Рішення

від 12.09.2016 по справі 914/1625/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016р. Справа № 914/1625/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «50х50», м. Миколаїв, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт», м. Львів

про стягнення 90 192 грн. 17 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність від 13.06.2016 р.), ОСОБА_2, представник (довіреність від 20.05.2016 р.);

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю « 50х50», м. Миколаїв, Львівська область звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт», м. Львів про стягнення 90 192 грн. 17 коп.

Ухвалою суду від 16.06.2016 р. (суддя Сухович Ю.О.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 08.08.2016 р. Ухвалою суду від 08.08.2016 р. продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 22.08.2016 р. В судовому засіданні 22.08.2016 р. оголошено перерву до 30.08.2016 р.

30.08.2016 р. у зв'язку із перебуванням судді Сухович Ю.О. у відпустці проведено повторний автоматизований розподіл справи №914/1625/16 та визначено суддю Мазовіту А.Б. для її подальшого розгляду. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду.

Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості товару виконав несвоєчасно. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості товару відповідачу нараховано пеню в сумі 58 068 грн. 22 коп., 3% річних в сумі 6 697 грн. 24 коп., а також інфляційні в сумі 25 426 грн. 71 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становить 90 192 грн. 17 коп.

В судовому засідання представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Також представник відповідача просив суд зменшити розмір неустойки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

2 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю « 50х50» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт» (покупець) було укладено договір поставки №П-11.

За цим договором продавець (позивач) зобов'язувався поставити, а покупець (відповідач) прийняти й оплатити цемент та інші будівельні матеріали (далі-товар) та послуги у кількості, асортименті і за ціною відповідно до умов даного договору та додатково погоджених специфікацій, що є невід'ємною частиною даного договору.

На виконання умов вищевказаного договору та специфікацій, позивач поставив відповідачу по видаткових накладних, товарно-транспортних накладних (оригінали накладних оглянуті в судовому засіданні, завірені копії долучені до матеріалів справи) товар.

Відповідно до п. 4.2. договору оплата покупцем за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця з відтермінуванням оплати 5 календарних днів з моменту відвантаження.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представників сторін, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару виконав з порушенням строків, встановлених п. 4.2. договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 58 068 грн. 22 коп. пені, 6 697 грн. 24 коп. 3% річних, 25 426 грн. 71 коп. процентів за користування товарним кредитом.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно умов даного договору, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день протермінування.

З врахуванням цих положень, позивачем за період часу з 28.01.2014 р. по 03.06.2016 р. нараховано пеню в розмірі 58 068 грн. 22 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

До вимог про стягнення пені застосовується строк позовної давності в один рік, встановлений ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Згідно ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про пропуск позивачем строку позовної давності до вимоги в частині стягнення пені у розмірі 19 531 грн. 37 коп.

Як вбачається із розрахунку пені, долученого позивачем до позовної заяви, у зв'язку із простроченням оплати вартості товару, поставленого згідно видаткових накладних №22 від 22.01.2014 р., №42 від 10.02.2014 р., №109 від 21.02.2014 р., №235 від 07.03.2014 р., №958 від 28.04.2014 р., №1505 від 30.05.2014 р., №4157 від 17.11.2014 р., №4191 від 19.11.2014 р., №4246 від 26.11.2014 р., №РН-0000062 від 30.01.2015 р., №РН-0000192 від 18.02.2015 р., №РН-0000499 від 20.03.2015 р., №РН-0001009 від 30.04.2015 р., №РН-0001493 від 25.05.2015 р., позивачем нараховано 19 531 грн. 37 коп. пені.

Згідно видаткової накладної №22 від 22.01.2014 р. борг виник 28.01.2014 р., відтак протягом року з цієї дати, тобто з 28.01.2014 р. по 28.01.2015 р., позивач мав право звертатись із вимогою про стягнення пені.

Згідно видаткової накладної №42 від 10.02.2014 р. борг виник 16.02.2014 р., право на звернення до суду - з 16.02.2014 р. по 16.02.2015 р. Згідно видаткової накладної №109 від 21.02.2014 р. борг виник 27.02.2014 р., право на звернення до суду - з 27.02.2014 р. по 27.02.2015 р. Згідно видаткової накладної №235 від 07.03.2014 р. борг виник 13.03.2014 р., право на звернення до суду - з 13.03.2014 р. по 13.03.2015 р. Згідно видаткової накладної №958 від 28.04.2014 р. борг виник 04.05.2014 р., право на звернення до суду - з 04.05.2014 р. по 04.05.2015 р. Згідно видаткової накладної №1505 від 30.05.2014 р. борг виник 05.06.2014 р., право на звернення до суду - з 05.06.2014 р. по 05.06.2015 р. Згідно видаткової накладної №4157 від 17.11.2014 р. борг виник 23.11.2014 р., право на звернення до суду - з 23.11.2014 р. по 23.11.2015 р. (пеню нараховано по 29.12.2014 р.). Згідно видаткової накладної №4191 від 19.11.2014 р. борг виник 25.11.2014 р., право на звернення до суду - з 25.11.2014 р. по 25.11.2015 р. (пеню нараховано по 24.02.2015 р.). Згідно видаткової накладної №4246 від 26.11.2014 р. борг виник 02.12.2014 р., право на звернення до суду - з 02.12.2014 р. по 02.12.2015 р. (пеню нараховано по 16.03.2015 р.). Згідно видаткової накладної №РН-0000062 від 30.01.2015 р. борг виник 05.02.2015 р., право на звернення до суду - з 05.02.2015 р. по 05.02.2016 р. (пеню нараховано по 18.03.2015 р.). Згідно видаткової накладної №РН-0000192 від 18.02.2015 р. борг виник 24.02.2015 р., право на звернення до суду - з 24.02.2015 р. по 24.02.2016 р. (пеню нараховано по 18.05.2015 р.). Згідно видаткової накладної №РН-0000499 від 20.03.2015 р. борг виник 26.03.2015 р., право на звернення до суду - з 26.03.2015 р. по 26.03.2016 р. (пеню нараховано по 27.05.2015 р.). Згідно видаткової накладної №РН-0001009 від 30.04.2015 р. борг виник 05.05.2015 р., право на звернення до суду - з 05.05.2015 р. по 05.05.2016 р. (пеню нараховано по 02.06.2015 р.). Згідно видаткової накладної №РН-0001493 від 25.05.2015 р. борг виник 31.05.2015 р., право на звернення до суду - з 31.05.2015 р. по 31.05.2016 р. (пеню нараховано по 07.06.2015 р.).

Зважаючи на те, що позов подано 09.06.2016 р., позивач пропустив строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені у зв'язку із простроченням оплати вартості товару, поставленого згідно вищевказаних накладних.

Враховуючи, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, а судом встановлено факт пропуску такого строку, відтак, зважаючи на положення ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України, у задоволенні позову про стягнення 19 531 грн. 37 коп. пені слід відмовити.

Доводи позивача про те, що п. 7.1.1. договору сторони узгодили збільшення строку позовної давності до 3 років судом до уваги не беруться з огляду на наступне.

Пунктом 7.1.1. договору встановлено, що сторони дійшли згоди, що термін стягнення пені становить 3 роки.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Як зазначено у п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2014 р. №13 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

З огляду на викладене, редакція п. 7.1.1. договору не свідчить однозначно про досягнення сторонами згоди щодо збільшення строку позовної давності, оскільки зміст п. 7.1.1. договору може тлумачитись як збільшення тривалості періоду нарахування пені, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що позивачем при розрахунку суми пені допущено помилку в частині визначення початку періоду прострочення виконання зобов'язання відповідачем.

Так, оскільки останній день для оплати поставки товару згідно накладної №РН-0001816 від 15.06.2015 р. (21.06.2015 р.) припав на вихідний день (неділю), то, відповідно до вимог ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку слід вважати перший за ним наступний робочий день - 22.06.2015 р. (понеділок). Відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 23.06.2015 р., тобто дня, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно накладної №РН-0001999 від 22.06.2015 р. (28.06.2015 р.) останній день для оплати припав на вихідний день (неділю) та святковий день, днем закінчення строку слід вважати 30.06.2015 р. (вівторок). Відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 01.07.2015 р.

Згідно накладної №РН-0003187 від 26.08.2015 р. останнім днем строку виконання зобов'язання є 31.08.2015 р. Відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 01.09.2015 р.

Згідно накладної №РН-0003491 від 14.09.2015 р. (20.09.2015 р.) останній день для оплати припав на вихідний день (неділю), днем закінчення строку слід вважати 21.09.2015 р. (понеділок). Відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 22.09.2015 р.

Згідно накладної №РН-0003707 від 28.09.2015 р. (04.10.2015 р.) останній день для оплати припав на вихідний день (неділю), днем закінчення строку слід вважати 05.10.2015 р. (понеділок). Відтак, розрахунок пені необхідно здійснювати починаючи з 06.10.2015 р.

Позивачем за прострочення оплати вартості товару, поставленого згідно накладної №РН-0004685 від 16.12.2015 р. за період часу з 22.12.2015 р. по 18.05.2015 р. нараховано пеню в розмірі 5 102 грн. 61 коп. та згідно накладної №РН-0004756 від 25.12.2015 р. за період часу з 31.12.2015 р. по 03.06.2016 р. нараховано пеню в розмірі 6 508 грн. 15 коп. Як вбачається із розрахунку пені, при здійсненні вказаного розрахунку позивачем застосовано облікову ставку НБУ в розмірі 22%. Проте, з 22.04.2016 р. діяла ставка НБУ у розмірі 19%, а з 27.05.2016 р. - ставка НБУ у розмірі 18%

В п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Під час здійснення розрахунку суми пені за прострочення оплати вартості товару, поставленого згідно накладної №РН-0004756 від 25.12.2015 р., позивачем включено день фактичної сплати (03.06.2016 р.) у розрахунок (нараховано пеню по 03.06.2016 р. включно).

З врахуванням цих положень, відповідно до здійсненого судом розрахунку розмір пені за прострочення виконання зобов'язання повинен становити 37 089 грн. 67 коп.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем нараховано за період часу з 28.01.2014 р. по 03.06.2016 р. 3% річних в сумі 6 697 грн. 24 коп., а також інфляційні в сумі 25 426 грн. 71 коп.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що позивачем при розрахунку суми 3% допущено помилку в частині визначення початку та закінчення періоду прострочення виконання зобов'язання відповідачем. Відповідно до здійсненого судом розрахунку розмір 3% за прострочення виконання зобов'язання повинен становити 4 344 грн. 45 коп.

У відзиві на позов відповідачем було заявлено клопотання про зменшення пені.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п. 3.7.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Представник відповідача в судовому засіданні не послався на відповідні виняткові обставини та не довів їх під час розгляду спору у даній справі.

Слід також зазначити, що відповідач, уклавши договір поставки, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені, а тому в задоволенні клопотання про зменшення пені слід відмовити.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, що відображено, зокрема, у постанові від 09.06.2008 р. по справі №5/395-07, постанові від 05.02.2009 р. по справі №4/252, постанові від 12.08.2010 р. по справі №5/365-08, постанові від 09.11.2010 р. по справі №5/255-09.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 37 089 грн. 67 коп. пені, 4 344 грн. 45 коп. 3% річних, 25 426 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 256, 258, 259, 509, 526, 530, 551, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 230, 231, 232, 233 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Терміт», м. Львів, ОСОБА_3, 35 (ідентифікаційний код 23958579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50», м. Миколаїв, вул. Болоня, 22, Львівська область (ідентифікаційний код 32991624) 37 089 грн. 67 коп. пені, 4 344 грн. 45 коп. 3% річних, 25 426 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань, 1 021 грн. 51 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 12.09.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.09.2016 р.

Суддя Мазовіта А.Б.