з пояснень колишнього технічного директора ОСОБА_4 вбачається, що спірний товар не був прийнятий на склад, а відразу був встановлений компанії «Клінгспор», яка жодних претензій щодо не встановлення спірного товару позивачем не представляла, що свідчить про те, що спірний товар позивачем було отримано, однак, такі пояснення місцевим господарським судом не було взято до уваги.

Також апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що виставлена позивачем рахунок-фактура № СФ-0000025 від 06.06.2014 р. на суму 16830,00 грн. відрізняється від суми, яка позивачем оспорюється в позовній заяві, а висновки місцевого суду викладені в оскаржуваному рішенні свідчать лише про те, що відповідач повинен був доводити перед судом вимоги позивача.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Акорд-Проект» (надалі ОСОБА_3 «Акорд-Проект») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 32894115, місце знаходження юридичної особи: 79066, АДРЕСА_1, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 60-61) та витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 77-79).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» (надалі ОСОБА_3 «Неодім Захід») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 37612960, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 79053, АДРЕСА_2, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 777145 (а. с. 37), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 38), витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 39-42, 55-59) та Статутом товариства (нова редакція від 29.02.2016 р., а. с. 194-204) та (нова редакція протокол №3 від 22 вересня 2011 р., а. с. 249-266).

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2016 р. (а.с. 50) Товариством з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» подано (надіслано по-пошті) позов до Господарського суду Львівської області з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд-Проект» про стягнення заборгованості за непоставлену продукцію в сумі 15000,00 грн. та стягнення судового збору (а.с. 7-10).

Ухвалами місцевого суду від 22.02.2016 р. (а.с. 84-85) та від 14.03.2016 р. (а.с. 123-124) в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, було викликано у судове засідання представника ОСОБА_3 «Клінгспор» та ОСОБА_4 для дачі пояснень по суті спору (п. 4 та п. 5 резолютивної частини ухвали місцевого суду від 22.02.2016 р. та п. п. п. 5 та 6 резолютивної частини ухвали місцевого суду від 14.03.2016 р. у даній справі ), не випливає такого із Протоколів судових засідань від 22.02.2016 р. та від 14.03.2016 р. (а.с. 82-83, 121-122).

Відповідно до статті 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського спору може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (частина перша ст. 27).

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Колегією суддів встановлено, що місцевим господарським судом, ОСОБА_3 «Клінгспор» до участі у даній справі в якості третьої особи, в розумінні ст. 27 ГПК України, не залучалося, такі докази в матеріалах справи відсутні, а лише представник зазначеної юридичної особи, як і ОСОБА_5, викликалися в судові засідання для дачі пояснень в порядку ст. 30 ГПК України, відтак твердження апелянта в частині, що ОСОБА_3 «Клінгспор» місцевим господарським судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи є такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 06.06.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Акорд-Проект» (Відповідач - у справі) виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» (Позивач - у справі) рахунок-фактуру № СФ-0000025 від 06.06.2014 р. на суму 16830,00 грн., з урахуванням ПДВ 2805,00 грн. за товар: № 1. Мийка 1-ох секційна 2000*700*850, 1 шт., ціна без ПДВ - 14025,00 грн., ПДВ - 2805,00 грн. (а. с. 14).

Відповідно до виставленого рахунку-фактури № СФ-0000025 від 06.06.2014 р. на суму 16830,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід», 17.06.2014 р., док. № 3903 здійснило перерахунок коштів (Призначення платежу: аванс за матеріали згідно рах. СФ-25 від 06 червня 2014 року в т.ч. ПДВ 2500,00 грн.) 15000,00 грн., що підтверджується банківською випискою № 3903 від 17.06.2014 р. (а. с. 15) та податковою накладною № 17062014 (а. с. 16).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що твердження апелянта в апеляційній скарзі в частині, щодо невідповідності суми зазначеної в рахунку-фактури № СФ-0000025 від 06.06.2014 р. - 16830,00 грн. та оспорюваної суми 15000,00 грн., є надуманими та такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки, позивачем було проплачено кошти, як аванс в сумі 15000,00 грн., про що зазначено у банківській виписці № 3903 від 17.06.2014 р. у розділі «Призначення платежу:» (а. с. 15).

Однак, як стверджує позивач, відповідачем було порушено свої зобов'язання, щодо поставки товару (мийка 1-ох секційна 2000*700*850) вказаного у рахунку-фактурі №СФ-0000025 від 06.06.2014 р., оскільки товар позивачем отримано не було, про що на адресу відповідача було скеровано лист вих. № 410/15 від 30.09.2015 р. (а.с. 19) з вимогою повернути кошти за не отриманий товар у сумі 15000,00 грн., проте, відповідач залишив даний лист без реагування. Відтак позивачем, 04.11.2015 р. на адресу відповідача було направлено Лист-претензію вих. № 477/15 (а.с. 20-21), з вимогою у 3 (трьох) денний термін з дати отримання листа-претензії, повернути на розрахунковий рахунок позивача кошти за не отриманий товар у сумі 15000,00 грн., який був отриманий відповідачем, під розписку, через уповноважену особу Бойко, по-пошті, 16.11.2015 р.

Надсилання позивачем відповідачу ОСОБА_6 вих. № 477/15 від 04.11.2015 р. підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № №79012 0464474 (а.с. 23) та фіскальним чеком (а. с. 22, 23).

Також з матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що 19.11.2015 р. відповідачем надано відповідь на претензію №1/11-15 (а.с. 24), в якій зазначено, що відповідач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, і ще у серпні місяці 2014р. товар (мийка 1-ох секційна 2000*700*850) була передано працівнику позивача, а саме: ОСОБА_4. Крім того, у вищенаведеній відповіді на претензію відповідач просив позивача сплатити в строк до 30.11.2015 р. на рахунок відповідача недоплачені кошти в сумі 1830,00 грн. за готовий та отриманий позивачем товар.

27.11.2015 р. позивачем було надіслано на адресу відповідача відповідь на лист №1/11-15 від 19.11.2015 р. та заявлено зустрічний лист-претензію про невиконання взятих на себе зобов'язань вих. № 522/15 від 04.11.2015 р. (а.с. 25), в якому зазначено, що жодним дорученням та іншим відповідним документом позивач (ОСОБА_3 «Неодім Захід») не уповноважував працівника ОСОБА_4 на отримання товару, а саме: мийки 1-ох секційної 2000*700*850. Крім того позивач у вищезазначеному листі-відповіді та зустрічному листі-претензії, повторно, вимагав повернення протягом 3-х календарних днів коштів в сумі 15000,00 грн. Зазначений лист-відповідь позивача (а.с. 25) на адресу відповідача було скеровано по-пошті, 27.11.2015 р. та отримано відповідачем 03.12.2015 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 27) та фіскальним чеком (а. с. 26).

14.12.2015 р. відповідачем повторно надано відповідь на претензію позивача №1/12-15, в якій вказано про належне виконання своїх зобов'язань, та повторно рекомендовано позивачу сплатити в строк до 30.12.2015 р. на рахунок відповідача недоплачені кошти в сумі 1830,00 грн. за отриманий позивачем товар (а. с. 28).

У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо поставки товару позивач звернувся до господарського суду для захисту порушеного права та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 15000,00 грн. попередньої оплати.

Слід зазначити, що відповідач з моменту виставлення позивачу рахунку-фактури №СФ-0000025 від 06.06. 2014 р. та оплати позивачем 17.06.2014 р. авансу в сумі 15000,00 грн., не звертався до позивача з вимогою, окрім зазначеної відповіді на претензію позивача, сплатити кошти в сумі 1830,00 грн., такі докази в матеріалах справи відсутні, сторонами зокрема відповідачем не подано.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.205 ЦК України правочин може бути вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не передбачено законом. Правочин, щодо якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до вищенаведеного вбачається, що між сторонами у справі на підставі рахунку-фактури № СФ-0000025 від 06.06.2014 р. склались бездоговірні відносини, щодо поставки товару, оскільки останнє відповідає положенням ст.205 ЦК України та ч.1 ст.181 ГК України відносини, які виникли між сторонами за своєю правовою природою є договором поставки укладеним у спрощений спосіб.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що між сторонами у справі виникли відносини, що випливають із договору поставки, укладених у спрощений спосіб, за якими одна сторона (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно положення ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000025 від 06.06.2014 р. на суму 16830,00 грн., а позивачем 17.06.2014 р. сплачено аванс в сумі 15000,00 грн., що підтверджується банківською випискою док. № 3903 від 17.06.2014 р., з призначенням платежу: аванс за матеріали згідно рахунку-фактури №СФ-0000025 від 06.06.2014 р. (а. с. 15).

Однак, відповідач порушив свої зобов'язання, щодо поставки товару вказаного у рахунку-фактурі №СФ-0000025 від 06.06.2014р. (мийка 1-ох секційна 2000*700*850) не здійснив, оскільки доказів протилежного сторонами, зокрема апелянтом - не подано.

Щодо наявної в матеріалах справи видаткової накладної № РН-0000024 від 28.08.2014 р. на суму 15000,00 грн. поданої відповідачем в підтвердження отримання позивачем спірного товару (мийка 1-но секційна 2000*700/850) колегією суддів до уваги не приймається, оскільки на ній не міститься прізвища та ініціали особи, яка уповноважена отримати спірний товар та відсутня печатка товариства.

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/70 (далі по тексту - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Одним із видів первинних документів, що відображають господарську операцію та підтверджують її є накладна. Слід зазначити, що накладна - в комерційній практиці супровідний документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і зведення про відправника і одержувача.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, надана відповідачем видаткова накладна №РН-0000024 від 28.08.2016р. не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення, оскільки у графі «отримав(ла)» містить підпис, без зазначення прізвища, що не дає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції, а довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей відсутня.

Так, зокрема пунктом 2 Інструкції про порядок реалізації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 року N 99 (що діяла на момент існування спірних правовідносин), встановлено, що товари, основні засоби та інші матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів. При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати за нею (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Таким чином, законодавством встановлені обов'язкові вимоги щодо документів, якими можуть бути підтверджені повноваження особи на отримання матеріальних цінностей та які є підставою для відпуску товарних цінностей.

Відповідно до вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що видаткова накладна РН-0000024 від 28.08.2014 р., яка подана відповідачем/апелянтом до справи, не є належним доказом в розумінні ст. 33-34 ГПК України, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Твердження апелянта/відповідача, викладені в апеляційній скарзі, що спірний товар отримав технічно-відповідальний ОСОБА_4, який працював у ОСОБА_3 «Неодім Захід», колегією суддів також до уваги не приймаються, оскільки спростовується наступним.

З наявного в матеріалах справи Статуту ОСОБА_3 «Неодім Захід» в редакції затвердженої протоколом № 3 від 22.09.2011 р. ОСОБА_4 не був уповноважений отримувати будь-який товар, оскільки Статутом товариства передбачено, що лише генеральний директор видає довіреності (доручення) на укладення угод (договорів, контактів), та вчинення інших дій від імені та в інтересах Товариства (п. 10.10.4.). Згідно п. 10.3. - генеральний директор Товариства здійснює свої повноваження від імені Товариства без довіреності, має право першого підпису всіх фінансово-господарських документів.

Крім того, в матеріалах справи є Оригінал журналу реєстрації довіреностей за 2014 рік, прошитий та пронумерований на 40-а арк. (а. с. 210-230), в якому відсутній запис про видачу та реєстрацію довіреності ОСОБА_4, за період червень 2014 р. - січень 2015 р.

Згідно п.2.13. Положення керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

За змістом Інструкції, забороняється відпускати товар у разі пред'явлення доручення, яке видано з порушенням встановленого порядку заповнення, тим більше, зовсім без доручень.

Відповідно п.13. Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Згідно Інструкції довіреність на одержання матеріальних цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

У видатковій накладній відсутнє посилання на довіреність на підставі якої було відпущено товар.

Також слід зазначити, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно ч.2 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання (вказане узгоджується з позицією Вищого господарського суду України викладеною у постанові від 18.01.2010, справа №42/423).

Як уже було вище зазначено у цій постанові, позивачем на адресу відповідача було скеровано лист-претензію вих.№477/15 від 04.11.2015р., в якій позивач вимагав у 3 (трьох) денний термін з дати отриманого листа-претензії, повернути на розрахунковий рахунок позивача кошти за не отриманий товар у сумі 15000,00 грн. Факт надсилання даного листа-претензії підтверджується фіскальним чеком №7981 від 04.11.2015 р. Факт отримання 16.11.2015 р. відповідачем даного листа-претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №79012 0464474 (а. с. 20-21, 22, 23), однак, відповідач спірний товар визначений у виставленому ним рахунку-фактурі позивачу не поставив.

Відтак, зважаючи на положення ч.2 ст.693 ЦК України, у відповідача виник обов'язок повернути позивачу сплачений ним 17.06.2014 р. авансовий платіж в сумі 15000,00 грн. згідно рахунку-фактури №СФ-0000025 від 06.06.2014 р.

Як уже було вище зазначено у цій постанові та підтверджується матеріалами справи, між сторонами у справі виникли договірні відносини у спрощений спосіб, як це передбачено ст.205 ЦК України, ч.1 ст.181 ГК України, що спростовує заперечення відповідача про неукладення між сторонами договору.

Відтак, відповідно до ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п.1 ст. 222 ГК України особи, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення претензії (вимог, листів, тощо) чи звернення до суду, однак, таких доказів відповідачем подано не було, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Відтак, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача авансового платежу, в сумі 15000,00 грн., за непоставлений товар є правомірною та підлягає до задоволення.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 28.03.2016 р. у справі № 914/134/16 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 28 березня 2016 року у справі № 914/134/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

07.09.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 13.09.2016 р.