Рішення

від 08.09.2016 по справі 916/1720/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2016 р.Справа № 916/1720/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг УкраїнаВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПатріотВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю „Патріот-ЮгВ» про стягнення 79665,12 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг УкраїнаВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПатріотВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю „Патріот-ЮгВ» про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00004235 від 19.01.2012 р., що складається з плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 28095,48 грн. та збитків у розмірі 51569,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

19.01.2012 р. ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» уклало з ТОВ „ПатріотВ» договір про фінансовий лізинг № 00004235, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, шасі № XW8ZZZ61ZCG035098, 2012 року виробництва, двигун № НОМЕР_1, строком 60 місяців, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 14150,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 3537,50 доларів США.

Також 01.01.2013 р. ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» уклало з ТОВ „Патріот-ЮгВ» договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язується перед ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» відповідати за належне виконання лізингоодержувачем зобов'язань за контрактом відповідно до умов поруки. Поручитель несе солідарну відповідальність з лізингоодержувачем за невиконання зобов'язань лізингоодержувача за контрактом.

Як зазначає позивач, з грудня 2015 р. відповідач почав порушувати зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів, не сплативши лізингові платежі в строки, передбачені умовами договору. Відповідно до п. 12.6.1. договору позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкту лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Так, позивач зазначає, що 06.11.2015 р. відповідачу було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00004235 від 16.10.2015 р. Проте конверт із вимогою у зв'язку із закінченням терміну зберігання було повернуто на адресу позивача. Відповідно до п. 12.7. договору днем, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Таким чином, вимога була направлена позивачем 06.11.2015 р., то згідно п. 12.13. умов лізингу, датою припинення договору є 20.11.2015 р.

Наразі позивач вказує, що відповідач з порушенням встановленого терміну оплатив заборгованість, проте всупереч вимог договору не виконав свої зобов'язання щодо повернення об'єкта лізингу. При цьому позивач вказує, що відповідач повинен був повернути об'єкт лізингу до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення, а саме до 20.11.2015 р. За ствердженнями позивача, на момент складання позову об'єкт лізингу так і не повернуто, зобов'язання за договором не виконані.

Згідно п. 6.17 умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до п. 12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єкта лізингу. Позивач зазначає, що таким чином відповідач зобов'язаний компенсувати позивачу несплачені щомісячні платежі за фактичний час користування об'єктом лізингу в загальній сумі 28095,48 грн., у т.ч.:

- щомісячний лізинговий платіж за березень 2016 року на суму 6203,92 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.03.2016 р.;

- щомісячний лізинговий платіж за квітень 2016 року на суму 7445,73 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.04.2016 р.;

- щомісячний лізинговий платіж за травень 2016 року на суму 7231,55 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.05.2016 р.;

- щомісячний лізинговий платіж за червень 2016 року на суму 7214,28 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.06.2016 р.

Також позивач посилається на п. 13.7 Умов лізингу, за якими якщо позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у п. 13, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у відповідача в примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Так, позивач зазначає, що 04.03.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис № 456 про повернення об'єкта лізингу. 28.04.2016 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 456 від 24.03.2016 р. В подальшому 28.04.2016 р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції було винесено постанову про розшук майна боржника. Однак, як вказує позивач, станом на 09.06.2016 р. (дата складання позовної заяви) транспортний засіб не розшукано, місцезнаходження його невідоме, об'єкт лізингу відповідачем - ТОВ „ПатріотВ» не повернуто.

Отже, як зазначає позивач, враховуючи протиправну поведінку відповідача та його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути об'єкт лізингу, який є власністю позивача, та враховуючи спеціалізацію на ринку, позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором змушений був звернутись до спеціалізованих організацій - ТОВ „Агенція комплексного захисту бізнесу „Дельта МВ» для надання послуг щодо забезпечення належного виконання умов договору. Також позивач вказує, що поніс витрати у зв'язку із необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ „Юридична фірма ВернерВ» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді. Виходячи з вищевикладеного, на думку позивача, йому мають бути компенсовані збитки, заподіяні у зв'язку з неналежним виконанням умов договору у розмірі 15703,28 грн. без ПДВ. Наразі позивач зазначає, що вказана сума грошових коштів має бути компенсована позивачу з урахуванням податку на додану вартість, а саме у розмірі 18 843,92 грн., оскільки ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» є платником податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України. При цьому позивач посилається на те, що відшкодування таких витрат прямо передбачено укладеним між сторонами договором.

Отже, позивач вважає, що має всі підстави для задоволення вимог, окрім іншого, в частині стягнення реальних збитків в розмірі 18 843,92 гри., завданих позивачеві, внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем, оскільки наявні всі ознаки цивільно-правового правопорушення: протиправна поведінка відповідача, яка виражалась у невиконанні умов договору та закону (відповідач не повернув об'єкт лізингу позивачу у визначений умовами договору строк); збитків, а саме витрати позивача, пов'язані з стягненням заборгованості за договором та поверненням об'єкта лізингу; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками (саме через порушення умов договору щодо оплати лізингових платежів, а згодом і повернення об'єкта лізингу, позивач самостійно був змушений вчинити дій спрямовані на спонукання Відповідача виконати свої зобов'язання за договором, проте такі дії не мали наслідком виконання своїх зобов'язань відповідачем, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до спеціалізованих організацій з метою супроводження процесу стягнення заборгованості та повернення об'єкта лізингу); вина відповідача (яка підтверджується явним невиконанням чітких вимог закону та договору).

Таким чином, позивач стверджує, що через порушення своїх зобов'язань за договором, відповідач має відшкодувати позивачу збитки, що виникли у зв'язку з відновленням його порушеного права як власника об'єкта лізингу у розмірі 18843,92 грн.

Крім того, позивач вважає, що має всі підстави для задоволення позовних вимог, окрім іншого, в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 32 725,72 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов'язань, оскільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток від договору, та наявні всі ознаки господарського правопорушення. Так, позивач посилається на п. 6.3. Умов лізингу, згідно якого лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4»), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. Таким чином, позивач вказує, що при укладанні між сторонами договору він сподівався отримати доходи впродовж дії договору, при належному виконані умов договору відповідачем у вигляді процентів і комісій, які входять до складу лізингового платежу. Зважаючи на те, що станом на дату складання позовної заяви об'єкт лізингу так і не було повернуто позивачеві та відповідно до плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною договору, відповідачем залишаться невиплаченими проценти і комісії за лізинговими платежами (не враховуючи заборгованість за договором з вересня 2015 року по червень 2016 року) з червня 2016 року по січень 2017 року в розмірі, еквівалентному у гривні 1311,81 дол. США, що за курсом ПАТ „Креді ОСОБА_4В» станом на 08.06.2016 р. (24,947 грн. за 1 долар США) складає 32725,72 грн.

Оскільки відповідно до п. 1 умов поруки, передбачених договором, ТОВ „Патріот-ЮгВ» несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань ТОВ „ПатріотВ» на підставі або у зв'язку з договором, позивач стверджує, що завдані позивачу збитки через порушення своїх зобов'язань за договором відповідачем - ТОВ „ПатріотВ» , що складаються із суми матеріальних витрат позивача у зв'язку з відновленням його порушеного права (реальні збитки) та упущеної вигоди в загальній сумі 51569,64 грн., а також плата за фактичне користування об'єктом лізингу в сумі 28095,48 грн. мають бути стягнуті з відповідачів в солідарному порядку.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.06.2016 р. позовну заяву ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1720/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач - ТОВ „Патріот-ЮгВ» у наданих до суду запереченнях на позов (а.с. 2-11 т. 2) позовні вимоги визнає лише в сумі 14445,83 грн., що є заборгованістю за фактичний час користування об'єктом лізингу за травень в сумі 7231,55 грн. та за червень в сумі 7214,28 грн., оскільки об'єкт лізингу не повернуто та зобов'язання за договором у вказані частині не виконані. На думку ТОВ „Патріот-ЮгВ» , вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди) у вигляді надання юридичних послуг, послуг з повернення майна, витрат на вчинення виконавчого напису нотаріусу та несплачених платежів (комісії і процентів за лізинговими платежами) відповідно до плану відшкодування є необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідачем - ТОВ „ПатріотВ» відзив на позов не надано.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

19.01.2012 р. між ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» (лізингодавець) та ТОВ „ПатріотВ» (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00004235 (іменується „контрактВ» ), відповідно до якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1.6 I benzin, шасі № XW8ZZZ61ZCG035098, 2012 року виробництва, двигун № НОМЕР_1 (об'єкт лізингу), строком 60 місяців, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 14150,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 3537,50 доларів США.

У відповідності до пункту 3.2. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Умови лізингу), що є додатком до вказаного договору, Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Згідно п. 3.4 Умов лізингу після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом, Порше Лізинг Україна приймає рішення про визначення купівельної ціни у розмірі вартості об'єкта лізингу, як це визначено у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а сплачені лізингоодержувачем авансовий платіж та платежі, що відшкодовують частину вартості об'єкта лізингу, будуть зараховані у сплату купівельної ціни. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом, розмір купівельної ціни буде відповідним чином збільшений.

Пунктом 4.2. Умов лізингу передбачено, що після завершення строку дії цього контракту, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом та виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладають договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений Порше Лізинг Україна.

Відповідно до положень п. 6.1 Умов лізингу для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме „Порше Лізинг УкраїнаВ» платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування). Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом. Такі витрати підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь Порше Лізинг Україна. У разі, якщо Порше Лізинг Україна понесло такі витрати, лізингоодержувач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом трьох робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 6.5. Умов лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Пунктом 8.2. Умов лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (пп.8.2.1); штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за 3 вимогу (пп. 8.2.2); компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту (п. 8.2.3.). Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, незважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна.

В п. 8.3.2 Умов лізингу передбачено, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів (у відповідності до Закону України „Про фінансовий лізингВ» ) Порше Лізинг Україна має право розірвати контрат/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно п. 12.1 Умов лізингу строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акта приймання - передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п. 12.2 Умов).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Умовами ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Так, вищевказаний договір лізингу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.2012 р. на виконання вказаного договору лізингу між ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» (лізингодавець) та ТОВ „ПатріотВ» (лізингоодержувач) було складено акт прийому-передачі, відповідно до якого позивач передав у лізинг ТОВ „ПатріотВ» транспортний засіб - легковий автомобіль марки VW модель Polo Sedan, номер кузова НОМЕР_2, 2011 року виробництва, реєстраційний знак НОМЕР_3, колір білий. Отже, з вказаного моменту відповідно до п. 12.1 Умов лізингу розпочався строк лізингу.

Також матеріали справи свідчать, що 01.01.2013 р. ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» та ТОВ „Патріот-ЮгВ» (поручитель) та ТОВ „ПатріотВ» (лізингоодержувач) був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язується перед ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» відповідати за належне виконання лізингоодержувачем зобов'язань за контрактом відповідно до умов поруки. Так, відповідно до умов поруки поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань лізингоодержувача на підставі або у зв'язку з цим контрактом або будь-якою його невід'ємною частиною, а також за будь-якого лізингоодержувача в разі переводу боргу/заміни особи лізингоодержувача чи смерті лізингоодержувача. Зобов'язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, інші платежі штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем у відповідності до положень цього контракту. Поручитель у повному обсязі відшкодовує всі платежі, що підлягають сплаті у відповідності до контракту протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного письмового повідомлення від Порше Лізинг Україна. Останній має право надавати такі повідомлення, як зазначено в п. 7 та 12.8 цього контракту.

В п. 7.1.2 Умов лізингу передбачено забезпечення виконання зобов'язань лізингоодержувача щодо сплати лізингових платежів та інших платежів за цим контрактом порукою з боку юридичної або фізичної особи на користь Порше Лізинг Україна.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, якою визначені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як вказує позивач, починаючи з грудня 2015 року відповідач почав порушувати зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів, не сплативши їх в строки, передбачені умовами договору.

Так, в п. 6.3. Умов лізингу, згідно якого лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті), встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «Креді ОСОБА_4» або іншого банку) з купівлі та продажу євро/доларів США до української гривні (надалі - „обмінний курсВ» ), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний та про який було повідомлено Порше Лізинг Україна, збільшиться більше, ніж на 2% різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, сплачується лізингоодержувачем.

Відповідно до п. 6.5. Умов лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

У вказаному Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) також передбачено, що лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку Порше Лізинг Україна в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених в графіку, відповідно до п. 6.3 та 6.3.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна.

В п. 6.15 Умов лізингу передбачено, що сплата лізингоодержувачем лізингового платежу відповідно до п. 6.5, 6.11 контракту, є підтвердженням належного надання Порше Лізинг Україна та прийняття лізингоодержувачем послуг за відповідний місяць, за який здійснюється лізинговий платіж. У випадку сплати лізингових платежів авансом, послуги вважатимуться наданими по завершенню відповідних періодів, за які здійснено такі лізингові платежі авансом. Сторони також домовились вважати рахунки, видані Порше Лізинг Україна та направлені лізингоодержувачу, як це передбачено цим контрактом, актами прийому-передачі відповідних послуг, укладеними сторонами.

Згідно п. 6.16 Умов лізингу зобов'язання по сплаті всіх та будь-яких платежів за контрактом покладається на лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено контрактом. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не обумовлено у контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо лізингоодержувач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, Порше Лізинг Україна має право застосувати санкції за прострочення відповідно до п. 8 контракту.

При цьому за умовами п. 6.8 Умов лізингу лізингоодержувач інформує Порше Лізинг Україна протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати виставлення рахунку щодо можливого неотримання такого рахунку.

Отже, виходячи з наведених положень спірного договору лізингу, підставою для сплати лізингоодержувачем лізингового платежу у гривнях, що еквівалентно вказаній в плані відшкодування сумі у доларах США, є саме виставлений рахунок позивачем.

06.11.2015 р. позивачем було направлено відповідачу - ТОВ „ПатріотВ» відповідну вимогу за вих. № 00004235 від 16.10.2015 р. про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, в якій позивач вимагав погасити виниклу станом на 16.10.2015 р. заборгованість протягом 3-х днів з дня отримання вимоги, а також повідомив про відмову від договору фінансового лізингу № 00004235 від 19.01.2012 р. Згідно наявної в матеріалах справи копії опису вкладення у лист позивача від 16.10.2015 р. до лізингоодержувача, в якому була заявлена вимога про сплату існуючої станом на 16.10.2015 р. заборгованості за договором № 00004235 (а.с. 47 т. 1), разом з вказаною вимогою позивачем направлялись лізингоодержувачу рахунки-фактури № 00290092 від 03.08.2015 р., № 00295459 від 02.09.2015 р., № 00296633 від 04.09.2015 р., № 00298536 від 02.10.2015 р., № 00300550 від 05.10.2015 р., № 00303022 від 16.10.2015 р. Як вказує позивач, конверт з вимогою у зв'язку із закінченням терміну зберігання було повернуто на адресу позивача.

Також з матеріалів справи вбачається, що 05.11.2015 р. позивач направив відповідачу - ТОВ „Патріот-ЮгВ» як поручителю вимогу від 16.10.2015 р. про сплату виниклої заборгованості за договором фінансового лізингу № 00004235 від 19.01.2012 р. протягом 3 днів з моменту надіслання вимоги, а також забезпечення повернення об'єкта лізингу. При цьому у вказаній вимозі позивач повідомив поручителя про відмову від вказаного договору лізингу. Вказана вимога була отримана ТОВ „Патріот-ЮгВ» 13.11.2015 р.

У відповідності до п. 12.6 Умов лізингу Порше Лізинг Україна (лізингодавець) має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів (п. 12.6.1).

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)/місцем реєстрації (для фізичних осіб). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений.

Пунктом 12.13. Умов лізингу встановлено, що у передбачених пунктами 12.6. та 12.12., контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Пунктом 12.8 Умов лізингу передбачено, що негайно після розірвання/відмови від контракту Порше Лізинг Україна має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

З огляду на те, що повідомлення про розірвання договору було направлено позивачем лізингоодержувачу 06.11.2015 р., то згідно п. 12.13. Умов лізингу датою розірвання договору фінансового лізингу № 00004235 від 19.01.2012 р. позивач вважає саме 20.11.2015 р. (10-й робочий день). Так, факт припинення дії вказаного договору фінансового лізингу у зв'язку з його розірванням за ініціативою позивача відповідачами не заперечується.

Наразі позивач вказує, що вказану у повідомленні заборгованість відповідач оплатив з порушенням встановленого терміну, але всупереч вимог договору не виконав свої зобов'язання щодо повернення об'єкта лізингу.

Відповідно до пункту 13.1. Умов лізингу лізингоодержувач зобов'язаний у строки, встановлені Порше Лізинг Україна, повернути об'єкт лізингу у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до умов контракту. Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу Порше Лізинг Україна має право вилучити (повернути) об'єкт без попередньої згоди лізингоодержувача.

Пунктом 13.5. Умов лізингу визначено, що після вилучення (повернення) об'єкта лізингу сторони підписують акт вилучення (повернення) об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу, всі дефекти та вартість їхнього усунення.

Частиною 2 ст. 11 ЗУ "Про фінансовий лізинг" передбачено, що у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Так, в матеріалах справи відсутні докази повернення лізингоодержувачем позивачу об'єкта лізингу. При цьому факт неповернення позивачу об'єкта лізингу відповідачами не оспорюється

Згідно п. 6.17. Умов лізингу у випадку розірвання договору за ініціативою позивача відповідно до п. 12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єкта лізингу.

Поряд з цим позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором з посиланням на п. 6.17. Умов лізингу, позивач стверджує, що відповідач повинен компенсувати позивачу несплачені щомісячні платежі за фактичний час користування об'єктом лізингу за період з березня 2016 року по червень 2016 року в загальній сумі 28095,48 грн., у т.ч.:

- щомісячний лізинговий платіж за березень 2016 року на суму 6203,92 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.03.2016р.;

- щомісячний лізинговий платіж за квітень 2016 року на суму 7445,73 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.04.2016р.;

- щомісячний лізинговий платіж за травень 2016 року на суму 7231,55 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.05.2016р.;

- щомісячний лізинговий платіж за червень 2016 року на суму 7214,28 грн., належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.06.2016 р.

В свою чергу ТОВ „Патріот-ЮгВ» , не погоджуючись з доводами позивача, вказує, що, починаючи з грудня 2015 року, ним не були отримані щомісячні планові рахунки за спірним договором фінансового лізингу, тому ним надавались запити на адресу позивача, копії яких з доказами відправки додані до заперечень на позов (т.с. 2). Так, за ствердженнями відповідача, лізингоодержувач направляв позивачу у березні 2016 року (лист за вих. № 1/03 від 25.03.2016 р.), у квітні 2016 року (лист за вих. № 1 від 11.04.2016 р.), у червні 2016 року (лист за вих. № 2/4 від 12.05.2016 р.) відповідні повідомлення щодо неотримання рахунків за березень 2016 року, за квітень 2016 року та за травень 2016 року, в яких просив зарахувати здійснені у березні та квітні 2016 року платежі в рахунок оплати за графіком виплати лізингових платежів (плані відшкодування) за березень та за квітень 2106 року.

З матеріалів справи вбачається, що поручителем ТОВ „Патріот-ЮгВ» були сплачені лізингові платежі за березень 2016 року в сумі 7546,37 грн. згідно платіжного доручення № 88 від 21.03.2016 р. (а.с. 101 т. 2) та за квітень 2016 року в сумі 7484,88 грн. згідно платіжного доручення № 115 від 11.04.2016 р. (а.с. 110 т. 2). При цьому, як випливає з наявних в матеріалах справи платіжних доручень (т.с. 2), за весь строк користування об'єктом лізингу відповідні лізингові платежі за спірним договором фінансового лізингу № 00004235 від 19.01.2012 р. сплачувались саме поручителем - ТОВ „Патріот-ЮгВ» , а не лізингоодержувачем.

З урахуванням того, що умовами договору поруки передбачено, що ТОВ „Патріот-ЮгВ» зобов'язалось відповідати за належне виконання лізингоодержувачем всіх зобов'язань за контрактом, відповідно виконання поручителем зобов'язань лізингоодержувача за договором фінансового лізингу № 00004235 від 19.01.2012 р. є належним виконанням умов вказаного договору.

Як передбачено ст. 556 Цивільного кодексу України, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Враховуючи те, що сплачені поручителем кошти як лізингові платежі згідно платіжного доручення № 88 від 21.03.2016 р. в сумі 7546,37 грн. та згідно платіжного доручення № 115 від 11.04.2016 р. в сумі 7484,88 грн. за умовами п. 6.17. Умов лізингу вважаються платежами за фактичний час користування об'єктом лізингу, то відповідно доводи позивача про наявність у лізингоодержувача заборгованості по вказаним платежам за березень 2016 року та за квітень 2016 року є безпідставними.

Отже, судом з'ясовано та відповідачем визнається, що у лізингоодержувача існує обов'язок сплатити платежі за фактичний час користування об'єктом лізингу за травень в сумі 7231,55 грн. та за червень в сумі 7214,28 грн., оскільки спірний договір припинено, а об'єкт лізингу не повернуто.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості всього в сумі 14445,83 грн. за фактичний час користування об'єктом лізингу за травень та за червень 2016 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів збитків в сумі 6843,92 грн., понесених позивачем у зв'язку з оплатою послуг ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М".

Так, позивач посилається на п. 13.6. Умов лізингу, за яким відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані із вилученням об'єкта лізингу .

Згідно п. 8.6. Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.

Згідно п. 13.7. Умов лізингу, якщо Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено цьому пункті 13, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Як вказує позивач, 04 березня 2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис № 456 про повернення об'єкта лізингу, на підставі якого 28 квітня 2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення об'єкта лізингу. Також 28 квітня 2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції було винесено постанову про розшук майна. Однак, на дату складання позовної заяви, транспортний засіб не розшукано, місцезнаходження його невідоме, об'єкт лізингу лізингоодержувачем не повернуто. Відтак, позивач вказує, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором змушений був звернутись до спеціалізованої організації - ТОВ „Агенція комплексного захисту бізнесу „Дельта МВ» для надання послуг щодо забезпечення належного виконання умов договору, враховуючи таку протиправну поведінку відповідача та його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути об'єкт лізингу, який є власністю позивача.

В обґрунтування доводів про понесення витрат на оплату послуг ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" з повернення майна (об'єкту лізингу) позивач надав копії актів приймання-передачі наданих послуг № 74 від 31.08.2015 р., № 78 від 30.09.2015 р., № 83 від 30.10.2015 р., № 93 від 05.01.2016 р., № 06 від 29.01.2016 р., № 12 від 29.02.2016 р., які складені до договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.2011 р. Також в якості доказів оплати вартості позивачем зазначених послуг на користь ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" до суду надані копії платіжних доручень № 50024357 від 07.09.2015 р. на суму 145 387,60 грн., № 50025046 від 06.10.2015р. на суму 134436,52 грн., № 50025717 від 05.11.2015 р. на суму 83516,01 грн.; № 50126522 від 07.12.2015 р. на суму 128007,87 грн., № 50127204 від 13.01.2016 р. на суму 81109,46 грн., № 50027916 від 05.02.2016р. на суму 104743,00 грн., № 50028517 від 02.03.2016 р. на суму 34321,22 грн.

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право: вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов'язковою умовою відшкодування збитків є порушення учасником господарських відносин власних господарських зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини.

Отже, зі змісту вищенаведених матеріально-правових норм вбачається, що збитки мають бути прямими та має існувати причинно-наслідковий зв'язок між діями боржника та збитками.

Так, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

При цьому слід зазначити, що наявність та розмір збитків, завданих протиправною поведінкою, доводиться кредитором. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на позивача покладається обов'язок довести наявність втрат, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними втратами. Це кореспондує ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань.

Так, у даному випадку судом з'ясовано факт неповернення позивачу об'єкту лізингу з боку лізингоодержувача після припинення дії договору (з урахуванням відсутності відповідних доказів), проте між такою поведінкою відповідача та завданими саме позивачу збитками у вищевказаній сумі 6843,92 грн., сплачених позивачем на користь ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М", відсутній прямий причинний зв'язок.

Відповідно до п. 1.1. договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) від 03.02.2011 р., укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" (виконавець), замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по здійсненню діяльності, спрямованої на забезпечення повного та своєчасного виконання умов договорів лізингу, укладених між замовником та лізингоодержувачами, щодо повернення/вилучення об'єктів лізингу, що належать замовнику і на час звернення замовника до виконавця не були повернуті лізингоодержувачами всупереч умов договорів лізингу та вимогам законодавства.

Згідно до п. 2.1.1 зазначеного договору виконавець зобов'язується здійснити діяльність, спрямовану на забезпечення виконання умов договорів лізингу, укладених між замовником та лізингоодержувачами, що проживають на території України, а саме на забезпечення повернення об'єктів лізингу через невиконання умов договорів лізингу та/або під час здійснення виконавчого провадження, яке спрямоване на вилучення у лізингоодержувачів об'єктів лізингу. Також в п. 2.1.5 договору визначено обов'язок виконавця здійснювати вилучення майна протягом двох календарних місяців з дня одержання від замовника заявки на вилучення/повернення. У випадку нездійснення такого вилучення/повернення виконавець надає замовнику звіт про виконані ним дії та про підстави невиконання умов цього договору. У такому випадку замовник не має зобов'язань щодо сплати вартості послуг виконавця відповідно до розділу 4 Договору. За приписами п. 4.2. Договору, якщо в результаті дій виконавця лізингоодержувач-боржник сплатив на користь замовника частину суми боргу, що унеможливлює вчинення нотаріусом виконавчого напису на договорі фінансового лізингу згідно чинного законодавства, замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 10% (десяти відсотків) від суми заборгованості, що була сплачена лізингоодержувачем на користь замовника, за результатами дій виконавця (після надання замовлення та передачі відповідних матеріалів/документів). Якщо в результаті дій виконавця лізингоодержувач-боржник сплатив замовника борг у повному обсязі та поновив сплату лізингових платежів відповідно до умов договору лізингу замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) від суми заборгованості, що була сплачена лізингоодержувачем на користь замовника за результатами дій виконавця (після надання замовлення та передачі відповідних матеріалів/документів).

Дослідивши матеріали справи та умови договору про надання послуг з повернення майна (об'єктів лізингу) та докази на підтвердження виконання цього договору зазначає, що за умовами договору ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" надає послуги із забезпечення повернення об'єкта лізингу або вилучення майна, що не були повернуті лізингоодержувачами всупереч умов договорів лізингу та вимогам законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що право у позивача на вилучення об'єкту лізингу виникло після припинення дії договору фінансового лізингу № 00004235 від 19.01.2012 р. (20.11.2015 р.). При цьому право на вилучення об'єкту лізингу позивачем реалізовано тільки у березні 2016 року, адже виконавчий напис № 456 з повернення об'єкту лізингу вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 04.03.2016 р., а виконавче провадження на підставі вказаного напису відкрито 28.04.2016 р. Тому надані ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" послуги за актами приймання-передачі наданих послуг № 74 від 31.08.2015 р., № 78 від 30.09.2015 р., № 83 від 30.10.2015 р., № 93 від 05.01.2016 р., № 06 від 29.01.2016 р., № 12 від 29.02.2016 р. не можуть вважатися такими, що пов'язані із забезпеченням повернення об'єкту лізингу за спірним договором внаслідок його неповернення лізингоодержувачем всупереч умовам цього договору та вимогам законодавства. Більш того, у вказаних актах не міститься посилання щодо надання послуг із забезпечення виконання саме спірного договору лізингу № 00004235. Так, суд вважає, що позивачем не доведено факт того, що надання вказаних послуг ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" обумовлено саме неповерненням спірного об'єкту лізингу відповідачем та його протиправною поведінкою.

Крім того, виходячи з аналізу положень п. 8.3.1 Умов лізингу, на підтвердження протиправності дій лізингоодержувача у вигляді несплати лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 робочих днів, внаслідок чого настає відповідальність останнього, мають бути надіслані позивачем три платіжні вимоги. Так, у разі вказаного прострочення платежу позивач має право: надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту отримання першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка подовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Наразі сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Однак, судом встановлено лише направлення позивачем надіслано на адресу відповідача однієї вимоги про сплату боргу від 16.10.2015 р., доказів направлення другої та третьої вимоги матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача відповідальності згідно п. 8.6, 13.6 договору у вигляді відшкодування позивачу збитків в сумі 6843,92 грн. у зв'язку з понесенням останнім витрат на оплату послуг ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М".

Щодо вимог позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 32725,72 грн. у зв'язку з припиненням договору суд зазначає наступне.

За ствердженнями позивача, неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток від договору, та наявні всі ознаки господарського правопорушення. При цьому позивач посилається на п. 6.3. Умов лізингу, згідно якого лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4»), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. Таким чином, позивач вказує, що при укладанні між сторонами договору він сподівався отримати доходи впродовж дії договору, при належному виконані умов договору відповідачем у вигляді процентів і комісій, які входять до складу лізингового платежу. Зважаючи на те, що станом на дату складання позовної заяви об'єкт лізингу так і не було повернуто позивачеві та відповідно до плану відшкодування витрат, який є невід'ємною частиною договору, відповідачем залишаться невиплаченими проценти і комісії за лізинговими платежами (не враховуючи заборгованість за договором з вересня 2015 року по червень 2016 року) з червня 2016 року по січень 2017 року в розмірі, еквівалентному у гривні 1311,81 дол. США, що за курсом ПАТ „Креді ОСОБА_4В» станом на 08.06.2016 р. (24,947 грн. за 1 долар США) складає 32725,72 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками вважаються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом (ч. 5 ст. 225 ГК України).

У ч. 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це рахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Між тим суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що відповідач повинний відшкодувати йому збитки у вигляді несплачених процентів і комісій за лізинговими платежами відповідно до графіку виплат (з червня 2016 року по січень 2107 року) в загальній сумі 1311,81 дол.США, оскільки вказані проценти і комісії не можуть вважатися упущеною вигодою розумінні вимог ст. 22 ЦК України. Так, дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням прав лізингоодержувача на викуп предмета лізингу та його користування, та прав лізингодавця на отримання процентів і комісії за лізинговими платежами. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження існування реальної можливості отримання ним очікуваного доходу у разі належного виконання лізингоодержувачем прийнятих на себе зобов'язань. При цьому матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про прямий причинний зв'язок між такою поведінкою відповідача та завданими саме позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди. В свою чергу вказані обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності шляхом відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, що заявлені позивачем до стягнення, адже такі збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, а відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку відсутність підстав для задоволення вимог позивача у вказаній частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів збитків в сумі 12000,00 грн. (з ПДВ), понесених за надання послуг ТОВ "Юридична фірма "Вернер" за договором про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р. та додаткових угод до нього № 47 від 15.01.2013 р., № 206 від 10.08.2015 р., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2010 р. між ТОВ „Юридична фірма Вернер і ПартнериВ» (виконавець) та ТОВ „Порше Лізинг УкраїнаВ» укладено договір про надання юридичних послуг № 17/2010, за умовами якого сторони узгодили надання юридичних послуг виконавцем стосовно питань, пов`язаних з поточною господарською діяльністю замовника. Види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг погоджуються сторонами в кожному випадку письмово шляхом підписання додаткових угод. В п. 2.1 договору зазначено, що за надання послуг замовник сплачує виконавцеві винагороду, сума якої визначається у відповідній додатковій угоді. Відповідно до п. 6.1. договору останній є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами договірних зобов`язань.

Додатковою угодою № 47 від 15.01.2013 р. до вказаного договору сторони погодили, що всі права та обов`язки виконавця за договором про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р. з усіма змінами і додатковими угодами до нього з дня підписання цієї додаткової угоди переходять до ТОВ „Юридична фірма ВернерВ» .

Згідно п. 1.1 додаткової угоди № 206 від 10.08.2015 р., замовник замовляє і оплачує, а виконавець надає юридичні послуги, які полягають в юридичному консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях. В п. 1.2 вказаної угоди сторони погодили, що в залежності від обсягу надання послуг, строків підготовки необхідних документів, важливості та терміновості випадків, юридичні послуги, які полягають в юридичному консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях поділяються на розсуд замовника на послуги 1 категорії (п. 1.2.1 угоди) та по послуги 2 категорії (п. 1.2.2 угоди).

За змістом вказаної додаткової угоди винагорода сплачується замовником за надання вказаних послуг, які включають стадії розгляду справи у суді першої інстанції, у апеляційному суді та у касаційному суді.

За ствердженнями позивача, він поніс витрати в сумі 10000,00 грн. у зв'язку із необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ „Юридична фірма ВернерВ» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді.

Однак, вказані витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224-225 ГК України, оскільки віднесення до збитків витрат на правові послуги суперечить закону, т. я. такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинному зв'язку із правовідносинами, які існували між сторонами. Крім того, витрати на оплату правової допомоги у суді не мають необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а позивач при цьому не надав суду доказів їх запобігання. За загальним правилом, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з ущемленням його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у здійснених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно з законом або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитків, та є можливим лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. При цьому позивач повинен довести збитки, що були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача і заподіянням збитків їх розмір, та вжиття відповідних заходів щодо їх запобігання.

Наразі в п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» (із змінами і доповненнями) зазначено, що вказані витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Як випливає зі змісту ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року N 5076-VI адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому законом України "Про адвокатуру".

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями) визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

В обґрунтування доводів про понесення позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано суду копію заявки на надання послуг № 370, копію рахунку-фактури № 735, копію акту наданих послуг № 735 від 10.06.2016 р. та копію платіжного доручення № 500031099 від 21.06.2016 р. на суму 10000,00 грн. без ПДВ. Отримувачем грошових коштів в сумі 10000,00 грн. є саме ТОВ „Юридична фірма ВернерВ» . Наразі слід зазначити, що доказів сплати ТОВ суми податку на додану вартість з перерахованої виконавцю суми позивачем суду не подано, у зв'язку з чим суд вважає необгрунтованими доводи позивача про необхідність відшкодування вказаних витрат разом з ПДВ.

Разом з тим позивач не надав будь-яких доказів надання такої правової допомоги адвокатом або адвокатським об'єднанням В» . Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» , адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. В свою чергу відсутність в матеріалах справи належних доказів надання правової допомоги адвокатом або адвокатським об'єднанням унеможливлює реалізацію права позивача на відшкодування витрат на правову допомогу у даній справі. Відтак, суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача обов'язку щодо відшкодування позивачу 10000,00 грн. витрат за надання правової допомоги, оскільки за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України в їх сукупності покладення на сторону у справі в якості судових витрат можливе тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«Порше Лізинг УкраїнаВ» про стягнення з відповідачів заборгованості обґрунтовані лише частково в сумі 14445,83 грн., тому підлягають задоволенню у вказаній частині. При цьому вказана сума заборгованості підлягає стягненню на користь позивача в солідарному порядку з обох відповідачів з огляду на умови договору поруки від 01.01.2013 р. Адже, відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг УкраїнаВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПатріотВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю „Патріот-ЮгВ» про стягнення 79665,12 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „ПатріотВ» (65007, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 32165596) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Патріот-ЮгВ» (75500, Херсонська область, м. Генічеськ, пр. Миру, буд. 87; код ЄДРПОУ 36016502) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг УкраїнаВ» (02152, м. Київ, пров. Павла Тичини, 1В, офіс „ВВ» ; код ЄДРПОУ 35571472; п/р 26004011991000 в ПАТ „Креді ОСОБА_4В» , м. Київ, МФО 300379) заборгованість за договором про фінансовий лізинг № 00004235 від 19.01.2012 р. в розмірі 14445/чотирнадцять тисяч чотириста сорок п'ять/грн. 83 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 249/двісті сорок дев'ять/грн. 88 коп.

3. В задоволенні решти частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг УкраїнаВ» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 09 вересня 2016 р.

Суддя В.С. Петров