Рішення

від 01.09.2016 по справі 910/12291/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2016Справа № 910/12291/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом транспортно-експедиційного підприємства "Петрівка" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомплекс" (далі - Товариство) про зобов'язання вчинити дії та стягнення 23 124,87 грн.,

за участі представників:

позивача: Мальона П.В., за довіреністю від 30 травня 2016 року № 20160530,

відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що між ним та Товариством 16 березня 2015 року укладено договір відповідального зберігання автомобілів № 11035 (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався оплачувати послуги позивача за прийняття та зберігання автомобілів (далі - майно). Оскільки Товариство не сплатило позивачеві вартість послуг за зберігання автомобілів за період з березня 2015 року по червень 2016 року, заборгувавши Підприємству 21 450,00 грн., останній, посилаючись на положення статей 525, 526, 629, 937, 938, 946, 948, 977 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути вказану суму заборгованості, а також 395,67 грн. трьох процентів річних та 1 279,20 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з травня 2015 року по травень 2016 року. Крім того, у зв'язку із закінченням дії вищезазначеного договору Підприємство просило суд зобов'язати відповідача забрати з відповідального зберігання позивача автомобіль марки МАЗ, державний номер 184-39КА, який був переданий за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2016 року порушено провадження у справі № 910/12291/16 та призначено її розгляд на 21 липня 2016 року.

21 липня 2016 року розгляд справи було відкладено на 1 вересня 2016 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.

Під час судового засідання 1 вересня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позові.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 6 липня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 21 липня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2015 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого позивач зобов'язався прийняти на відповідальне зберігання майно Підприємства, відповідно до акту прийому-передачі, який був невід'ємною частиною правочину, зберігати його протягом часу, узгодженого сторонами, та повернути передане майно в схоронності по закінченню строку дії даної угоди або на першу ж вимогу Товариства. Вказаний правочин набув чинності з дня укладення та діяв до 16 березня 2016 року (пункт 6.1 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що Підприємство зобов'язалось здійснювати приймання майна з оформленням акту приймання-передачі та забезпечувати належні умови для його зберігання й охорони на весь період його зберігання, передбачений спірним правочином.

Товариство зобов'язалось прийняти майно після закінчення терміну для зберігання та/або достроковому припиненню договору відповідно до акту прийому-передачі, а також своєчасно вносити плату за зберігання майна (пункт 2.2 даної угоди).

Згідно з пунктом 4.1 договору загальна вартість правочину розраховувалась як сума щомісячних платежів за послуги зберігання майна відповідно до актів наданих послуг та складала 32 000,00 грн. з ПДВ. Товариство зобов'язалось щомісячно виплачувати позивачу 2 600,00 грн. з ПДВ (пункт 4.2 правочину).

Відповідно до пункту 4.3 договору вартість послуг відповідального зберігання, визначена пунктом 4.2 даного правочину, мала бути сплачена відповідачем до 5 числа кожного поточного місяця.

Судом встановлено, що позивач прийняв на відповідальне зберігання три автомобілі: МАЗ, державний номер НОМЕР_1, МАЗ, державний номер 184-39КА, та VOLVO, державний номер НОМЕР_2, що підтверджується відповідними відмітками в додатку № 1 до договору, а також відповідними записами та підписами водіїв Товариства в журналі стоянки автомобілів та журналі реєстрування входу, виходу співробітників та відвідувачів. Копії вказаних документів наявні в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що починаючи з березня 2015 року Товариство ухиляється від виконання свого договірного обов'язку щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг по зберіганню майна. Так, відповідачу було виставлено: акт № 15 від 30 квітня 2015 року на суму 3 900,00 грн. (за березень 2015 року та квітень 2015 року), акт № 25 від 31 травня 2015 року на суму 1 300,00 грн. (за травень 2015 року), акт № 31 від 30 червня 2015 року на суму 2 600,00 грн. (за червень 2015 року), акт № 35 від 31 липня 2015 року на суму 2 600,00 грн. (за липень 2015 року), акт № 40 від 31 серпня 2015 на суму 2 600,00 грн. (за серпень 2015 року) та акт № 45 від 30 вересня 2015 року на суму 1 300,00 грн. (за вересень 2015 року).

29 вересня 2015 року Товариство листом № 01-101 звернулось до позивача з пропозицією здійснити перерахунок плати за зберігання майна в розмірі 1 300,00 грн., починаючи з червня 2015 року.

Не заперечуючи проти пропозиції відповідача, Підприємство здійснило перерахунок вартості зберігання майна, проте Товариство не сплачувало коштів за фактично надані позивачем послуги зберігання, у зв'язку із чим в нього виникла заборгованість за період з 16 березня 2015 року по 16 березня 2016 року в розмірі 17 550,00 грн.

Крім того, після припинення дії договору Товариство не прийняло у позивача майно та продовжило користуватися послугами зберігання останнього, у зв'язку із чим Підприємство нарахувало та заявило до стягнення 3 900,00 грн. - вартості послуг за три місяці у період з 17 березня 2016 року по 17 червня 2016 року, а також просило зобов'язати відповідача забрати майно - автомобіль МАЗ, державний номер 184-39КА.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1, 2 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (частина 1 статті 946 ЦК України). Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед Підприємством за договором, яка складає 21 450,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, строк виконання обов'язку оплати настав і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 395,67 грн. та 1 279,20 грн. інфляційних втрат.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, згідно зі статтею 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Судом встановлено, що строк дії договору сплив 16 березня 2016 року, а тому, враховуючи приписи статті 948 ЦК України та положення пункту 2.2.1 спірного правочину, Товариство зобов'язано було забрати майно у Підприємства 17 березня 2016 року.

З огляду на викладене, вимога позивача про зобов'язання відповідача забрати автомобіль МАЗ, державний номер 184-39КА, є такою, що також підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Автокомплекс" (03127, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1, ідентифікаційний код 32042607) забрати з відповідального зберігання транспортно-експедиційного підприємства «Петрівка» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04080, місто Київ, вулиця Вербова, будинок 20, ідентифікаційний код 16280088) автомобіль МАЗ, державний номер 184-39КА.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомплекс" (03127, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1, ідентифікаційний код 32042607) на користь транспортно-експедиційного підприємства «Петрівка» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (04080, місто Київ, вулиця Вербова, будинок 20, ідентифікаційний код 16280088) 21 450 (двадцять одну тисячу чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 395 (триста дев'яносто п'ять) грн. 67 коп. трьох процентів річних, інфляційні втрати в розмірі 1 279 (одна тисяча двісті сімдесят дев'ять) грн. 20 коп., а також 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15 вересня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко