Рішення

від 13.09.2016 по справі 910/14865/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2016Справа №910/14865/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінструментпостач", м. Харків

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", м. Київ

про : розірвання договору банківського рахунку та зобов'язання повернути грошові кошти

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача Дрожин В.Ф.(представник за довіреністю)

Кубай Ю.М. (представник за довіреністю)

Куденко Д.О. (представник за довіреністю)

від відповідача Бойко А.В. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 13 вересня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінструментпостач", 15 серпня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н б/д до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", в якій просить суд:

- зобов'язати уповноважену особу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», 01601 м. Київ, вул. Велика Васильківська, 10, в особі відділення «Центральне» у м. Харкові, адреса: м. Харків, вул. Римарська, 32, код за ЄДРПОУ 14351016, закрити розрахунковий мультивалютний рахунок ТОВ «Укрінструментпостач» №26009000153612, 26001020153612/840, відкритий відповідно до укладеного договору банківського рахунку №299 від 31 жовтня 2003 року (з доповненням про внесення змін № 6);

- грошові кошти, що обліковуються на розрахунковому рахунку №26009000153612 у сумі 359 912,88 грн. (триста п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дванадцять гривень 88 копійок), перерахувати на наступні реквізити: ТОВ «Укрінструментпостач», код ЄДРПОУ 21216885, Р/р26007500253100 у AT «Укрсиббанк», МФО 351005.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про внесення змін та доповнень № 6 від 01.08.2010 року до договору банківського рахунку № 299 від 31.10.2003 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/14865/16 та призначено розгляд справи на 13.09.2016 року.

Через відділ діловодства суду 02.09.2016 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені супровідним листом № 52 від 31.08.2016 року, які було долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання 13.09.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору, а також подав заперечення на позовну заяву.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінструментпостач" (надалі - клієнт) та Акціонерним банком «Факторіал-Банк» (надалі - банк) було укладено договір на відкриття, використання та обслуговування поточних рахунків у національній та іноземній валюті № 299, відповідно до п. 1.1. якого, банк відкриває клієнту поточний(і) рахунок(и) в національній та/або іноземній валюті на підставі заяви клієнта та наданих ним документів згідно умов, передбачених Інструкцією "Про відкриття та використання рахунків в національній та іноземній валюті", а клієнт зобов'язується використовувати відкриті в банку рахунки згідно з вимогами чинного законодавства України, нормативних актів НБУ, умовами цього договору та сплачувати послуги банку згідно з діючими тарифами відповідно до переліку, визначеному в додатках "В" і " Комплексний тарифний план "Економ ", які є невід'ємною частиною цього договору.

В подальшому, 01 серпня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрінструментпостач" (надалі - позивач, клієнт) та Публічним акціонерним товариством «СЕБ Банк» (надалі - банк), правонаступником якого є відповідач, було укладено договір про внесення змін та доповнень № 6 від 01.08.2010 року до договору банківського рахунку № 299 від 31.10.2003 року (надалі - додаткова угода), відповідно до п. 1.1. якої, банк відкриває поточний (мультивалютний) рахунок № 26009000153612, 26000010153612/643, 26001020153612/840 (надалі - рахунок), за заявою клієнта з поданням до банку документів та в порядку, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України (надалі - Банківські правила).

Відповідно до п. 1.2. додаткової угоди, Рахунок відкривається банком клієнту для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору, Банківських правил, вимог чинного законодавства України, а також за допомогою дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

За умовами п. 1.3. додаткової угоди банк надає клієнту наступні послуги:

-з проведення розрахунків;

- з касового обслуговування;

- з документарного оформлення чи підтвердження розрахунків;

- з купівлі-продажу валют;

- з операцій, що забезпечують виконання розрахунків або є їх складовою частиною;

- консультаційно-інформаційні щодо банківських операцій та надання банківських послуг;

- інші послуги, що надаються банком.

В пунктах 2.1., 2.2. додаткової угоди визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України та Банківських правил за винятком обмеження розпорядження рахунком відповідно до чинного законодавства України. Вимагати від банку своєчасного та повного здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Пунктом 2.30. додаткової угоди визначено, що банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком, передбачених чинним законодавством України та Банківськими правилами. При цьому, розрахунки за платіжними документами клієнта, що надійшли до банку на протязі його операційного часу, проводити в той же день, а ті, що надійшли після закінчення операційного часу - на наступний банківський день.

Рахунок клієнта банком закривається, зокрема, на підставі заяви клієнта (п. 7.3. додаткової угоди).

Відповідно до п. 7.1. додаткової угоди, договір укладений на невизначений строк і набирає чинності з дати підписання сторонами та скріплення його печатками сторін.

Позивач зазначає, що в період з 17 травня 2016 року по 14 червня 2016 року надав до відповідача платіжні доручення на проведення платежів в межах залишку коштів на банківському рахунку №26009000153612, а саме:

- № 56 від 17.05.2016 року на суму 26 100,00 грн. ПДВ за квітень 2016 р.;

- № 57 від 17.05.2016 року на суму 30 000,00 грн. ПДВ за квітень 2016 р.;

- № 58 від 18.05.2016 року на суму 25 000,00 грн. - сплата податку з доходів фізичних осіб за квітень 2016 року;

- № 59 від 18.05.2016 року на суму 30 000,00 грн. - сплата єдиного соціального внеску за квітень 2016р.;

- № 60 від 18.05.2016 року на суму 5000,00 грн. - військовий збір утриманий за квітень 2016р.;

- № 61 від 18.05.2016 року на суму 25 000,00 грн. - сплата податку з доходів фізичних осіб за квітень 2016 року;

- № 62 від 18.05.2016 року на суму 30 000,00 грн. - сплата єдиного соціального внеску за квітень 2016;

- № 63 від 18.05.2016 року на суму 5000,00 грн. - військовий збір утриманий за квітень 2016р.;

- № 64 від 18.05.2016 року на суму 65 000,00 грн. - сплата єдиного соціального внеску по зарплаті за квітень 2016;

- № 65 від 18.05.2016 року на суму 45 000,00 грн. - сплата податку з доходів фізичних осіб за травень 2016;

- № 66 від 18.05.2016 року на суму 17 000,00 грн. - сплата військового збору за травень 2016;

- № 67 від 18.05.2016 року на суму 56 000,00 грн. - передплата за митне оформлення;

- № 68 від 13.06.2016 року на суму 359 000,00 грн. - поповнення поточного рахунку ТОВ «Укрінструментпостач» в AT «Укрсиббанк».

- № 69 від 14.06.2016 року на суму 55 000,00 грн. - передплата за митне оформлення;

- № 70 від 14.06.2016 року на суму 20 000,00 грн. - сплата податку з доходів фізичних осіб за червень 2016 року;

- № 71 від 14.06.2016 року на суму 35 000,00 грн. - сплата єдиного соціального внеску за травень 2016 року;

- № 72 від 14.06.2016 року на суму 249 000,00 грн. - поповнення поточного рахунку ТОВ «Укрінструментпостач» в AT «Укпсиббанк», втім, відповідач вище зазначені платіжні доручення не виконав, обґрунтовуючи свої дії наступним формулюванням: «Повер без викон згПол про вивед неплат банку з ринку. Ріш вик дир ФГВФО №2».

Позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем зазначених вище платіжних доручень, 15.06.2016 року звернувся до центрального відділення ПАТ «Фідобанк» з листом № 40 від 14.06.2016 року, в якому просив роз'яснити питання можливості використання грошових коштів на розрахунковому рахунку позивача в сумі 359 912,88 грн., який був отриманий уповноваженою особою центрального відділення ПАТ «Фідобанк» 16.06.2016 року, що підтверджується підписом на рекомендованому повідомлені про вручення поштового відправлення (копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення міститься в матеріалах справи). Проте, вказаний лист залишено без відповіді та задоволення.

В подальшому, 19.07.2016 року позивач направив до центрального відділення ПАТ «Фідобанк» заяви про закриття поточного рахунку юридичної особи або поточного рахунку відокремленого підрозділу від 19.07.2016 року, що підтверджується фіскальним чеком від 19.07.2016 року та описом вкладення у цінний лист від 19.07.2016 року (копії містяться в матеріалах справи). Проте, вказані заяви залишено без відповіді та задоволення.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що у банку відповідача діє ліквідаційна процедура, тому чинним законодавством встановлений спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а задоволення таких вимог кредиторів здійснюється за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через відповідні позасудові механізми, передбачені чинним законодавством України. Відповідач зазначає, що іншого порядку задоволення вимог кредитора, ніж у встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» спосіб, чинним законодавством не передбачено, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 1073 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

В ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення, у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк (ч.ч. 1, 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

В ч. 3 ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Частинами 1, 2 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

У відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Так, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та умови укладеної сторонами додаткової угоди, суд дійшов висновку, що невиконанням умов додаткової угоди було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які існують у формі запису на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.

При цьому, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.05.2016 року №8 "Про віднесення ПАТ "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних", Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.05.2016 року було прийнято рішення №184 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Пунктом 1 рішення від 20.05.2016 року № 184 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" було вирішено розпочати процедуру виведення ПАТ "Фідобанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 20.05.2016 року по 19.06.2016 року (включно).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Фідобанк» від 09.06.2016 року № 959 продовжено строк тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" з 20.06.2016 по 19.07.2016 (включно).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 19.07.2016 року №1265 на підставі постанови Правління Національного банку України від 18.07.2016 року № 142-рш у ПАТ "Фідобанк" розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк» з 20.07.2016 року по 19.07.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку строком на два роки з 20.07.2016 року по 19.07.2018 року включно.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження, а також здійснення тимчасової адміністрації і ліквідації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми вказаного Закону є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Даний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому, не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015року, прийнятій за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України від 12.11.2014 року у справі № 910/9232/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "Актівсервіс" до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" про зобов'язання вчинити дії.

Зокрема, у вказаній постанові Верховного Суду України вказується, що зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які склалися між сторонами, носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на якого поширюється обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічну позицію підтримує і Вищий господарський суд України в постанові від 08.12.2015 року у справі № 910/9036/15.

Крім того, відповідно до п. 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 р. № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601 - 602 ЦК, статей 92 - 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

Положеннями статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У відповідності до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

При цьому, згідно з п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, у даному випадку виключення, що передбачені п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до спірних правовідносин не застосовуються, тому що позивач є кредитором банку, а не вкладником, оскільки відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - це фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

З дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4 1 ) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з пов'язаними з банком особами.

Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частини 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").

Положеннями статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами (частина 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:

1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Частиною 4 вказаної вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Отже, з огляду на зазначене вище, та враховуючи прийняте Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" задоволення вимог кредиторів банку, здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", при цьому задоволення вимог окремого кредитора, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

У свою чергу, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором банківського рахунку в порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" позбавлене можливості здійснити перерахування грошових коштів позивачу у спосіб або в іншому порядку, ніж у порядку задоволення вимог кредиторів, що визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У відповідності із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

При цьому, слід зазначити, що позивач не позбавлений можливості захистити свої права на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банку відповідача, в порядку, передбаченому розділом VIIІ Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 16.09.2016 року.

Суддя О.С. Комарова