Рішення

від 17.08.2016 по справі 910/11157/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2016Справа №910/11157/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА ЮКРЕЙН"

про відшкодування шкоди в порядку регресу 3 296,78 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явились;

Від відповідача: не з'явились .

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА ЮКРЕЙН" про відшкодування шкоди в порядку регресу 3 296,78 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору/Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.2014 та страхового акту № ЗСЦВ-668 від 07.08.2014 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 3 296,78 грн., він набув згідно ст. ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як власника забезпеченого транспортного засобу, водій якого самовільно залишив місце пригоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/11157/16 та призначено до розгляду на 20.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016.

У судові засідання 20.07.2016 та 17.08.2016 уповноважені представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 20.07.16р. позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103039249549, №0103039249530, №0103039249557.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 17.08.16р. позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: № 0103039598632 та № 0103039598659.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 02.08.2014, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 17.08.16р. сторонами суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представників сторін в судові засідання 20.07.16р. та 17.08.16р. суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників позивача та відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

У зв'язку із неявкою представників сторін в судові засідання 20.07.16 р. та 17.08.16 р. на підставі ч. 8 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України засідання господарського суду по розгляду даної заяви проведено без фіксації за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п.9 ч. 1 ст.7 "Про страхування", є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Суд зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 22 квітня 2014 р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страхувальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА ЮКРЕЙН" (страхувальник за договором, відповідач у справі) укладено Договір/Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів №АІ/6432168 (далі - Поліс).

Відповідно до п. 7 Полісу забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки "SEAT IBIZA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузову НОМЕР_3, 2013 року випуску.

Згідно вказаного Полісу ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну становить 50000,00 грн., розмір франшизи - 0,00 грн. (п.п. 4, 5 Полісу).

Строк дії Полісу зазначений з 23 квітня 2014 р. по 22 квітня 2015 р. включно. Договір (поліс) набирає чинності з початку зазначеного строку його дії (п. 3 Полісу).

Вказаний Поліс підписаний представниками страхувальника та страховика та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Як передбачено частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

В свою чергу пунктом 2 вказаного Полісу сторони узгодили, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно первинної довідки та розгорнутої довідки №9382922 про дорожньо-транспортну пригоду, що сформовані відділом ДАІ Львівського міського управління ГУ МВС України в Львівській області та копії яких наявні в матеріалах справи, 05.05.2014 р. за адресою: м. Львів, на площі Маланюка, 3, відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого позивачем транспортного засобу марки "SEAT IBIZA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 належить ТОВ «Рент-Е-Ка Юкрейн» (відповідач у справі) під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу "AUDI А6" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 26.05.14 р. по справі № 3-463/534/14 встановлено, що 05.05.2014 р. о 11 год. 30 хв. на площі Маланюка, 3, в м. Львові водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки "SEAT IBIZA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, порушив вимоги п. п. 13.1, 2.10 Правил дорожнього руху України, а саме не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "AUDI А6" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, чим вчинив правопорушення, передбачені ст. ст. 122-4, 124 КУпАП, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. Копія вказаної постанови наявна в матеріалах справи.

Як вбачається із Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.14 р., дана подія визначена сторонами як страховий випадок, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Так, потерпіла сторона - гр. ОСОБА_3 17 липня 2014 р. звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від третьої особи, копія якої наявна в матеріалах справи.

Зокрема, згідно ремонтної калькуляції №ЗСЦВ-668 від 21.07.2014 р., що складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу "AUDI А6" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 3 296,78 грн.

Як свідчать матеріали справи, ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" складено та підписано страховий акт № ЗСЦВ-668 від 07.08.14 р. за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.14., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Полісу як страховий випадок, прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 3 296,78 грн., що становить визначену у калькуляції №ЗСЦВ-668 від 21.07.2014 р. вартість відновлювального ремонту автомобіля та запчастин до нього. Копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи.

У відповідності до п. 36.4. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої пунктом «а» пункту 41.1. статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Приписами ст. 29 наведеного Закону унормовано, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

В подальшому позивачем - ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", виконуючи свої зобов'язання за Полісом Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.14., на підставі страхового акту № ЗСЦВ-668 від 07.08.14 та заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування від 17.07.14 р. було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 3 296,78 грн. на рахунок гр. ОСОБА_3, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 18381 від 08.07.14 р. на відповідну суму.

Заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.14, також перебування отриманих автомобілем марки "AUDI А6" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 05.05.14 р., відповідачем суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.14. відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.14 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 3 296,78 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку потерпілому - гр. ОСОБА_3 шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля "AUDI А6" державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на розрахунковий рахунок останнього.

Як свідчать матеріали справи, на момент вчинення зазначеної вище ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "SEAT IBIZA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вина водія якого у скоєнні ДТП підтверджується матеріалами справи, була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Українська страхова група" згідно Полісу № АІ/6432168 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо страхування належного ТОВ "Рент-е-ка Юкрейн" транспортного засобу "SEAT IBIZA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був чинний на момент скоєння ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу Украйни передбачено, що завдання майнової (матеріальної ) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з частиною 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як визначено підпунктом 33.1.1. п. 33.1. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди.

Так, відповідно до підпунктів а), в), д) п. 2.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний, серед іншого, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи підрозділ міліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття працівників міліції.

Правила щодо регресного позову страховика встановлені ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно пп. 38.1.1 п. 38.1 якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема: в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

При цьому Факт самовільного залишення місця ДТП водієм ОСОБА_2, який на підставі подорожнього листа від 29.04.14 р. керував автомобілем "SEAT IBIZA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, підтверджується постановою Личаківського районного суду міста Львоа від 26.05.14 р. у справі №3/463/534/14, згідно якої водія ОСОБА_2 серед іншого визнано винним і за ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що передбачає відповідальність особи за залишення місця дорожньо-транспортної пригоди.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленим вищезазначеним судовим рішенням, а також підтвердженим матеріалами справи факт залишення водієм затрахованого позивачем транспортного засобу ОСОБА_2 місця ДТП. При цьому вказаний факт відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує.

З огляду на вищевикладене, до ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/6432168 від 22.04.14 р. в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, 3 296,78 грн. страхового відшкодування.

Позивач, посилаючись на те, що водій ОСОБА_2, який керував забезпечуваним транспортним засобом "SEAT IBIZA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, звернувся з вимогою № 885-02-1/18 від 12.11.14 р. до свого страхувальника - ТОВ «Рент-Е-Ка Юкрейн» про стягнення 3296,78 грн. виплаченого страхового відшкодування згідно підпункту в) п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Проте вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, виплата страхового відшкодування не здійснена.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" 3 296,78 грн. в порядку регресу всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, з вимогами про стягнення якої позивач звернувся до суду.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/6432168 від 22.04.14 р. суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3296,78 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ-Е-КА ЮКРЕЙН" (02121, м. Київ, Харківське шосе, 201/2013; код ЄДРПОУ 38391079) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) страхового відшкодування у розмірі 3 296,78 грн. в порядку регресу та 1378,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 12 вересня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон