Рішення

від 20.09.2016 по справі 910/14544/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.09.2016Справа №910/14544/16 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс”,                          с. Загірочка, Львівської обл., до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит”, м. Київ про: стягнення 253 653,15 грн.                                                                                     Суддя О.С. Комарова          Представники сторін: від позивача:           не з'явились             від відповідача:           не з'явились СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс”, 08 серпня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 04 серпня 2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит”, про стягнення 253 653,15 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс” задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” 260  000,00 грн. боргу та 5200,00 грн. витрат по оплаті судового збору. Оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13 відповідачем не виконано, то позивачем за період на суму боргу 260  000,00 грн., яка стягнута за вищевказаним рішенням, нараховані 3% річних в розмірі 23  293,15 грн. та інфляційні втрати в розмірі 230  360,00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/14544/16 та призначено розгляд справи на 23.08.2016 року. Через відділ діловодства суду 22.08.2016 року від позивача надійшло клопотання про надання витребуваних судом документів б/н від 19 серпня 2016 року, в якому просив суд розглянути справу без участі представника позивача за наявними матеріалами справи, яке було долучено судом до матеріалів справи. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2016 року розгляд справи відкладено на 20.09.2016 року. Через відділ діловодства 14.09.2016 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені клопотанням б/н від 09.09.2016 року, в якому позивач просив суд розглянути справу без участі представника позивача за наявними матеріалами справи, яке було долучено судом до матеріалів справи. Представники позивача та відповідача в судове засідання 20.09.2016 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до  статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Пунктом 11 “Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)” передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У відповідності до п. 3.9.2.  постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"  у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень  ст. 75 Господарського процесуального кодексу України  за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, суд, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі                               № 910/8842/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” про стягнення боргу в сумі 260  000,00 грн. задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс”260  000,00 грн. боргу та 5200,00 грн. витрат по оплаті судового збору. Рішення суду обґрунтоване тим, що факт наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 04.05.2010 року, належним чином доведений, документально підтверджений. 12.08.2014 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13, яке набрало законної сили 10.08.2013 року Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ. Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13 не виконане, тому позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати за весь період невиконання рішення суду. Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Норми ст. 16 Цивільного кодексу України    кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин. Виходячи з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогою до відповідача про стягнення 3% річних в розмірі 23  293,15 грн. та інфляційні втрати в розмірі 230  360,00 грн., у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13. Відповідно до  ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Нормами  ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини 1, 2 вказаної статті). Підстави припинення зобов'язання зазначені у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вже було встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” про стягнення боргу в сумі 260  000,00 грн. задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс”260  000,00 грн. боргу та 5200,00 грн. витрат по оплаті судового збору. Так, вказаним вище рішенням суду встановлено факт наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 04.05.2010 року. 12.08.2014 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13, яке набрало законної сили 10.08.2013 року Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ. Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено,що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”. Преюдиціальність – це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 року по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014 року по справі №910/11595/13. Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у справі № 910/8842/13, яке набрало законної сили 10.08.2013 року, має преюдиціальне значення, а встановлений ним наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 04.05.2010 року в сумі 260  000,00 грн. повторного доведення не потребує. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 року у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. При цьому, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) зазначено, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Вказана правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 3-57гс10, від 14.11.2011 року у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 року у справі № 3-142гс11 та від 01.10.2014 року у справі № 3-113цс14. Пунктом 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 визначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. За змістом п. 9 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012). Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі № 10/25, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 14.11.2011 року у справі № 12/207 та від 23.01.2012 року у справі № 37/64. Так, у відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня. Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -  ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Так, при перевірці розрахунку суми інфляційних втрат, судом встановлено, що розмір суми інфляційних втрат за заявлений позивачем період становить суму меншу, ніж заявлена позивачем до стягнення, у відповідності до наведеного нижче розрахунку: Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 11.08.2013 - 30.06.2016260000.001.886230240.43 Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 230  240,43 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 119,57 грн. позивачу належить відмовити. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивач здійснив нарахування 3% річних у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 23  293,15 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача, у відповідності до наведеного нижче розрахунку: Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 260000.0011.08.2013 - 04.08.201610903 %23293.15 У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав. За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення 253  533,58 грн., з них: 3% річних – 23  293,15 грн. (двадцять три тисячі двісті дев'яносто три гривні 15 копійок) та інфляційні втрати – 230  240,43 грн. (двісті тридцять тисяч двісті сорок гривень 43 копійки). Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 3803,01 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст.  4-3,  33,  34,  43,  49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - В И Р І Ш И В: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа транзит” (ЄДРПОУ 36509206; адреса: 03035, м. Київ, бульвар І.Лепсе/Академіка Каблукова, 51/16) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-лізинг плюс” (код ЄДРПОУ 35549269; адреса: 81754, Львівська обл., Жидачівський район, с. Загірочка, вул. Чорновола, 40) грошові кошти:  3% річних – 23  293,15 грн. (двадцять три тисячі двісті дев'яносто три гривні 15 копійок), інфляційні втрати – 230  240,43 грн. (двісті тридцять тисяч двісті сорок гривень 43 копійки) та судовий збір – 3803,01 грн. (три тисячі вісімсот три гривні 01 копійка). Видати наказ. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Копію рішення надіслати сторонам у справі №910/14544/16. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому  ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст.  91,  93 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 22.09.2016 року. Суддя                                                                                                                                                                                                                 О.С. Комарова