Рішення

від 13.09.2016 по справі 910/13214/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.09.2016Справа № 910/13214/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНД-Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАФАЄЛЬ"                                           про стягнення 3 235,40 грн., Суддя Морозов С.М. За участю представників сторін: від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились.            Обставини справи:           Товариство з обмеженою відповідальністю "АНД-Груп" (надалі також - позивач)   звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАФАЄЛЬ" (надалі також - відповідач)  суми заборгованості за Договором №4280 поставки продукції від 18.02.2016р. 3 235,40 грн., з яких 2  342,88 грн. сума основного боргу, 301,04 грн. пеня, 460,44 грн. штраф, 108,70 грн. сума інфляційних втрат та 22,34 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманого від позивача товару у строки визначені Договором не сплатив. Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Пригунова А.Б.) від 25.07.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.09.2016р. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 05.08.2016р. справу №910/13214/16 передано на розгляду судді Морозову С.М. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2016р. справу №910/13214/16 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М. та призначено її до розгляду на 13.09.2016р. Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87  ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66  69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”). Зважаючи на те, що неявка представників сторін, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. В судовому засіданні 13 вересня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 18 лютого 2016 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір №4280 поставки продукції (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених цим договором товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору. Згідно пунктів 1.2. та 1.3. Договору сторони застосовують до даного договору умови DDP – доставка продавцем товару в пункт, вказаний покупцем (редакція «Інкотермс» 2010 року). Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. У відповідності до положень розділу 3 Договору ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до цього договору. Загальна сума договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару відповідно до умов цього договору. В п. 8.1. Договору сторони дійшли згоди, що термін оплати за поставлену продукцію становить 14 днів з дати поставки товару даного виду. Згідно п. 9.5. Договору договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами  і діє до 18.02.2017р., а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Позивачем у відповідності до умов Договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2  342,88 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією товарно-транспортної накладної  №ЕЛМ-005389 від 20.02.2016р. на суму в розмірі 2  342,88 грн. Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженого представника та відтиском печатки відповідача у зазначеній вище товарно-транспортній накладній. У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України). У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 8.1. Договору, обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого товару повинен бути виконаний протягом 14 днів з дати поставки, а тому прострочення оплати вартості товару за Договором у відповідача перед позивачем виникло з 06.03.2016р. Доказів на підтвердження оплати вартості поставленого товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано. Таким чином, з урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2  342,88 грн. є обґрунтованими. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 301,04 грн. пені, 460,44 грн. штрафу, 108,70 грн. інфляційних втрат та 22,34 грн. 3 % річних. Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом    неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється    від суми простроченого платежу та не може перевищувати    подвійної    облікової    ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п. 5.3. Договору у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, а також штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару. Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати. Судом перевірено наведений у позовних матеріалах розрахунок пені та встановлено, що він є завищеним, а тому здійснено свій розрахунок пені та за порушення строків оплати вартості товару до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 300,22 грн., розрахована наступним чином: 132,38 грн. = 2  342,88 грн. (вартість товару) * 44% (подвійна облікова ставка НБУ) * 47 (період прострочення з 06.03.2016р. по 21.04.2016р.) : 366 (кількість днів у календарному році); 167,84 грн. = 2  342,88 грн. (вартість товару) * 38% (подвійна облікова ставка НБУ) * 69 (період прострочення з 22.04.2016р. по 29.06.2016р.) : 366 (кількість днів у календарному році). Перевіривши розрахунок штрафу, передбаченого п. 5.3. Договору, судом встановлено, що розрахована позивачем сума штрафу не перевищує розрахованої судом, а тому з огляду на заявлені позивачем вимоги в резолютивній частині позовної заяви та відсутність в матеріалах справи письмового клопотання сторони про можливість суду виходити за межі позовних вимог (ст. 83 ГПК України), з відповідача має бути стягнуто 460,44 грн. (заявлена до стягнення сума штрафу). Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30). Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши наведені в позовних матеріалах розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що вони є завищеними, а тому судом проведено власні розрахунки вказаних сум. З урахуванням викладеного, до стягнення з відповідача за прострочення оплати вартості поставленого товару за заявлений позивачем період підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 106,25 грн. (2  342,88 грн. (вартість товару) * 101,0%*103,5% - 2  342,88 грн.) та 3 % річних в сумі 22,27 грн. (2  342,88 грн. (вартість товару) * 3 % * 116 (період прострочення з 06.03.2016р. по 29.06.2016р.) : 366 (кількість днів у календарному році). Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 “Про судове рішення” рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову). Відповідачем  не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем. За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/13214/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача 2  342,88 грн. суми основного боргу, 300,22 грн. пені, 460,44 грн. штрафу, 106,25 грн. інфляційних втрат та 22,27 грн. 3 % річних. Судовий збір позивача у розмірі 1  376,57 грн., пропорційно сумі задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РАФАЄЛЬ" (код ЄДРПОУ 40228973, адреса: 01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНД-Груп"  (код ЄДРПОУ 34795962, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41) 2  342,88 грн. (дві тисячі триста сорок дві гривні 88 копійок) суми основного боргу, 300,22 грн. (триста гривень 22 копійки) пені, 460,44 грн. (чотириста шістдесят гривень 44 копійки) штрафу, 106,25 грн. (сто шість гривень 25 копійок) інфляційних втрат, 22,27 грн. (двадцять дві гривні 27 копійок) 3 % річних та 1  376,57 грн. (одну тисячу триста сімдесят шість гривень 57 копійок) судового збору. 3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. 4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.     Повне рішення складено 19.09.2016р. Суддя                                                                                                                            С.М. Морозов