Рішення

від 31.08.2016 по справі 910/12568/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2016Справа №910/12568/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гетьман і Ко"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейтів Бізнес Центр"

про стягнення 29 547,36 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Боровик Б.М. - представник, довіреність б/н від 19.07.2016;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гетьман і Ко" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейтів Бізнес Центр" про стягнення коштів у розмірі 29 547,36 грн. з яких 28 316,20 грн. основної заборгованості, 211,78 грн. 3 % річних, 1019,38 грн. інфляційних втрат, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати наданих позивачем за актом №ОУ-0000213 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 15.10.2015 послуг з харчування в ресторані "Первак", внаслідок чого у відповідача утворилась вищезазначена заборгованість, за наявності якої позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12568/16 та призначено до розгляду на 28.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 розгляд справи відкладено на 31.08.2016.

У судові засідання 28.07. 16 р. та 31.08.16 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Копія ухвали суду від 12.07.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, прим. 182, який співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 28.07.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручена.

Копія ухвали суду від 28.07.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, прим. 182, на час проведення судового засідання 31.08.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручена.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи б/н від 20.07.2016, яка судом задоволена, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 31.08.16 р. суду не надано.

Заяв та клопотань та процесуального характеру від відповідача до суду на час проведення судових засідань 28.07.16 та 31.08.16 не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 12.07.16 та 28.07.16, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 31.08.16 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як стверджує позивач в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до гарантійного листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейтів Бізнес Центр" (відповідач у справі) №132/1 від 15.10.2015, яким відповідач звертався до позивача з проханням про організацію вечері під гарантію повної та своєчасної оплати останнього на протязі трьох банківських днів, Товариством з обмеженою відповідальністю "Гетьман і Ко" (позивач у справі) було надано відповідачу послуги з харчування в ресторані "Первак" на загальну суму 28 316,20 грн., що підтверджується рахунком позивача № 787-4 від 15.10.15р. та підписаним обома сторонами без зауважень Актом № ОУ-0000213 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 15.10.2015 на суму 28316, 20 грн. по рахунку № СФ-0000230 від 15.10.15 р. (без ПДВ).

Таким чином, з матеріалів справи та усних пояснень представника позивача вбачається, що договір між сторонами у формі єдиного документу, викладений у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств, не складався.

За таких обставин, зважаючи на той факт, що матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні підтверджуються обставини щодо надання позивачем послуг з харчування відповідачу та прийняття їх останнім, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При цьому зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов'язався надати послуги харчування в ресторані "Первак" загальною вартістю 28 316,20 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити зазначені послуги відповідно до гарантійного листа №132/1 від 15.10.15 р. та Акту №ОУ-0000213 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.10.2015.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу надання послуг харчування за вказаним актом свідчить, що між сторонами фактично був укладений договір про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

На підтвердження факту надання послуг з харчування в ресторані «Первак» позивачем надані копії акту здачі - прийняття - робіт (надання послуг), отримання послуг за яким підтверджується підписом представника відповідача, а також рахунок № 787-4 від 15.10.15р., який містить перелік страв, їх кількість та вартість тощо.

Як вбачається із наданого позивачем акту №ОУ-0000213 здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 15.10.15р., а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з харчування за вказаним актом відсутні.

Факт надання послуг за вказаним актом здачі - приймання робіт (надання послуг з харчування) згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості наданих послуг та/або доказів опротестування наданого позивачем акту №ОУ-0000213 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.10.15р. та рахунку № 787-4 від 15.10.15р. в частині зазначеного в ньому переліку справ матеріали справи не містять.

Таким чином, судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем прийняті на себе зобов'язання по наданню послуг з харчування, обумовлених Договором, в обсягах, зазначених в акті, а відповідачем, у свою чергу, прийнято послуги за вказаним актом без будь - яких зауважень, що позбавляє останнього права посилання на невідповідність акту фактично наданим послугам та виявлені недоліки, як на умову звільнення від оплати наданих послуг.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг з харчування згідно Договору, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акт прийняття вказаних послуг, який сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.

Тобто, саме цей документ є первинними бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарських операцій і містить інформацію про вартість виконаних робіт.

Отже, підписання замовником (відповідачем) акту виконаних робіт (наданих послуг), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з харчування.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В матеріалах справи міститься виставлений позивачем рахунок - фактура № СФ - 0000230 від 15.10.15 р. на суму 28316,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, оскільки договір між сторонами не було викладено у формі єдиного документа, а зміст письмових документів, якими обмінялися сторони, не дає змоги встановити строк та умови його виконання, тобто сторонами не визначено строк здійснення відповідачем оплати за надані послуги, за таких обставин до відносин сторін слід застосовувати частину 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня отримання вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено в п.1.7 постанови № 14 днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем на адресу відповідача 15.03.2016 було направлено вимогу № 50 щодо виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з харчування в ресторані "Первак" в сумі 28 316,20 грн. у семиденний строк від дня отримання даної вимоги. При цьому факт отримання відповідачем зазначеної вимоги 17.03.16р. підтверджується відміткою представника ТОВ "Інновейтів Бізнес Центр" на вказаній вимозі, копія якої міститься і матеріалах справи.

Проте, вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В подальшому в зв'язку з невиконанням відповідачем вимоги №50 від 15.03.2016 в частині зобов'язань з оплати вартості прийнятих за актом №ОУ-0000213 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.10.15р. послуг з харчування та з метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з претензією вих. №53 від 04.04.16р. про стягнення заборгованості на суму 28 316,20 грн., в якій вимагав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновейтів Бізнес Центр" перерахування на поточний рахунок ТОВ "Гетьман і Ко" грошових коштів в сумі 28 316,20 грн.

Надсилання вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується наданими позивачем копіями фіскального чеку № 6470 від 26.04.16 р. та опису вкладення в цінний лист, датованого 26.04.16 р.

Доказів задоволення відповідачем претензії позивача та здійснення оплати вартості прийнятих послуг або надання обґрунтованої відповіді на претензію матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з харчування на суму 28 316,20 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг з харчування, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 28316,20 грн. за надані та спожиті послуги з харчування підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

В ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання з оплати спожитих послуг з харчування у строк, визначений законодавством, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення три проценти річних в сумі 211,78 грн. за період з 25.03.16 р. по 24.06.16 р. та інфляційні нарахування в сумі 1019,38 грн. за період з 25.03.16 р. по дату подання позову, яка визначена судом як 05.07.16 р., виходячи з відправки копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача 06.07.16 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Проте контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку відповідачем суду не подано.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 214,12 грн., а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату послуг, підлягають задоволенню у розмірі, нарахованому позивачем, а саме 211,78 грн. процентів річних.

В свою чергу розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду, становить 961,70 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату наданих послуг підлягають частковому задоволенню в розмірі, визначеному судом, а саме 961,70 грн. втрат від інфляції.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою "Інновейтів Бізнес Центр" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, 7/14, приміщення 182; код ЄДРПОУ 38148900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гетьман і Ко" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська (Велика Васильківська ) 15/2; код ЄДРПОУ 30302112) 28 316,20 грн. (двадцять вісім тисяч триста шістнадцять гривень 20 копійок) основного боргу, 211,78 грн. (двісті одинадцять гривень 78 копійок) процентів річних, 961,70 грн. (дев'ятсот шістдесят одну гривню 70 копійок) інфляційних нарахувань та 1375,31 грн. (одну тисячу триста сімдесят п'ять гривень 31 копійку) витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 15 вересня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон