Рішення

від 13.09.2016 по справі 927/753/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

" 13" вересня 2016 року Справа № 927/753/16

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз 2000", код ЄДРПОУ 30131474, вул. Леніна, 4 А, с. Селещина, Машівський район, Полтавська область, 39430

Поштова адреса: вул. Соборності, 19, м. Полтава, 36020

Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 16500

Предмет спору: про стягнення 132881, 40 грн

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: О.В. Надєін - представник, довіреність № 77 від 22.08.2016

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз 2000» подало позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 132881,40 грн боргу за поставлений товар.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору, укладеного між сторонами, було поставлено відповідачу товар належної кількості та якості, за який останній вчасно не розрахувався. Таким чином, згідно вимог вказаного договору, Господарського та Цивільного кодексів України у позивача виникло право на стягнення основної суми заборгованості, штрафних санкцій, інфляційних втрат та 30% річних від простроченої суми.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 15.08.2016 призначено розгляд справи на 30.08.2016.

Ухвалою суду від 30.08.2016 розгляд справи відкладався до 13.09.2016.

У судове засідання з'явився представник позивача.

Відповідач у судове засідання не з'явився, документів, витребуваних ухвалою суду не надав. Ухвали суду від 15.08.2016 про порушення провадження у справі та від 30.08.2016 про відкладення розгляду справи, направлені на адресу відповідача (АДРЕСА_1, 16500), повернулись не врученими з відміткою поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».

За приписами ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 30.08.2016 судом зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що станом на 30.08.2016 місцезнаходження юридичної особи відповідача є та сама адреса, яка зазначена позивачем при поданні позову, а саме: АДРЕСА_1, 16500.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник позивача вважав за можливе розглянути справу за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача у судові засідання 30.08.2016 та 13.09.2016 суд не повідомлено.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 2.3 Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка уповноваженого представника відповідача у судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь у судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі уповноваженого представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Від представника позивача клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надходило.

У судовому засіданні представник позивача виклав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві, та наголосив, що вимоги договору, укладеного з відповідачем, ним виконано у повному обсязі, продукція поставлена в належний строк. Після поставки будь-яких заперечень щодо кількості або строків такої поставки з боку відповідача не надходило.

На запитання суду щодо порядку нарахування інфляційних втрат та визначення періоду нарахування індексу інфляції, представник позивача повідомив, що весь строк виконання грошового зобов'язання поділено на два періоду: з 15.06.2015 (дня виникнення заборгованості) до 16.10.2015 (дня сплати відповідачем 500,00 грн) та з 17.10.2015 (наступного дня за сплатою 500,00 грн) до 08.08.2016 (дня подання позову). По першому періоду проведено нарахування за п'ять місяців (червень - жовтень 2015 року), по другому періоду - за дев'ять місяців (з жовтня 2015 по червень 2016 року). Детального письмового розрахунку інфляційних втрат позивач не надав.

Представник позивача також повідомив суду, що окрім акту звірки взаємних розрахунків усі вимоги позивача до відповідача щодо сплати суми заборгованості проводилися в усній формі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача та перевіривши надані ним докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, 12.05.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз 2000» (Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір №17/Ч постачання нафтопродуктів (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується у відповідності із замовленням передати партіями у власність покупця нафтопродукти (далі по тексту - товар), а покупець зобов'язується приймати нафтопродукти та своєчасно здійснювати їх оплату на умовах даного Договору та Додаткових угод до нього.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що одиниця виміру кількості товару, асортимент товару та кількість поставки товару, що поставляється за Договором, визначається в Заявках та Додаткових угодах до даного Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору покупець зобов'язується оплатити товар згідно умов визначених в Додаткових угодах до даного Договору.

Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку, якщо інше не передбачено в Додаткових угодах до цього Договору (п. 3.2 Договору).

Даною оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.3.3 Договору).

Пунктом 6.4 Договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується на весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами Договору.

У випадку прострочення покупцем терміну здійснення взаєморозрахунку передбаченого Договором або Додатковою угодою до Договору, покупець зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% (тридцять процентів) річних від простроченої суми за користування грошовими коштами (п.6.6 Договору).

За приписами п. 6.11 Договору сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим Договором.

Даний Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками та обов'язкового скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015 року, а в частині виконання зобов'язань до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку дії Договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання (п.10.2 Договору).

15.05.2016 сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Договору (далі - Додаткова угода), відповідно до якої постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець оплатити та прийняти нафтопродукти: дизельне паливо ДТ-Л-К4, сорт С у кількості 4620,000 л на загальну суму з ПДВ 79464,00 грн.

Згідно до п. 4 Додаткової угоди покупець здійснює оплату товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту відвантаження товару.

На виконання умов Договору та Додаткової угоди, згідно видаткової накладної № 3476 від 15.05.2015 та товарно-транспортної накладної №Р3476 від 15.05.2016 позивачем поставлено, а відповідачем, в особі ОСОБА_1, що діяв на підставі довіреності №19 від 12.05.2015, отримано товар, обумовлений Додатковою угодою (дизельне паливо), у кількості 4620 л на загальну суму 79464,00 грн.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано, як і доказів пред'явлення претензій щодо якості та термінів поставки товару.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень.

Виходячи з умов п. 4. Додаткової угоди граничний строк оплати поставленого товару за накладною є 15.06.2015.

На виконання вимог Договору та Додаткової угоди, як зазначає позивач, зазначено у акті звірки взаємних розрахунків (а.с. 32) та підтверджено витягом вхідного платіжного доручення №СО000009781 від 16.10.2015 року з бухгалтерської програми 1С: Підприємство, 16.10.2015 відповідач провів часткову оплату за поставлені нафтопродукти у сумі 500,00 грн, решту вартості поставленого товару у розмірі 78964,00 грн у встановлений Додатковою угодою строк відповідач не оплатив.

Судом встановлено, що відповідачу позивачем було поставлено продукції на загальну суму 79464,00 грн, яку ним оплачено лише у розмірі 500,00 грн.

Між сторонами спору 31.10.2015 було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період: лютий 2015 - жовтень 2015, згідно якого за Фізичною особою-підприємцем рахується заборгованість у розмірі 78964,00 грн.

Відповідачем заборгованість погашено не було, станом на час звернення до суду заборгованість становить 78964,00 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк відповідач не виконав, у результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України загальні зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами суд приходить до висновку, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за товарно-транспортними накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання шляхом поставки товару.

Відповідач, у свою чергу, зобов'язання щодо оплати поставленого товару своєчасно не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 78964,00 грн.

Оскільки наявність основного боргу відповідача підтверджується доказами, які маються в матеріалах справи, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 78964,00 грн основного боргу відповідає нормам матеріального права та умовам Договору, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторонами у пункті 6.4 Договору сторони погоджено, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених Договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується на весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами Договору.

У випадку прострочення покупцем терміну здійснення взаєморозрахунку передбаченого Договором або Додатковою угодою до Договору, покупець зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% (тридцять процентів) річних від простроченої суми за користування грошовими коштами (п.6.6 Договору).

У відповідності до вимог Договору позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення пеню у розмірі 20776,87 грн, 30% річних від простроченої суми - у розмірі 27335,48 грн та інфляційні втрати у розмірі 5805,05 грн.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України слідує, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11.

Згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

З наведеного вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку ст. 536 Цивільного кодексу України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення ст. 536 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №904/669/15 від 30.09.2015.

Згідно до п. 6.2 Постанови №14, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Сторони у пункті 6.6 Договору визначили, що у випадку прострочення покупцем терміну здійснення взаєморозрахунку передбаченого Договором або Додатковою угодою до Договору, покупець зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% (тридцять процентів) річних від простроченої суми за користування грошовими коштами.

Таким чином, можливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами передбачена чинним законодавством України та обумовлена сторонами у спірному договорі, а відтак ця вимога підлягає задоволенню, не зважаючи на відсутність у позові вимоги про стягнення процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Як зазначено у пункті 1.12 Постанови №14, з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, 30% річних та інфляційних нарахувань, заявлених до стягнення позивачем, дійшов висновку про неправильне їх нарахування, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Отже, нарахування пені, процентів річних за весь період прострочення виконання грошових зобов'язань повинно здійснюватися у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

З положень пункту 2.5. Постанови №14 слідує, що перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Таким чином, позивач невірно починає нарахування пені та процентів річних з 15.06.2015, включаючи цей день до періоду прострочення, оскільки останній день строку виконання грошового зобов'язання припав на вихідний день, а отже, у відповідності до статті 254 Цивільного кодексу України днем закінчення стоку є перший за ним робочий день. Враховуючи зазначене, нарахування пені та процентів річних має здійснюватися з 16.06.2015.

Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Відтак, день подачі позовної заяви не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення.

Аналогічна по суті правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України по справі № 3-204гс14 від 15.01.2015.

Це стосується і нарахування процентів річних, яке, також, здійснюється за кожен день прострочення зобов'язання.

Також, в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості (п. 1.9 Постанови №14).

Такий самий порядок нарахування застосовується і при поділі строку оплати грошового зобов'язання на два періоди у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, а відтак до першого періоду прострочення основної суми заборгованості не включається день здійснення часткової оплати, натомість такий день включається до другого періоду прострочення вже зменшеної суми заборгованості.

При нарахуванні інфляційних втрат необхідно враховувати «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р, згідно яких при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи вищевикладене, розмір пені, процентів річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до умов Договору та норм матеріального права, становить 20645,64 грн пені, 27204,85 грн 30% річних та 5421,15 грн інфляційних втрат.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав і, виходячи з матеріалів справи, заборгованість не сплатив.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у розмірі 132235,64 грн . У решті позовних вимог слід відмовити.

У відповідності до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 22, 32-35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1 . Позовні вимоги задовольнити частково.

2 . Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (16500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз 2000» (39430, Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Леніна, 4-А, код ЄДРПОУ 30131474, р/р 2600830723001 в ПАТ «Банк Кредит Дніпро», м. Дніпропетровськ, МФО 305749) - 132235,64 грн та 1983,53 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Повне рішення складено 19.09.2016.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В. Шморгун