Рішення

від 15.09.2016 по справі 914/1885/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2016р. Справа№ 914/1885/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Блавацької-Калінської О.М., при секретарі Кияк І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроазійський енергетичний союз», м.Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Служба приміських пасажирських перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця», м.Львів

про стягнення 238 925,37 грн.,

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1 - представник (довіреність б/н від .2016 р.)

від відповідача: не з'явився

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроазійський енергетичний союз» заявлено позов до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Служба приміських пасажирських перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» про стягнення 238 925,37 грн., з них 193 749,52 грн. основного боргу, 8178,12грн. - втрат від інфляції, 2 516,09 грн. - 3% річних та 34 482,11 грн. - пені.

Ухвалою суду від 21.07.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 01.08.2016 року.

В судовому засіданні 01.08.2016 р., відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 05.09.2016 р., яка згодом була продовжена до 15.09.2016 р.

Позивач участь повноважного представника у судове засідання забезпечив, через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації подав заяву (вх.№ 4257/16 від 05.09.2016 р) про зменшення розміру позовних вимог. Згідно з поданою заявою позивач просить зменшити позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та збільшити вимоги у зв'язку з перерахуванням пені, втрат від інфляції та 3% річних за користування коштами на дату виконання зобов'язання - 18.08.2016 р., просить стягнути з відповідача 7 572,74 грн. - втрат від інфляції, 2 961,98 грн. - 3% річних та 37 868,73 грн. - пені. На підтвердження сплати відповідачем суми основної заборгованості додано платіжне доручення № 1118 від 18.08.2016 р. на суму 193 749,52 грн.

Відповідач через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації подав відзив на позовну заяву (вх. №31842/16 від 29.07.2016 р.) у якому суму основного боргу визнає у повному обсязі, а в частині інфляційного збільшення боргу, відсотків за використання коштів і пені - частково. Зазначає при цьому, що позивач при визначенні періоду прострочення платежу неправомірно нараховано кількість днів і як наслідок завищено суму боргу, а саме: розмір пені, 3% річних та втрат від інфляції, оскільки, відповідно до умов п.5.1.2 договору такі нарахування повинні були здійснюватись з 16.02.2016 р., враховуючи, що акт приймання виконання будівельних робіт форми КБ-2в підписаний 31.12.2015 року і оплата за вказані роботи повинна оплачуватись протягом 30 банківських днів після підписання акту. Просить суд, відповідно до ст.83 ГПК України зменшити розмір пені на 50% та звільнити від сплати 3% річних та інфляційного збільшення боргу.

В судовому засіданні 05.09.2016 р. представник відповідача інформував суд, що 18.08.2016 р. відповідач оплатив позивачу суму основного боргу в розмірі 193 749,52 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 1118 від 18.08.2016 р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив:

26 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроазійський енергетичний союз» (надалі - позивач, підрядник) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська залізниця» в особі ВП «Служба приміських пасажирських перевезень» (правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») (надалі - відповідач, замовник) укладено договір №1/НРП-142650/НЮ, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується своїми силами та засобами виконати та здати замовнику роботи «Капітальний ремонт цеху ПТОЛ моторвагонного депо Коломия по вул.Кривоноса, 10 (ремонт внутрішнього освітлення цеху ПТОЛ), відповідно до робочого проекту, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи і оплатити підряднику їх вартість у відповідності до умов договору. Зміст та обсяг робіт за договором визначається локальним кошторисом, складеним відповідно до вимог ДБН.Д 1.1-1-2000).

Відповідно до умов додаткової угоди №4 до договору від 26.11.2015 р., договір №1/НРП-142650/НЮ від 26.11.2014 р. продовжено до 31.12.2015 року.

За умовами п.5.1.2 договору виконані підрядником роботи оплачуються замовником протягом 30 банківських днів після підписання акту виконання підрядних робіт типової форми №КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми №КБ-3 та здачі об'єкта в експлуатацію. Замовник може авансувати підряднику до 70% від загальної суми договору для придбання матеріалів та обладнання. (п.5.1.3 договору).

ТзОВ «Євроазійський енергетичний союз» зобов'язання за вказаним договором виконало, 31.12.2015 р. замовником погоджено та підписано акт №1 приймання виконання робіт на суму 580 749,52 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати за виконані підрядні роботи у встановлені чинним законодавством та договором строки.

За виконані позивачем роботи відповідачем здійснено часткову оплату, а саме: 20.10.2015 р. проведено оплату в розмірі 297 000,00 грн. та 24.03.2016 р. - 90 000,00 грн.

Відповідно до п.11.1 договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт, згідно з п.5.1.2 договору замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен прострочений день.

26.04.2016 р. позивачем на адресу відповідача скеровано претензію про здійснення остаточного розрахунку зі сплати заборгованості за виконані роботи, однак така залишена без відповіді та задоволення.

У зв'язку з несвоєчасною та не в повному обсязі здійсненою оплатою відповідачем сума заборгованості за виконані роботи перед позивачем, станом на момент звернення з позовною заявою становила 238 925,37 грн. Відповідачем оплачено суму основного боргу в розмірі 193 749,52 грн. після порушення провадження у справі, що підтверджується платіжним дорученням № 1118 від 18.08.2016 р., який представником відповідача долучено до матеріалів справи.

Враховуючи сплату основного боргу відповідачем, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог в частині основного боргу та одночасно збільшив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та пені, просить суд стягнути з відповідача 7 572,74 грн. - втрат від інфляції, 2 961,98 грн. - 3% річних, 37 868,73 грн. - пені та судовий збір 3583,88 грн.

Відповідно до п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із наступними змінами та доповненнями) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи із якої і вирішується спір,- з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

У будь-якому випадку має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК .

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відтак спір підлягає вирішенню з вимог, зазначених у заяві від 05.09.2016 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних мотивів:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судом встановлено, що 26.11.2014 р. між сторонами був укладений договір №1/НРП-142650/НЮ на виконання підрядних робіт: «Капітальний ремонт цеху ПТОЛ моторвагонного депо Коломия по вул.Кривоноса, 10 (ремонт внутрішнього освітлення цеху ПТОЛ)».

Пунктами 98, 99, 100 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, встановлено, що оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду. Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання.

Відповідно до п.5.1.2 договору, позивач приймає та оплачує роботи на умовах, передбачених договором. Загальна вартість виконаних робіт за договором, у відповідності до локального кошторисного розрахунку до нього склала 580 749,52 грн.

Згідно ч. 1 ст. 877 ЦК України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Частиною четвертою статті 879 ЦК України встановлено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно з ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Судом встановлено, що акт приймання виконаних за договором робіт №1 підписано та скріплено печатками сторін, що свідчить про те, що роботи прийнято без будь-яких зауважень.

Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Судом встановлено, що договір підписано без зауважень, цей договір був виконаний позивачем, відповідно до погоджених ними умов.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). В силу положень ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Приписами ст.611 ЦК України та ст.230 ГК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Судом встановлено, що 18.08.2016 р. відповідачем повністю погашено суму основного боргу в розмірі 193 749,52 грн. (копія платіжного доручення про оплату долучена до матеріалів справи).

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань ( п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи наведене, у зв'язку з тим, що відповідачем сплачено основний борг, а позивачем підтверджено вказані обставини, суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення 193 749,52 грн. заборгованості за виконані роботи підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Що стосується стягнення пені, суд зазначає наступне:

Сторонами у п.11.1 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт, відповідно до п.5.1.2 договору замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен прострочений день.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, визначений згідно з договором розмір пені, не може перевищувати той розмір, який визначений законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Обгрунтовуючи позовні вимоги із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 37 868,73 грн. позивач вказує на те, що відповідачем в порушення умов договору оплату основного боргу здійснено під час розгляду справи - 18.08.2016 р., тому усі нарахування позивачем, в тому числі й пені проведено з 15.02.2016 року по 18.08.2016 р. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до п.5.1.2 договору виконані підрядником роботи оплачуються замовником протягом 30 банківських днів після підписання акту виконання підрядних робіт. Відтак, враховуючи розпорядження КМУ від 11.11.2015 р. за №1155-р «Про перенесення робочих днів у 2016 році» позивачем помилково визначено період прострочення зобов'язання - 15.02.2016, однак період прострочення зобов'язання відповідачем перед позивачем фактично наступив з 17.02.2016 року.

Слід зазначити, що частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 ЦК України).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені. (п.1.9 постанови)

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням норм щодо перебігу строків та моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, із врахуванням дати вчиненого відповідачем платежу, суд дійшов висновку, що задоволенню та стягненню з відповідача підлягає 36 912,99 грн. пені.

Що стосується стягнення втат від інфляції та 3% річних, суд зазначає наступне:

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то нарахування починається з наступного місяця.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). (п.1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Крім того, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п.3.1, 4.1 зазначеної вище постанови Пленуму ВГС України).

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3% річних, суд дійшов висновку, що стягненню підгягає 2 914,21 грн. - 3% річних та 7 774,87 грн. - втрат від інфляції.

Пунктом 2 статті 83ГПК передбачен право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подав такої заяви, відтак вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за договором, підлягають до задоволення в розмірі, заявленому позивачем у заяві від 05.09.2016 р. , а саме: 7 572,74 грн..

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені на 50%, звільнення від сплати 3% річних та втрат від інфляції суд зазначає наступне:

Відповідач у поданому до суду 29.07.2016 р. відзиві просить застосувати норми статті 233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та зменшити суму нарахованої пені, втрат від інфляції та 3% річних. Зазначене клопотання обґрунтовує тим, що сума пені заявлена позивачем є великою, оскільки відповідачем добровільно сплачено основну заборгованість в повному розмірі. Крім того, зазначає, що відповідач не зміг оплатити залишок заборгованості у встановлений договором термін у зв'язку з процесами реформування залізничної галузі та складності з її фінансуванням, оскільки усі погодження платежів здійснюються централізовано ПАТ «Укрзалізниця» згідно з першочерговими потребами залізниці.

Згідно з п.3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд звертає увагу відповідача, що у даній статті йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Відтак, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, оскільки їх зменшення, на відміну від штрафних санкцій, не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Однак, з поданих суду документів, суд не вбачає підстав зменшувати розмір пені, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджує його скрутне матеріальне становище.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому кожна суттєва для справи обставина повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України).

При цьому за умовами ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

За подання до суду позовної заяви позивачем сплачено 3 610,66 грн. судового збору, що підтверджено платіжним дорученням №31543933852 від 05.07.2016 р. У звязку з тим, що провадження у справі підлягає припиненню в частині стягнення 193 749,52 грн. заборгованості, судовий збір в розмірі 2 232,66 грн. може бути повернуто позивачу, відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір». За подання заяви про збільшення позовних вимог до сплати підлягють 1 378,00 грн.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 34, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу на суму 193 749,52 грн. припинити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (м.Львів, вул.Гоголя, 1; ідентифікаційний код 40081195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроазійський енергетичний союз» (79068, м.Львів, вул.Хвильового, 29/73; ідентифікаційний код 36118449) 2 914,21 грн. - 3 % річних, 7 572,74 грн. - втрат від інфляції, 36 912,99 грн. - пені та 1 349,43 грн. судового збору.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 15.09.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 20.09.2016 р.

Суддя Блавацька-Калінська О. М.