Ухвала

від 21.09.2016 по справі 805/1754/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Бабіч С.І.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 року справа №805/1754/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Жаботинської С.В., Васильєвої І.А., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання Борисов А.А., за участі представника позивача Пітецького В.В., представника відповідача Петрова А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 р. у справі № 805/1754/16-а за позовом Автогаражного кооперативу «Автомотолюбитель-27» до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання недійсною податкової консультації-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати податкову консультацію від 27.05.2016 року № 2795/10/05-99-12-04-13-4, надану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області, недійсною.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що податкову консультацію Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області наданою Автогаражному кооперативу «Автомотолюбитель - 27» листом № 2795/10/05-99-12-04-13-4 від 27.05.2016 року вважає недійсною, оскільки останній звільнений від сплати за землю в силу Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

За таких обставин, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсною податкову консультацію Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області № 2795/10/05-99-12-04-13-4 від 27.05.2016 року.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано відповіді на постановлені позивачем запитання щодо застосування норм чинного законодавства, а лише наведено суб'єктивне тлумачення приписів Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та Податкового кодексу України без конкретизації дії зазначених норм на Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27».

Також, зазначив, що вирішуючи питання щодо вказаної колізії правових норм суд виходив з того, що з двох нормативно - правових актів однакової юридичної сили (ПК України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми Закону № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі. Зважаючи на мету прийняття Закону № 1669 та на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми Закону № 1669 регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.14 р. та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), норми Закону № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Тобто, на позивача розповсюджуються норми ст. ст. 6, 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" в частині звільнення від виконання своїх обов'язків як суб'єкта господарювання, який знаходиться на території проведення антитерористичної операції, з 14 квітня 2014 року щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, орендної плати за користування державним та комунальним майном.

Відповідач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що згідно із статтею 6 Закону № 1669 під час проведення антитерористичної операції суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Разом з тим, відповідно до п. 2.1 ст. 2 Податкового кодексу України зміна положень Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу, однак відповідні зміни не внесені.

Нормами Податкового кодексу України не передбачено пільг зі сплати орендної плати за землю, в тому числі за земельні ділянки, розташовані на території проведення антитерористичної операції та звільнення від подання податкових декларацій зі сплати за землю.

Вказує, що більш високої юридичної сили має Кодекс. Посилається на постанову Верховного Суду України від 07.03.2007 року та судову практику у справі № 826/10028/15.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27» (код ЄДРПОУ 24452304) є юридичною особою, зареєстрований платником податку на додану вартість, місцезнаходження: 87502, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Фурманова, буд. 25 ( а.с. 10-12).

У своїй діяльності Автогаражний кооператив керується Статутом, який затверджено Протоколом № 1 загальних зборів членів автогаражного кооперативу «Автомотолюбитель - 27» від 09 серпня 2011 року ( а.с. 13-28).

Між Автогаражним кооперативом «Автомотолюбитель - 27» (орендар) та Маріупольською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки відповідно до якого орендодавець, згідно рішення Маріупольської міської ради № 6/36-4159 від 04 лютого 2014 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Маріуполь, вул. Фурманова, буд. 25 в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя (кадастровий номер 1412336900:01:020:0154), що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки ( а.с. 29-38).

05 квітня 2016 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Донецькій області з заявою про надання індивідуальної податкової консультації, а саме: з питаннями: чи поширюються на Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27» пільги, встановлені статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»; чи має право Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27» застосувати пільги встановлені статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та в які терміни; у якій спосіб Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27» має право застосовувати пільги встановлені ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» ( а.с. 39-41).

Із змісту заяви позивача вбачається, що позивачем перед відповідачем для надання відповіді поставлено три запитання відносно поширення на нього дії ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

В травні 2016 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області листом за № /10/05-99-12-04-13-4 позивачу надано відповідь на вищезазначену заяву, в якій вказано, що на даний час порядок звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності згідно із статтею 6 Закону № 1669 не розроблено, відповідні зміни до Податкового кодексу України не внесено і податковим законодавством не передбачено звільнення будь - яких територій від платежів за землекористування ( а.с. 42-44).

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 19.1.28 пункту 19.1 статті 19 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, як надання податкових консультацій відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Згідно пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Пунктом 52.2 статті 52 Податкового кодексу України встановлено, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Відповідно до пунктів 52.4 ст. 52 Податкового кодексу України консультації, крім узагальнюючих, надаються: в усній формі - контролюючими органами; у письмовій або електронній формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, та підлягають обов'язковому розміщенню на сайті контролюючого органу, який надав консультацію, протягом 10 календарних днів після дня їх надання без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків та його податкової адреси.

Згідно п. 52.5 ст. 52 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

У пункті 53.1 статті 53 Податкового кодексу України визначено наслідки застосування податкових консультацій, а саме: не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Відповідно до пункту 53.3 статті 53 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів із дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України передбачений обов'язок платників податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно ст. 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування земельного податку є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до п. п. 14.1.175. п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 Податкового кодексу України.

Згідно статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Пунктом 286.2. статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельної ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Згідно з положеннями статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Згідно п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

За приписами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Як зазначалось раніше, 05 квітня 2016 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Донецькій області з заявою про надання індивідуальної податкової консультації, а саме з питаннями: 1) чи поширюються на Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27» пільги, встановлені статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»; 2) чи має право Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27» застосувати пільги встановлені статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та в які терміни; 3) у якій спосіб Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27» має право застосовувати пільги встановлені ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

З відповіді податкового органу вбачається, що відповідачем при наданні податкової консультації № /10/05-99-12-04-13-4 не надано відповіді конкретно на постановлені позивачем запитання щодо поширення на нього пільг встановлених ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та у якій спосіб він має право їх застосовувати, а лише наведено суб'єктивне тлумачення приписів Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та Податкового кодексу України без конкретизації дії зазначених норм на Автогаражний кооператив «Автомотолюбитель - 27», що є порушенням п. 52.2 статті 52 Податкового кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що статтею 6 Закону України від 02.08.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено під час проведення антитерористичної операції звільнити суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Статтею 7 Закону України № 1669 передбачено скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім п. 4 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після її завершення.

Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

За положеннями статті першої цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Пунктом 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 жовтня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року, визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.04.2015 року у справі № К/800/19383/15 клопотання Кабінету Міністрів України про зупинення виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року задоволено та зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року до розгляду касаційної скарги у Вищому адміністративному суді.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015 року у справі № К/800/19383/15 задоволено частково касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053».

Згідно з додатком до зазначеного Розпорядження Кабінету Міністрів України до переліку населених пунктів на території яких здійснювалася антитерористична операція віднесено м. Маріуполь (Маріупольська міська рада).

Основним завданням Закону № 1669 є, зокрема, забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 2 Податкового кодексу України встановлює, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, Податковий кодекс України та Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" регулюють різні питання щодо плати за землю на території, на якій проводилась антитерористична операція, припускають неоднозначне трактування наявності чи відсутності обов'язку позивача зі сплати орендної плати за землю та суперечать один одному.

Щодо посилань апелянта на те, що Податковий кодекс України має більш високу юридичну силу відносно Закону № 1669, колегія суддів зазначає наступне.

З двох нормативно - правових актів однакової юридичної сили (Податковий кодекс України та Закон № 1669), прийнятих одним і тим самим органом (Верховна рада України) застосуванню підлягають норми Закону № 1669, як такого, що був прийнятий пізніше у часі.

Крім того, колегія суддів вказує на те, що норми Податкового кодексу України регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а норми Закону № 1669 регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.14 р. та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), тобто норми Закону № 1669 щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм Податкового кодексу України.

Крім цього, відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Також, п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що на позивача розповсюджуються норми ст. ст. 6, 7 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" в частині звільнення від виконання своїх обов'язків як суб'єкта господарювання, який знаходиться на території проведення антитерористичної операції, з 14 квітня 2014 року щодо сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, орендної плати за користування державним та комунальним майном.

Щодо посилання апелянта на судову практику у справі № 826/10028/15 колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України лише висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 07.03.2007 року про подолання правових колізій то колегія суддів зазначає, що застосування вказаної постанови ВСУ є не конкретним, оскільки предметом розгляду справ є різні правовідносини, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не є предметом розгляду даної справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог щодо визнання податкової консультації від 27.05.2016 року № 2795/10/05-99-12-04-13-4, наданої Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області, недійсною.

Згідно п. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову ( п. 2 ст. 71 КАС України).

З урахуванням наявних доказів в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, справа по суті вирішена правильно і підстави для скасування або зміни постанови відсутні.

Керуючись статями 122-1, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 р. у справі № 805/1754/16-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі виготовлена 21.09.2016 року.

Головуючий суддя С.В. Жаботинська

Судді І.А. Васильєва

Е.Г. Казначеєв