Ухвала

від 14.09.2016 по справі 2а/0270/4315/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/0270/4315/12

Головуючий у 1-й інстанції: Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

14 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Коваль К.В.,

представників позивача: Катрича П.С., Воронцової Н.Д.

представників відповідача: Козачка О.В., Островерха Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2012 року №0000622301, №0000632301 та №0000652301.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.08.2012 року №0000622301, №0000632301 та №0000652301.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі.

В судовому засіданні представники позивача заперечили проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою 02.06.2005 року в Калинівській районній державній адміністрації Вінницької області. Відповідно до довідки з ЄДРЮО та ФОП серії АЖ № 392541, позивачу присвоєно реєстраційний номер 10002094333.

На підставі направлень від 27.06.2012 року № 294, №295, № 296, № 296/1 та від 12.07.2012 року № 304/22, відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року, відповідно до затвердженого плану перевірки. За її результатами складено акт від 15.08.2012 року за № 59/22/05412693.

В ході перевірки податковим органом зафіксовано наступні порушення: 1) ст. ст. 185, 186, п. 201.4 ст. 201, п. 198.6 ст. 198, п.п.14.136 п. 14.1 ст. 14, п. п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. п. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 198.6 ст. 198, п. 192.1 ст. 192, абз. «а»п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 313 802 грн.; 2) ст. 8 Закону України «Про плату за землю», п. 279.1 ст. 279 Податкового кодексу України, чим занижено земельний податок (плату за землю) на загальну суму 6 224, 90 грн.; 3) п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 4.1.1, 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, п. 5.1 ст. 5, п. 1.32 ст. 1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено відємне значення обєкта оподаткування у 2009 році в сумі 6 441 589 грн., завищено відємне значення обєкта оподаткування у 2010 році в сумі 7 589 062 грн., завищено відємне значення обєкта оподаткування у І кварталі 2011 року в сумі 394 605 грн., завищено відємне значення обєкта оподаткування у ІІ-ІV кварталі 2011 року в сумі 501 595 грн., завищено відємне значення обєкта оподаткування у І кварталі 2012 року в сумі 2 159 904 грн., занижено податок на прибуток за 2010 рік в сумі 620 314 грн., за І квартал 2011 року в сумі 294 742 грн., а за І квартал 2012 року в сумі 15 241 грн.; 4) ст. ст. 129, 130, 131 Податкового кодексу України; 5) п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Підставою для таких висновків контролюючого органу слугувало: невіднесенням до складу валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді отриманих від ПП "Камп" коштів за частку в статутному капіталі позивача до моменту внесення змін до державного реєстру; невключенням до складу валового доходу в четвертому кварталі 2009 року суми кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Мехтехпромсервіс" у розмірі 3 513 594,00 грн., яке припинене 12 травня 2009 року у зв`язку з визнанням його банкрутом, а також нездійсненням одночасного зменшення валових витрат на вартість отриманих від названого товариства послуг з обслуговування обладнання; невключенням до складу валового доходу кредиторської заборгованості перед ПП "Камп" у розмірі 1 730 887,00 грн., за якою минув строк позовної давності; безпідставним списанням дебіторської заборгованості у розмірі 106 990,00 грн., щодо якої не вживались заходи з її стягнення; завищенням задекларованих показників у рядку 04.9 "відємне значення обєкта оподаткування попереднього податкового року" декларацій з податку на прибуток підприємства за 2010 рік у розмірі 9 233 486,00 грн. та за перший квартал 2011 року в розмірі 4 797 165,00 грн.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.191, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, статей 185, 186, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 ПК України з огляду на неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю "Баварія Груп" за нікчемним правочином.

Зазначений висновок відповідачем зроблено з огляду на акт перевірки контрагента позивача № 249/22-3/37264220 від 07 травня 2012 року, в якому викладено думку про те, що укладені вказаним субєктом господарювання з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріоніт" правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що, на переконання відповідача, обумовлює і нікчемність договору на поставку природного газу, укладеного між позивачем та ТОВ "Баварія Груп".

Наведене слугувало підставою для винесення відповідачем оскаржених податкових повідомлень-рішень: № 0000622301 від 29.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1089186 грн.; № 0000652301 від 29.08.2012 року, яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування по податку на прибуток в сумі 17 086 755 грн.; № 0000632301 від 29.08.2012 року, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача за податком на додану вартість по вітчизняних товарах/роботах/послугах на суму 392 252 грн.

Задовольняючи даний адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів в обґрунтування висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, крім неправомірності невключення позивачем до складу валового доходу в четвертому кварталі 2009 року суми кредиторорської заборгованості перед ТОВ "Медтехпромсервіс" у розмірі 3 513 594 грн. та завищення податкового кредиту за березень 2012 року у сумі 6667 грн.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, що стосується правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000632301 від 29.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за податком на додану вартість по вітчизняних товарах/роботах/послугах на суму 392 252 грн., то суд зазначає наступне.

В період який перевірявся, позивач та ТОВ "Баварія-груп" перебували у фінансово-господарських правовідносинах щодо постачання позивачу газу на умовах договору. Поставка газу відбувається по ланцюгу від ТОВ "Ріоніт", який співпрацює з ВАТ "Горохівський цукровий завод" та ТОВ "Алекс-А ЛТД".

Водночас, у перевіряючих виник сумнів щодо проведення фактичних господарських операцій позивача з постачальником ТОВ "Баварія-груп", наслідком чого є протиправне зарахування коштів до податкового кредиту. Відповідач стверджує, що правочини відносно придбання газу, укладені по ланцюгу поставки ТОВ "Калинівський ЕЗДМ" - ТОВ "Баварія-груп" (код ЄДРПОУ 37264220) - ТОВ "Ріоніт" (код ЄДРПОУ 36218092) не спричинили реального настання юридичних наслідків, не відбулось фактичного постачання газу позивачу, а наявності у позвача податкових накладних, на думку перевіряючих, недостатньо для можливості здійснення перерахунку вказаних у них сум до податкового кредиту.

Також судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Баварія груп" укладено договір на постачання природного газу від 30.06.2011 р. №Б-24.

У відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно зазначених вимог ПК України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряємий період встановлено їх завищення на суму придбаного у ТОВ "Баварія груп" природного газу в серпні 2011р.

Слід зауважити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу природного газу в серпні 2011 року та реальність здійснення операцій, є договір поставки товару, видаткова накладна, акти приймання - передачі природного газу, двосторонній акт подачі - прийняття природного газу та довідка про використання газу, а також платіжні документи за отриманий товар. Крім того, у акті перевірки податковим органом не висловлено до зазначених документів зауважень.

Таким чином, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача з ТОВ "Баварія груп", підтверджуються оформленими належним чином первинними документами.

Отже, висновки контролюючого органу про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Баварія Груп" за нікчемним правочином є безпідставними та не містять будь-якого документального підтвердження.

Тобто, господарські операції щодо постачання природнього газу, підтверджуються оформленими належним чином документами та носять реальний характер.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

З аналізу наведених норм встановлено, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Разом з тим, висновки податкового органу про нереальність господарської операції за договором поставки природного газу грунтуються на висновках акту ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати перевірки ТОВ "Баварія-груп" при здійсненні господарських операцій з ТОВ " Ріоніт" за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року. У даному акті вказано на нікчемність правочинів. В акті також є посилання на те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва, в свою чергу, отримано акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києві щодо проведеної перевірки господарської діяльності ТОВ "Ріоніт" з ВАТ "Горохівський цукровий завод" та ТОВ "Алекс-А ЛТД", в висновках якого зазначено нікчемність угод поставок товарів.

Однак, ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання. При цьому, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність нарахування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з ТОВ "Баварія-груп" щодо поставки природного газу.

При цьому, як видно із акту перевірки, позивачем також віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за березень 2012 року в сумі 6667 грн., які не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

Оскільки, представники позивача не спростували зазначений факт та не надали суду належним чином оформлені податкові накладні на спростування встановлених перевіркою порушень податкового законодавства, відтак суд погоджується із висновками відповідача про порушення позивачем пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 19, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за березень 2012 року на суму 6667 грн.

Визначаючись щодо законності не включення позивачем до складу валового доходу кредиторської заборгованості перед ПП "Камп" у розмірі 1 730 887 грн., суд зазначає слідуюче.

Відповідач в акті перевірки посилається на порушення абз. "а" п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, за яким безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

В свою чергу, станом на 01.04.2009 року позивач перед ПП "Камп" заборгував 1 730 887 грн. Визнаючи та підтверджуючи наявне грошове зобов`язання, позивач 11.01.2012 року звернувся до директора ПП "Камп" з гарантійним листом, яким просив відстрочити погашення кредиторської заборгованості в сумі 1 758 575 грн. до 01.06.2013 року. Письмовою відповіддю від 12.01.2012 року позивача повідомлено, що ПП "Камп" згодне відстрочити момент погашення заборгованості до 01.06.2013 року.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, строк загальної позовної давності встановлюється тривалістю у 3 роки.

Отже, оскільки заборгованість розміром 1 758 575 грн. числилась станом на 01.04.2009 року, то позовна давність закінчилась би 01.04.2012 року, проте відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відтак, направлення позивачем гарантійного листа ПП "Камп" розцінено судом, як вчинення дії, що свідчить про визнання ним свого боргу, а тому час, що минув з 01.04.2009 року по 11.01.2012 року, до трьох років тривалості позовної давності не зараховується, а з 11.01.2012 року починається новий її перебіг.

Таким чином, висновки відповідача, з урахуванням періоду, за який проводився перевірка, суперечать вимогам законодавства, а заборгованість позивача перед контрагентом у сумі 1 730 887 грн. на момент проведення перевірки не набула стану безнадійної заборгованості. У зв'язку із чим, у позивача не виникло обов'язку включати таку заборгованість до рядку декларації "Інші доходи".

Щодо зменшення контролюючим органом валових витрат підприємства на суму 106 990 грн., з огляду на безпідставність списання дебіторської заборгованості, суд зазначає наступне.

Так, позивачу контрагенти заборгували 106 990 грн., з метою оплати заборгованості, позивач направив претензії: у ІІ кварталі 2011 року - ТОВ "Сільф", ДП "Білоцерківський лісгосп", у ІІІ кварталі 2011 року - ФОП ОСОБА_6, ТОВ "Арт-ліс", КП "Тарний комбінат", СПД ОСОБА_7, ПП "Україна", а також у ІV кварталі 2011 року - СПД ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Після отримання вказаних претензій, контрагенти відповіді не надали, борг не погасили.

В силу п. п. 14.1.11 ст. 14 ПК України, безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; б) прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Проте, до суду із позовом про стягнення заборгованості товариство не зверталось, інших заходів для стягнення суми не вживало, а тому, враховуючи вищезазначене положення, є всі підстави вважати наявну заборгованість в розмірі 106 990 грн. безнадійною, що дозволяє позивачу списати її. Таким чином, податковий орган помилково кваліфікував зазначене як порушення податкового законодавства, з чим також погодився Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 27.08.2015р. у даній справі.

Стосовно висновку податкового органу про заниження позивачем валових доходів внаслідок невіднесення інших доходів безповоротної фінансової допомоги у вигляді отриманих від ПП "Камп" коштів в загальній сумі 1 126 832 грн. , суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п. 1.2 статуту позивача, одним із засновників є мале приватне підприємство "Камп".

Процедура відступлення передбачена ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якої учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Встановлено, що належну частку статутного фонду вибувших засновників, користуючись переважним правом купівлі, придбано ПП "Камп".

Рішення Зборів засновників товариства оформлене протоколом № 24 від 10.08.2010 року. Зазначеним рішенням вирішено продати частки паїв вибувших засновників приватному підприємству "Камп", а також доручено директору товариства провести державну перереєстрацію змін до установчих документів.

Водночас, за результатами проведеної перевірки позивача, податковий орган з'ясував, що протягом серпня 2010 року-лютого 2011 року, ТОВ "Камп" перераховано на користь позивача кошти згідно з наявними платіжними дорученнями на загальну суму 1 126 832 грн., проте контролюючий орган дійшов висновку, що перераховані кошти вважаються безповоротною фінансовою допомогою, а тому повинні включитись до складу валового доходу до моменту внесення змін до державного реєстру.

Разом з тим встановлено, що між позивачем (Позичальник) та ТОВ "Камп" (Позикодавець) укладені довогори безповоротної фінансової домоги на загальну суму 1 126 832 грн., які перераховані на рахунок позивача.

При цьому, відповідно до умов зазначених довогорів, предметом є надання Позичальнику фінансову підтримку (допомогу) у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому договором. Позичальник в свою чергу зобов'язується повернути кошти у визначений договором строк.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тому, враховуючи те, що ТОВ "Камп" кошти у сумі 1 126 832 грн. надано позивачу на поворотній основі, а останній в свою чергу зобов'язується повернути такі кошти з моменту пред'явлення Позикодавцем вимоги, суд приходить до переконання, що природа походження правочину укладеного між сторонами наділена усіма ознаками позики, а тому розцінення податковим органом зазначених коштів як безповоротної фінансової допомоги є помилковим.

Отже, відповідачем протиправно кошти у сумі 1 126 832 грн. включено до валового доходу підприємство та, відповідно, нараховано податок.

Крім того, відносно питання про дотримання позивачем порядку складення податкової звітності за І квартал 2011 року, враховуючи дані про валові витрати за ІV квартал 2009 року, суд зауважує слідуюче.

Вимогами п. 6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діяли з урахуванням особливостей, встановлених п. 22.4 ст. 22 цього Закону, згідно з яким, у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

За змістом абз. 2 п. 22.4 ст. 22 Закону, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом. Отже, у 2011 році встановлені п. 22.4 ст. 22 Закону обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Тобто, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен був здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також протягом 2010 року.

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що позивачем при визначенні від'ємного значення об'єкту оподаткування у 1 кварталі 2011 року допущено порушення п. 22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Однак, суд не погоджується із висновками контролюючого органу, оскільки в декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року позивача визначено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду - ІV квартал 2010 року, в якому визначено від'ємне значення об'єкта оподаткування за ІІІ квартал 2010 року і, відповідно, в який включено звітність за ІV квартал 2009 року.

Так, при розрахунку від'ємного значення об'єкта оподаткування позивачем, згідно ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові доходи І кварталу 2011 року цілком правомірно зменшувалися на суму валових витрат від'ємних значень (збитків) минулих років, відповідно до п. 6.1 ст.6 і п. 22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, висновок відповідача щодо завищення задекларованих показників у рядку 04.9 Декларації "від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року за 1 квартал 2011 року" є неправомірним.

Що стосується правомірності невключення позивачем до складу валового доходу в четвертому кварталі 2009 року суми кредиторорської заборгованості перед ТОВ "Медтехпромсервіс" у розмірі 3 513 594 грн., суд враховує таке.

Положеннями п.1.23 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

У відповідності до ст. 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобовязання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобовязаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що сума заборгованості платника податку перед іншою особою (кредиторська заборгованість) включається до складу валового доходу платника, якщо відпали передбачені законом підстави для стягнення такої заборгованості, у звязку з чим товари (роботи, послуги), з придбанням яких у платника податку виникла кредиторська заборгованість, фактично отримані ним безоплатно.

Даний факт має місце в усіх випадках, коли стягнення кредиторської заборгованості з платника податку виключається, зокрема, у випадку припинення юридичної особи-кредитора.

В свою чергу, контролюючим органом під час здійснення перевірки з`ясовано, що станом на 01 липня 2009 року в позивача обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ "Мехтехпромсервіс" у розмірі 3 513 594 грн. за отримані, але не оплачені послуги з обслуговування обладнання.

12 травня 2009 року названу юридичну особу припинено у зв`язку з визнанням її банкрутом.

Отже, з дати припинення кредитора поставлені ним послуги вважаються для позивача такими, що надані безоплатно. Відтак, суд погоджується із висновками контролюючого органу про те, що позивач було зобов`язаний збільшити на їх вартість суму валового доходу в тому податковому періоді, в якому відбулась ліквідація контрагента.

Також, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, посилання відповідача про необхідність зменшення в зазначеному випадку позивачем валових витрат на вартість послуг, отриманих від ТОВ "Мехтехпромсервіс", оскільки чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не містить застережень щодо обов`язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

У зв'язку із встановленням в ході розгляду адміністративної справи порушень податкового законодавства з боку позивача, судом першої інстанції було витребувано у відповідача детальний розрахунок нарахованої податковим органом суми основного платежу та суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями, за кожним окремим епізодом. Однак, відповідачем вимоги суду не виконано та не надано витребуваний розрахунок.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 15 вересня 2016 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.