Ухвала

від 13.09.2016 по справі 822/955/16

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/955/16

Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

13 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Білоуса О.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представників позивача: Цапів І.М., Гладун О.О.,

представників відповідача: Камінської Т.М.. Юрчук Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Стептранс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просили суд залишити її без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року - без змін.

Представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що працівниками Головного управлінням ДФС у Хмельницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Стептранс", з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2014 року по 31.12.2015 року.

За наслідками перевірки складено акт № 0022/22-01-14-01/36397901 від 26.04.2016 року.

За висновками перевірки встановлено, зокрема, такі порушення:

- п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 195385,00 грн. за 2014 рік;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті в бюджет всього на суму 217095,00 грн.

- п.164.6 ст.164 Податкового кодексу України, результаті чого занижено базу оподаткування на суму утриманого військового збору, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 296,48 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 11.05.2016 року № 0000172201 на суму 271369,00 грн. за платежем по податку на додану вартість в т.ч. 217095,00 грн. зобов'язання по основному платежу та 54274,00 грн. за штрафними санкціями та № 0000162201 на суму 244231,00 грн. за платежем податку на прибуток приватних підприємств, в т.ч. 195385,00 грн. за зобов'язаннями по основному платежу та 48846,00 грн. за штрафними санкціями.

З висновків Акту вбачається, що податковий орган дійшов висновку, що господарські відносини з ТОВ "Укртрансоіл-2009", ТОВ "Паливний альянс", ТОВ "Весттрансойл" з придбання ТМЦ не відбувались, а їх документування здійснювалось лише формально.

Досліджуючи правомірність зроблених податковим органом висновків, суд встановив наступне.

Між ПП "Стептранс" (Покупець) та ТОВ "Укртрансоіл-2009" (Постачальник) укладено Договір поставки нафтопродуктів № 067/7 від 01.04.2013 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки нафтопродукти, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах, викладених в Договорі.

Відповідно до п.п.1.1 Договору асортимент, кількість та ціна Товару наводяться у додатках, додаткових угодах до цього Договору, заявках, рахунках, видаткових накладних та актах приймання-передачі Товару.

На виконання умов Договору позивач надав сертифікат відповідності UA1.163.0126061-13, паспорт № 1215 , видаткову накладну 129001 від 29.01.2014 року, товаро-транспортну накладну № Каз-000307 від 29.01.2014 року, податкову накладну №28012014, платіжне доручення 19 від 28.01.2014 року.

Між ПП "Стептранс" (Покупець) та ТОВ "Паливний альянс" (Постачальник) укладено договір постачання № МО-111/02 від 06.02.2014 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених Договором, передавати у власність (повне господарське відання) Покупця нафтопродукти, а Покупець зобов'язується приймати Товар і оплачувати його вартість Постачальникові.

Згідно п.п1.2 Договору асортимент, кількість, якість, ціна, одиниці Товару, пункт відвантаження і пункт постачання Товару, спосіб постачання Товару, а також інші умови, що не зазначені в цьому договорі, узгоджуються сторонами в Додатках і/або Додаткових угодах, що є невід'ємною частиною Договору, і вказуються в товарно-транспортних і видаткових накладних, а також за погодженням Сторін в рахунках, виписаних Постачальником відповідно до Заявок Покупця.

На виконання умов Договору позивач надав сертифікат відповідності UA.174.0005851-14, паспорт № 172 , видаткову накладну РН-0000065 від 07.02.2014 року, товаро-транспортну накладну № ТТТН.140207.05 від 07.02.2014 року, податкову накладну № 07022014, платіжне доручення 29 від 07.02.2014 року.

Між ПП "Стептранс" (Покупець) та ТОВ "Весттрансойл" (Постачальник) укладено договір поставки № 213/1 від 03.07.2013 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти і оплатити нафтопродукти, на умовах Договору та Додатків до нього, які є невід'ємною частиною Договору. Базис і терміни поставки, кількість, номенклатуру і ціна Товару зазначаються в Додатках та/або накладних на реалізацію Товару.

На виконання умов Договору позивач надав сертифікат відповідності UA1.145.0224418-13, паспорти якості № 687/47, № 686/46, видаткові накладні № В00000028 від 08.01.2014 року, № В00000105 від 15.01.2014 року, № В00000442 від 12.02.2014 року, податкові накладні № 08012014, № 15012014, № 12022014, платіжні доручення № 1 від 08.01.2014 року, № 13 від 16.01.2014 року, № 34 від 12.02.2014 року.

Між ПП "Стептранс" (Замовник) та ФОП ОСОБА_7 (Перевізник) укладено договір № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні від 03.01.2014 року, відповідно до якого Перевізник зобов'язується доставити автоцистернами довірені йому Замовником світлі нафтопродукти до пункту призначення та видати його особі, яка має право на їх одержання, у кількості та у терміни, відповідно до даного договору та зазначених погодженими у терміни, відповідно до даного договору та зазначених погодженими Перевізником та Замовником Заявками, що є невід'ємною частиною Договору. Замовник зобов'язується оплатити надані Перевізником послуги на підставі укладених до Заявок Актів приймання-передачі виконаних робіт, які є невід'ємною частиною цього договору.

На виконання умов вказаного Договору позивач надав додаткову угоду, акти виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, відомості поставок ПММ, платіжні доручення.

Суд враховує, що згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі п.198.6 ст.198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд вважає правомірним віднесення позивачем витрат за названими вище угодами з "Укртрансоіл-2009", ТОВ "Паливний альянс", ТОВ "Весттрансойл" до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, оскільки останні підтверджуються первинними документами - договорами поставки, видатковими та податковими накладними, актами приймання-передачі нафтопродуктів, розрахунковими документами, відповідними сертифікатами на Товар, а також документами, що підтверджують транспортування придбаного позивачем товару, оформленими відповідно до наведених вимог чинного законодавства України.

З тих самих підстав, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по відносинам із "Укртрансоіл-2009", ТОВ "Паливний альянс", ТОВ "Весттрансойл" в розмірі 208878,00 грн., тому висновки акту перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 09.04.2015 року щодо визнання винним керівника ТОВ "ГазУкраїна-2020" у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, оскільки вказане підприємство не є контрагентом позивача.

На підставі ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку неправомірності дій іншої компанії підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес» АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Стосовно відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення № 0000172201 від 11.05.2016 року щодо визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 8217,00 грн. за застосування штрафних санкцій у сумі 2054,00 грн. суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, в податковій накладній № 98 від 15.01.2014 року не вказано код товару з УКТ ЗЕД (бензин).

Відповідно до пп.14.1.145. п.14.1 ст.14 ПК України підакцизні товари (продукція) - товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку.

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити, в т.ч. пункт "і": код товару з УКТ ЗЕД для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України.

Пунктом 215.1 ст.215 ПК України передбачено, що до підакцизних товарів належать нафтопродукти, скраплений газ.

Оскільки, бензин є підакцизним товаром, тому, в податковій накладній № 98 має вказуватись код товару з УКТ ЗЕД (бензин).

Таким чином, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0000172201 в частині завищення податкового зобов'язання в розмірі 10271,00 грн. (8217,00 грн. - основне зобов'язання, 2054,00 грн. - штрафні санкції) визначено позивачу правомірно, оскільки позивачем порушено порядок заповнення податкової накладної, в частині не зазначення коду товару з УТК ЗЕД.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанціїпогоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем було частково додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основними платежами є частково необґрунтованим, то і застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст.123 ПУ України, є неправомірним.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7734,01 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученням № 132, 133 від 19.05.2016 року.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено.

З огляду на вищевикладене, відповідачем не доведено правомірність прийняття: податкового повідомлення-рішення № 0000162201 від 11.05.2016 року; податкового повідомлення-рішення № 0000172201 від 11.05.2016 року в частині платежу по податку на додану вартість в розмірі 261098,00 грн., в тому числі 208878,00 грн. за зобов'язаннями по основному платежу та 52220,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І. Судді Курко О. П. Білоус О.В.