Постанова

від 15.09.2016 по справі 817/1039/16

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2016 р.Р і в н е 817/1039/16

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 регіональної філії ДП "Центр ДЗК" при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання протиправною відмови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до ОСОБА_2 регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Державному комітеті України по земельних ресурсах. Позов мотивує тим, що як їй стало відомо з листа Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 15.03.2016 року № П-83/02-22/06/599, відповідач згідно довідки від 27.06.2006 року за № 573 відмовив їй у реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку, яку вона раніше придбала за договором купівлі-продажу від 13.09.2015 року, з посиланням на ч. 4 ст. 22 Земельного кодекс у України, мотивуючи відмову тим, що ОСОБА_1 є громадянкою ОСОБА_3 Штатів Америки.

Зазначає, що вона правомірно набула право власності на земельну ділянку, є громадянкою України та може мати у власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а тому вказана відмова є протиправною та такою, що порушує її права. Просить визнати протиправною відмову до ОСОБА_2 регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Державному комітеті України по земельних ресурсах № 573 від 27.06.2006 року у реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,45 га по вул. Горького, 139-А в с. Тарнівці Закарпатської області.

Позивач в судове засідання не прибула. Представник позивача подав до суду додаткові пояснення та клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Відповідач подав до суду письмове клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника. У письмовому клопотанні, не заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що Центр ДЗК виступає адміністратором Державного земельного кадастру, а тому відповідно до норм Закону України «Про Державний земельний кадастр» не уповноважений здійснювати державну реєстрацію земельних ділянок. Тому, як зазначає відповідач, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, Центр ДЗК не матиме доступу до реєстраційної справи та поземельної книги та не матиме повноважень вносити зміни до документації із землеустрою.

Згідно ухвали суду від 22.08.2016 та з врахуванням приписів до ч. 4 ст. 122 КАС України, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву та дослідивши письмові докази, подані сторонами письмові пояснення, суд встановив наступне.

Так, 16.08.2005 року позивач ОСОБА_1 придбала об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (санпропускник), яка розташована по вул. Горького, 139 «а» у селі Тарнівці Закарпатської області, про що між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5І, зареєстрований в реєстрі за № 1900.

Враховуючи, що вказаний об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля (санпропускник) знаходиться на відповідній земельній ділянці, в подальшому власник земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, кадастровий номер 2124886801:04:002:0014, площею 0,45 га, що розташована за адресою: вул. Горького, 139 «а» у селі Тарнівці Закарпатської області, посвідчений 13.09.2005 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5І, зареєстрований в реєстрі за № 2198.

Як вбачається з листа Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 15.03.2016 року № П-83/02-22/06/599, представнику позивача ОСОБА_7 27.06.2006 року ОСОБА_2 регіональною філією ДП «Центр ДЗК» при Державному комітеті України по земельних ресурсах видано довідку, відповідно до якої позивачу було відмовлено у державній реєстрації Акта на право власності на земельну ділянку на підставі ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України з посиланням на те, що ОСОБА_1 є громадянкою ОСОБА_3 Штатів Америки.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Із врахуванням наведеного до спірних правовідносин суд застосовує положення чинного на 2005 - 2006 рр. законодавства України.

У 2005 - 2006 роках порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі регулювався Інструкцією, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року № 43 (надалі - Інструкція).

Відповідно до п. 2.9 Інструкції заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Державне підприємство «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» та його структурні підрозділи. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп'ютерної техніки.

Як було передбачено п. 2.14 цієї Інструкції державний акт на право власності на земельну ділянку складається у двох примірниках, підписується посадовими особами у такій послідовності: начальник державного органу земельних ресурсів, голова (керівник) органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та особа, що здійснила реєстрацію акта.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України.

Як було передбачено пунктом 1.2. Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02.07.2003 року № 174 (чинного на час виникнення правовідносин), реєстратори державного реєстру земель як структурні підрозділи Центру ДЗК мають доступ та вносять відомості до бази даних АС ДЗК, ведуть Поземельну книгу, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку.

Відтак, судом встановлено, що функції з реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_1 були віднесені саме до повноважень відповідача.

Суд не погоджується з відмовою позивачу у реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0,45 га, що розташована за адресою: вул. Горького, 139 «а» у селі Тарнівці Закарпатської області, з підстав, встановлених ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства та іноземним державам.

Згідно ст. 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України визначено як правовий зв'язок між особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянином України за цим Законом є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Іноземець відповідно до цього Закону - це особа, що не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Аналогічне визначення іноземця також наведене у пункті 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» до документів, які посвідчують громадянство України, належить, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як вбачається з листа Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 04 серпня 2016 року № 03/1-Х-13, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України. В УДМС України в Рівненській області відсутня інформація про перебування позивача в іноземному громадянстві, а також про її звернення до дипломатичних установ України за кордоном з клопотанням про вихід з громадянства України або втрату громадянства України.

Разом з тим, факт перебування ОСОБА_1 у громадянстві України підтверджується наявними у матеріалах справи копією паспорт колишнього СРСР для виїзду за кордон № 0518793, де у графі «Громадянство» зазначено «Україна», та копією паспорта Громадянина України для виїзду за кордон серії PU074225.

Суд констатує, що відповідно до статті 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Тим самим, судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, від громадянства України не відмовлялася та його не втрачала, а отже не втратила правовий зв'язок з Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Вказане свідчить, що на позивача не поширюються обмеження, встановлені частиною 4 статті 22 Земельного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), оскільки вона не належить до категорій осіб, які не можуть мати на праві власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Враховуючи, що право власності на земельну ділянку, площею 0,45 га, що розташована за адресою: вул. Горького, 139 «а» у селі Тарнівці Закарпатської області, правомірно перейшло до ОСОБА_1 у зв'язку з набуттям права власності на нежитлову будівлю (споруду), яка на ній розміщена (ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України), а в подальшому сторони додатково уклали договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, підстав у відповідача для відмови ОСОБА_1 у реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку не було.

Крім того, суд зазначає, що з 2005 року по 2016 рік законодавство України, яке урегульовує суспільні правовідносини з питань посвідчення права власності на нерухоме майно, в тому числі земельні ділянки, зазнало суттєвих змін. Станом на час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 регіональна філія ДП «Центр ДЗК» при Державному комітеті України по земельних ресурсах не здійснює функцій ні реєстрації права власності, ні реєстрації правовстановлюючих документів.

У зв'язку з цим суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України та покладення на відповідача жодних функцій зобов'язального характеру. При цьому суд наголошує, що позивач не позбавлена права звернутися з позовом до суду про захист її права власності у порядку цивільного судочинства.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки позивачем повністю доведені обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги, а відповідач по суті проти позову не заперечив, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наведених підстав на користь позивача підлягають присудженню понесені нею судові витрати на сплату судового збору у розмірі 551 грн. 20 коп.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову ОСОБА_2 регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» від 27.06.2006 року № 573 ОСОБА_1 у реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,45 га, яка розташована за адресою: Закарпатська область, с. Тарнівці, вул. Горького, 139 «а».

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» при Державному комітеті України по земельних ресурсах 551,20 грн. судових витрат.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.