Рішення від 01.02.2016 по справі 2-4871/11

Справа № 2-4871/11

(2/401/5923/11)

РІШЕННЯ

іменем України

„13В» грудня 2011 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Спаї В.В.,

при секретареві - Коломієць Я.В.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1,

за участі представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 24/07/2008 р. між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №72/08В-R513, який, на переконання позивача, порушує прав позивача, як споживача, не відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним.

Згідно з умовами кредитного договору відповідач надає позивачу кредит в іноземні валюті - доларах США у сумі 59 200.00 дол. США, які на момент отримання позивачем споживчого кредиту мали споживчу цінність у розмірі 298 960,00 грн. За користування кредитними коштами встановлена відсоткова ставка в розмірі 15% річних.

Позивач повинен здійснювати повернення кредиту щомісячно рівними грошовими сумами в розмірі 828,56 дол. США (п. 8.1); цільове використання кредиту - витрата кредитних коштів на споживчі цілі.

Перед укладенням договору позивач попереджав представників відповідача про те, що кредит йому потрібен на споживчі цілі та усі розрахунки будуть проводитися в національній валюті України, та застерігав відповідача про те, що усі доходи він отримує у гривні, про що надавав довідку. Утім, представники відповідача пояснили, що це не має значення. Восени 2008 р. курс гривні по відношенню до долара впав, що призвело до того, що вартість споживчого кредиту зросла на 80 відсотків, та як тільки це відбулося, відповідач почав вимагати від позивача сплати по кредиту у доларах США.

На переконання позивача правочин був вчинений з використанням нечесної підприємницької практики: позивач придбав послугу (споживчий кредит), який не має кінцевої вартості і постійно зростає у ціні, оскільки ціна долару США по відношенню до гривні постійно коливається, що впливає на ціну кредиту. Разом з тим, вимога про виконання грошового зобов'язання у доларах США суперечить ст. 533 ЦК України, згідно з якою грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях.

Посилаючись у позові також на те, що відповідач включив у кредитний договір пункти, згідно з якими позивач несе усі фінансові ризики, які пов'язані з коливання курсу долара США, та усі інші можливі збитки, у позові й заявлено вимогу про визнання кредитного договору від 24.07.2008 р. №72/08В-R513 таким, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики, про визнання іпотечного договору від 24.07.2008 р. №72/08В-І недійсним.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги позову, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд повністю задовольнити поданий позов.

Відповідач позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні повністю, посилаючись на те, що використання іноземної валюти та сплата процентів за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України жодною з сторін договору, та позивач відповідно до ст. 1054 ЦК України зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 24/07/2008 р. між сторонами в даній справі був укладений кредитний договір №72/08В-R513, згідно з яким відповідач надав позивачу кредит в сумі 59 200,00 дол. США.

За користування кредитними коштами встановлена відсоткова ставка в розмірі 15% річних.

Укладаючи договір, сторони за ним погодили усі його істотні умови, зокрема, обов'язок позивача здійснювати повернення кредиту щомісячно рівними грошовими сумами в розмірі 828,56 дол. США (п. 8.1); цільове використання кредиту - витрата кредитних коштів на споживчі цілі.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а пункт 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 р., встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Як було встановлено судом, вимоги закону були банком в повному обсязі виконані; підписуючи договір, який є актом волевиявлення сторін, сторони за ним підтвердили їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили, та позивач здійснював повернення кредиту та сплату відсотків за його користування на виконання умов договору, через що не є слушними доводи позивача щодо введення його в оману з боку банка. При укладенні договору банком були дотримані вимоги Цивільного Кодексу України, Закону України В«Про захист прав споживачівВ» , Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 р., при цьому, позивач не скористався правом та на виконання ч. 6 ст. 11 Закону України В«Про захист прав споживачівВ» протягом 14 днів не відкликав свою згоду на укладення договору про надання кредиту, враховуючи передбачену законом можливість не пояснювати причини такого відкликання.

Разом з тим, на даний час між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Цивільним Кодексом України та договором, через що не слушним посилання позивача на приписи Закону України В«Про захист прав споживачівВ» , адже кредит отримано, отримані кредитні кошти стали засобом для задоволення позивачем своїх власних майнових потреб та придбання нерухомого майна , яке ним використовується й до цього часу, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК).

Водночас, виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику; відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Разом з тим, щодо валюти зобов'язання, то варто зазначити про те, що згідно Декрету Кабінету Міністрів України В«Про систему валютного регулювання та валютного контролюВ» резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України; на підставі ст.ст. 47, 49 Закону України В«Про банки і банківську діяльністьВ» та ст. 5 Декрету КМУ В«Про систему валютного регулювання та валютного контролюВ» відповідач має право надавати кредити в доларах США на підставі Банківської ліцензії Національного Банку України на здійснення банківських операцій (банківська ліцензія №79, видана ВАТ В«ВТБ Банку», надає право банку здійснювати банківські операції, зокрема, визначені частиною 1 ст. 47 Закону України В«Про банки і банківську діяльністьВ» , тобто надавати кредити в іноземній валюті).

Стаття 49 Закону В«Про банки і банківську діяльністьВ» відносить до кредитних операцій операції, зазначені у п. 3 ч. 1 ст. 47 вказаного Закону України. При цьому під терміном В«коштиВ» згідно ст. 2 вказаного Закону розуміються гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно з частиною 3 ст. 47 зазначеного закону дана операція належить до виключно банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Резиденти України мають право розпоряджатися отриманим кредитом в іноземній валюті за умовами, передбаченими кредитним договором.

Згідно зі ст.ст. 47,49 і ч. 1 ст. 55 Закону України В«Про банки і банківську діяльністьВ» , ст.ст. 1054, 1055 ЦК України комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Істотними умовами кредитного договору, як і будь - якого іншого право чину, є, зокрема, предмет, ціна та строк дії договору. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються статус національної валюти, а також статус валют на території України. Декрет КМУ В«Про систему валютного регулювання і валютного контролюВ» (ст. 3), Закону України В«Про Національний банкВ» (ст. 35), визначаючи національну валюту України як єдиний законний платіж на території України, не містять заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Пункт 2 статті 524 ЦК України та ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України прямо дозволяє сторонам визначити грошові зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, визначення грошового зобов'язання в кредитному договорі в іноземній валюті не суперечить законодавству України.

Разом з тим, щодо вимог підпункту В«вВ» пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, тому за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Разом з тим, чинним ЦК України (ст. 16) не передбачено такого способу захисту прав, як визнання визнання кредитного договору від 24.07.2008 р. №72/08В-R513 таким, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Оскільки задоволення другої вимоги позову є похідним від задоволення первісної вимоги позову, в задоволенні якої судом відмовлено, для суду відсутні підстави для визнання недійсним іпотечного договору від 24.07.2008 р.

Судові витрати віднести на рахунок позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено (ст.ст. 88 та 215 ЦПК України).

Керуючись ст. 10, 11, 15, 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська; апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В.Спаї