Рішення

від 21.09.2016 по справі 904/5535/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.09.16р. Справа № 904/5535/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Югомет Плюс", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло", м. Вільногірськ Дніпропетровської області

про стягнення 28 093,34 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 01.07.2016;

від відповідача: начальник юридичного відділу ОСОБА_2, довіреність №14 від 25.09.2015.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Югомет Плюс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" (далі - відповідач), у якій заявило вимогу про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 20 651,80 грн та 3% річних у сумі 7 441,54 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 7/2012, укладеного між сторонами 19.12.2011 з урахуванням рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 № 904/1686/15.

08.09.2016 позивач подав письмові пояснення, у яких підтримав позовні вимоги.

Відповідач 08.09.2016 подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив, не погодився з розрахунком позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат та здійснив їх власний розрахунок, за яким 3% річних складають 7315,67 грн та інфляційні втрати - 20476,11 грн.

Справа розглядається в режимі відеоконференції.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

19.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Югомет Плюс", (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вільногірське Скло" (покупець) було укладено договір поставки № 7/2012, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і сплатити товар за номенклатурою, кількістю, строками і цінами, визначеними у специфікаціях.

Відповідно до укладеної між продавцем та покупцем специфікації № 6 від 07.03.2014 позивач продає а відповідач купує товар, а саме: вапняк флюсовий ТУ У 14.1-00191827-002:2011 фракції 20-40 мм, загальною кількістю 40000 тон.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на протязі 5 календарних днів з моменту відвантаження товару. Датою відвантаження вважається дата, вказана на залізничній квитанції (п. 3.2. договору).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дон-Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Югомет Плюс" було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги № 7/2010-п від 29.10.2010, відповідно до умов якого було організовано перевезення товару залізничним транспортом в обсязі 1231,9 тон, що підтверджується актами здачі-приймання (надання послуг) № ОУ - 09017614.37 та ОУ-09017614.33 від 30.06.2014, а також зведеними реєстрами відправлень вантажів, складеними експедитором за період 01.06.2014 р. по 30.06.2014.

Згідно залізничних накладних № 49645211 від 17.06.2014, № 49645161 від 17.06.2014, № 49940646 від 23.06.2014, № 49940661 від 23.06.2014 та № 50326560 від 30.06.2015 товар було відвантажено залізничним транспортом на загальну суму 314134,50 грн.

27.11.2014 позивач направив на адресу відповідача претензію про сплату суми заборгованості, відповіді на яку відповідач не надав, суму заборгованості не сплатив.

З огляду на що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Протягом розгляду справи № 904/1686/15 відповідачем було частково оплачено суму боргу, а саме: 20.02.2015 на суму 25 000,00 грн, 30.03.2015 на суми 9220,94 грн та 15779,06 грн, 09.04.2015 на суму 25 000,00 грн, а всього сплачено 75000,00 грн. Позивач зменшив позовні вимоги в частині суми основного боргу до суми 239134,44 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 у справі № 904/1686/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2015, позов задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача 239134,44 грн основного боргу, 39413,51 грн пені, 8003,76 грн 3% річних, 173987,51 грн інфляційні збитки та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Однак, в порушення виконання взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати основної заборгованості та примусового виконання рішення суду, відповідачем не була у повній мірі оплачена присуджена судом до стягнення сума заборгованості, що і стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач нарахував та заявив до стягнення 7441,54 грн 3% річних за період з 01.05.2015 по 08.06.2016 та 20651,80 грн інфляційних нарахувань за період з травня 2015 по травень 2016 включно, тобто за період, який виник після прийняття рішення господарським судом у справі № 904/1686/15, що є правом позивача.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням господарського суду у справі № 904/1686/15 підтверджено неналежне виконання відповідачем обумовлених договором строків оплати поставленого йому товару та встановлено наявну заборгованість у сумі 239134,44 грн, яка не потребує доказування у цьому судовому процесі у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи той факт, що вищевказане рішення суду не виконано у повному обсязі, судом встановлено, що має місце нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних нарахувань на суму основного боргу.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 7441,54 грн 3% річних за загальний період з 01.05.2015 по 08.06.2016 та 20651,80 грн інфляційних нарахувань за загальний період з травня 2015 по травень 2016 включно, перевіривши які суд не погоджується з їх розрахунками з огляду на наступне.

Так, позивач під час нарахування заявлених штрафних санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних втрат невірно визначив період за який, на його думку, підлягають до стягнення з відповідача заявлені ним суми.

Відповідно до Аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, викладеного у листі Верховного Суду України від 01.07.2014, при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК України) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

Враховуючи викладену правову позицію, суд вважає неправомірним застосування позивачем норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням, а відтак, з огляду на виписку по особовому рахунку повне погашення основного боргу за наказом суду № 904/1686/15 від 04.11.2015 здійснено відповідачем 07.04.2016, оскільки проценти, передбачені ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

Пунктом 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 передбачено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Судом взято до уваги той факт, що відповідачем на виконання наказу суду № 904/1686/15 від 04.11.2015 було здійснено три платежі на загальну суму 300 000,00 грн (платіжне доручення № 14709 від 02.02.2016 на суму 100 000,00 грн, платіжне доручення № 14970 від 02.03.2016 на суму 100 000,00 грн та платіжне доручення № 247 від 05.04.2016 на суму 100 000,00 грн), зарахування яких відбулося на рахунок позивача 04.02.2016, 09.03.2016 та 07.04.2016, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, станом на 07.04.2016 сума основного боргу в розмірі 239 137,44 грн була погашена повністю, а отже нарахування позивачем штрафних санкцій вже після 07.04.2016 визнано судом неправомірним.

Враховуючи викладене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних за період з 01.05.2015 по 06.04.2016, що складають 5962,66 грн та інфляційних втрат за період з травня 2015 по березень 2016 включно, що складають 12866,75 грн.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару та належного виконання судового рішення, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 5962,66 грн та інфляційних втрат у сумі 12866,75 грн, в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України на відповідача пропорційно задоволеним вимогам покладаються витрати на оплату судового збору в сумі 923,60 грн, як на сторону, з вини якої виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське Скло" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Промислова, буд. 31, ідентифікаційний код 30809384) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Югомет Плюс" (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 54, ідентифікаційний код 36015425) 3% річних у сумі 5962,66 грн, інфляційних нарахувань у сумі 12866,75 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 923,60 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 22.09.2016.

Суддя В.Д. Воронько