Рішення

від 20.09.2016 по справі 904/5971/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.16р.

Справа № 904/5971/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод", смт Козельщина Полтавської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Інновація", с. Підгородне Дніпропетровської області

про розірвання договору постачання № 2 від 22.02.2016 та стягнення 32 363,88 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Інновація" (далі - відповідач), у якій виклав вимоги про:

розірвання договору постачання № 2, укладено між сторонами 22.02.2016;

стягнення грошових коштів за неотриманий товар у сумі 27661,68 грн та пені у сумі 4702,20 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання № 2, укладеного між сторонами 22.02.2016.

Сторони участь своїх повноважних представників у засіданні суду не забезпечили та витребуваних судом документів не надали.

08.08.2016 позивачем надіслані до суду додаткові письмові пояснення та заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині пені, але доказу направлення відповідачу копії такого збільшення позивач не надав до суду. Ухвалою від 09.08.2016 суд зобов'язав позивача надати документальне підтвердження повідомлення відповідача про збільшення позовних вимог в частині пені, проте позивач вимоги суду не виконав, з огляду що заява про збільшення не приймається судом до розгляду, а ця справа розглядається за первісними позовними вимогами.

Крім того, позивач у письмових поясненнях виклав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

14.09.2016 від позивача надійшли:

клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату через зайнятість його представника в іншому судовому засіданні, яке не підлягає задоволенню через закінчення строку розгляду справи, передбаченого ст. 69 ГПК України;

письмові пояснення, у яких зазначив, що відповідач у своєму листі від 20.04.2016 визнає факт порушення за договором та зобов'язується повернути отримані від позивача грошові кошти і сплатити пеню.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернувся на адресу господарського суду повернулися: конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за зазначеною адресою не проживає".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2016 року між ТОВ "Козельщинський комбікормовий завод" (далі – позивач, покупець) та ТОВ "Дніпро – інновація" (далі – відповідач, продавець) укладено договір постачання товарів за № 2 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язується передавати у власність покупця ТОВ на умовах визначених цим договором товари у кількості, асортименті та за цінами приведеними у додатках - специфікаціях до договору.

Фінансові розрахунки між сторонами договору виконуються на умовах 100 % попередньої оплати, якщо специфікацією не встановлено інше (п.5.1. договору).

Специфікацією від 22.02.2016 умовами оплати передбачена 100% передплата.

Термін виготовлення (поставки) товару згідно специфікації складає 15 робочих днів з моменту надходження передоплати на розрахунковий рахунок продавця.

На виконання умов договору позивачем 26.02.2016 було здійснено повну попередню оплату за товар вказаний у специфікації, на суму 27661,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 94 від 23.02.2016.

26.02.2016 на розрахунковий рахунок відповідача надійшли сплачені позивачем кошти, ще не оспорюється відповідачем, а отже датою поставки товару є 21.03.2016.

Однак, в порушення умов договору відповідач товар не поставив, але листом від 05.04.2016 за № 05/04 визнав невиконання строків поставки та запропонував здійснення повного відвантаження товару на протязі 7-8 робочих днів.

У відповідь на отримане повідомлення позивач надав відповідачу лист від 05.04.2016, у якому заявив про можливість відстрочки отримання товару до 14.04.2016 за умови виконання п.6.4 договору щодо сплати пені за затримку поставки, проте в черговий раз товар позивачу так і не був доставлений.

З метою досудового врегулювання спору позивач листом за № 24 від 19.04.2016 пред'явив відповідачу вимогу про повернення сплачених коштів у сумі 27 661,68 грн та сплату пені.

Листом від 20.04.2016 за № 20/04 відповідач визнав факт порушення зобов'язань за договором та обов'язок повернути кошти і сплатити пеню в термін до 25 - 26 квітня 2016 року.

Незважаючи на порушення умов договору та зобов'язання поставити товар, відповідач передплату не повернув та пеню за невиконання договірних зобов'язань не сплатив.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

Звертаючись до суду позивач заявив вимоги про розірвання договору постачання № 2, укладено між сторонами 22.02.2016 та стягнення грошових коштів за неотриманий товар у сумі 27661,68 грн і пені у сумі 4702,20 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт оплати позивачем товару підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З обставин справи та наявних у ній доказів вбачається, що у даному випадку сторони досягли домовленості про попередню оплату покупцем товару, при цьому покупець фактично вчинив такі дії.

Питання відповідальності продавця та покупця у випадку попередньої оплати вартості товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З обставин справи відомо, що відповідач товар не поставив та грошові кошти на користь позивача не повернув.

Ця обставина також підтверджується фактом надсилання позивачем на адресу відповідача вищезгаданої претензії.

Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Таким чином, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 100% попередньої оплати в сумі 27661,68 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно ж позовних вимог щодо розірвання договору постачання №2 від 22.02.2016, укладеного між сторонами суд, враховуючи ухиляння відповідача від виконання його умов без поважних на те причин, вважає, що вони цілком обґрунтовані позивачем та підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню повністю.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.6.4 договору сторони дійшли згоди про те, що прострочення поставки товару продавець виплачує покупцю пеню в розмірі 0,2% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, що відповідає змісту ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідач допустив прострочку з поставки вже оплаченого товару починаючи з 22.03.2016 і не поставив товар та не повернув передплату до цього часу. Утримуючи у себе отриману передплату відповідач мав зобов'язання поставити товар.

Листом від 19.04.2016 позивач вимагав повернути передплату, але не відмовлявся від поставки. Враховуючи те, що гроші позивачу не повернуті, суд вважає обгрунтованим нарахування пені за прострочку поставки товару за той період, що заявлений позивачем у позовній заяві - з 22.03.2016 по 14.06.2016. При перевірці наданого розрахунку пені встановлено, що він здійснений вірно.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо поставки товару, а відтак, і повернення передплати, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про розірвання договору постачання, повернення грошових коштів у сумі 27661,68 грн та стягнення пені у сумі 4702,20 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.           

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору в сумі 2756,00 грн покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати договір постачання №2 від 22.02.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (Полтавська область, Козельщанський район, смт. Козельщина, вул. Радянська, 2, ідентифікаційний код 05385298) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Інновація" (Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Радянська, 104, ідентифікаційний код 39181665).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Інновація" (Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Радянська, 104, ідентифікаційний код 39181665) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Козельщинський комбікормовий завод" (Полтавська область, Козельщанський район, смт. Козельщина, вул. Радянська, 2, ідентифікаційний код 05385298) грошові кошти у сумі 27661,68 грн, пеню у сумі 4702,20 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 2756,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 20.09.2016.

Суддя                                                             В.Д. Воронько