Рішення

від 14.09.2016 по справі 916/1749/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р.Справа № 916/1749/16

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Кравченко С.В.

за участю представників сторін :

Від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 01.07.2016р.;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1749/16:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання Сігма-Т";

до відповідача: Державного підприємства "Регіональний дослідно-експериментальний комплекс";

про стягнення 95550 грн., -

в с т а н о в и в :

Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче об'єднання СІГМА-Т» (далі - Позивач) звернулось до Державного підприємства „Регіональний дослідно експериментальний комплексВ» (далі - Відповідач) із позовом про стягнення заборгованості за договором у вигляді переоплати, штрафу та пені, загалом 95550 грн.

Відповідач в засідання суду не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи (поштові повідомленняпро вручення та повернення із посиланням на „закінчення терміну зберіганняВ» у справі ). Відзив на позов не надав.

Відповідно до п.3.9.1 Постанови Пленум Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , -

3.9.1. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03 серпня 2016 р. за клопотанням позивача строк вирішення спору продовжений на 15 днів по 14 вересня 2016 р.

В засіданні суду 14 вересня 2016р. за правилами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивнуа частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представника відповідача, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи, 27 січня 2015 р. між сторонами у справі укладений договір поставки рибної продукції № 150132 (далі - Договір) , за яким Постачальник (Відповідач) постачає Покупцю ( Позивачу) рибну продукцію ( амур білий) у кількості 11 тон на суму 198000 грн. з ПДВ 20%.

За п. 2.2. Договору Постачальник ( Відповідач ) зобов'язаний поставити весь товар на пізніше 6-ті місяців з моменту повної або часткової оплати.

Позивач перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 39 000 грн. з призначенням платежу „передоплата за живу рибу за договором № 150132 від 27.01.2015 р., про що свідчить банківська виписка від 12.05.2015р., меморіальний ордер №30 від 12.05.2015р. на суму 2000 грн. та видаткові касові ордери з підставою „Договір № 150132 від 27.01.2015 р.В» від 24.07.2015 р. № 11 на суму 10 000 грн., від 27.07.2015 р. № 12 на суму 10 000 грн., від 28.07.2015 р. № 13 на суму 10 000 грн. та від 29.07.2015 р. № 14 на суму 7000 грн.

Моментом відрахування 6-ті місячного терміну на постачання товару є факт проведення першої передоплати - з 12.05.2015 р.

За п. 2.2. Договору Постачальник (Відповідач ) зобов'язаний поставити весь товар на пізніше 6-ті місяців з моменту повної або часткової оплати, тобто до 13.11.2015 р.

За період часу з 27.01.2014 р. по 12.11.2015 р. жодних поставок Відповідачем не здійснено, тому Відповідач як постачальник не виконав зобов'язання на поставку риби на суму передоплати 39000 грн.

За п. 4.5 Договору у випадку неможливості поставки товару протягом 30 днів після спливу строку поставки Постачальник (Відповідач ) виплачує Покупцю (Позивачу) штраф в розмірі 100% грошових коштів від недопоставленого товару.

Отже розмір штрафу складає 39 000 грн.

Зворотнього відповідачем у порядку ст. 33 ГПК України суду не доведено.

За п. 4.1 договору за несвоєчасну поставку товару Постачальник ( Відповідач ) виплачує Покупцю (Позивачу) пеню в розмірі 0.2 % від уми непоставленого товару за кожний день прострочення,

Виходячи з цього пункту Договору відповідачеві нараховано пені 17550 грн. за 225 днів, згідно наданого розрахунку.

З наданим розрахунком та розміром пені суд не погоджується за таких підстав.

Щодо періоду нарахування - 225 днів суд зазначає таке.

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже пеня нараховується за 6-ть місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто за 182 днів, а не за 225 як у розрахунку.

Щодо розміру пені 0.2 % суд зазначає таке.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі №25/187, яка за ст.111-28 ГПК України є обов'яззковою для господарськго суду при застосуванні певної норми права Верховний суд України виклав наступну правову позицію щодло застосування норми права щодо рлшзміру пені.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені відповідно до умов Договору.

Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» .

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

З приведеного чітко випливає, що розмір пені складає подвійну облікову ставку Національного банку України. Іншого розрахунку позивач суду не надав. Позовні вимоги не змінював. Тому з цих підстав, суд вважає за необхідним відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 17550 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання Сігма-Т" - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Регіональний дослідно-експериментальний комплекс" (67621, Одеська область, Біляївський район, с. Паліївка, вул. Лиманська, 30 код ЄДРПОУ 33171824) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання Сігма-Т" (49033, м. Дніпро, вул. 152-ї Дивізії, 3, код ЄДРПОУ 13419545) суму передплати у розмірі 39000 (тридцять дев'ять тисяч) грн., штраф у розмірі 39000 (тридцять дев'ять тисяч) грн. та судовий збір у сумі 1170 (одна тисяча сто сімдесят) грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19 вересня 2016 р.

Суддя М.І. Никифорчук