Рішення

від 20.09.2016 по справі 910/15827/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2016Справа №910/15827/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Енергоресурси",

до відповідача: Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного

про : стягнення заборгованості в сумі 74 542,95 грн.

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача Денисов В.О. (представник за довіреністю);

Чорнобай Д.В. (представник за довіреністю);

від відповідача не з'явився.

У судовому засіданні 20 вересня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Енергоресурси", 29 серпня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою вих. №13/13/1 від 25.08.2016 року до відповідача, Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, про стягнення заборгованості в сумі 74 542,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив позивачу, як постачальнику, суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/15827/16 та призначено розгляд справи на 20.09.2016 року.

Через відділ діловодства суду від 12.09.2016 року від представника відповідача надійшли пояснення, в яких останній визнав позов в частині основного боргу, а штрафні санкції просив розрахувати за власним розрахунком, розглядати справу без його участі, які були долучені до матеріалів справи.

У судове засідання 20.09.2016 року представники позивача з'явились, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та дали пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, оскільки просив у своїх поясненнях розглядати справу без його участі.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Енергоресурси" (надалі - позивач, продавець) та Республіканським вищим училищем фізичної культури Міністерства освіти і науки України (в подальшому змінено назву на Олімпійський коледж імені Івана Піддубного (надалі - відповідач, покупець)) було укладено договір на закупівлю товарів за державні кошти № 08-4/10 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, Продавець зобов'язується у 2013 році поставити та передати у власність Замовникові: Плитку та плитку керамічну (23.31.1) надалі «Товар», в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити товар.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Сума цього Договору становить 99 347 грн. 50 коп. (дев'яносто дев'ять тисяч триста сорок сім грн. п'ятдесят коп.) в т. ч. ПДВ 20% - 16 557 грн. 92 коп. (шістнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім грн. дев'яносто дві коп.).

Відповідно до п. 4.4 Договору оплата за Товар здійснюється впродовж 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання рахунку (копія додається) та за умови, що Продавець виконав умови п. 4.3. Договору.

За приписами п.п. 5.1, 5.2 Договору продавець зобов'язується поставити (передати) товар замовнику впродовж трьох робочих днів (при наявності товару на складі продавця), з моменту отримання від замовника заявки (усної чи письмової). Продавець зобов'язується поставити (передати) товар на склад замовника за адресою: м. Київ, вул. Матеюка, 4.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору сторонами було підписано специфікацію, яка є додатком 1 до договору в розмірі 99 347,50 грн., надалі позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 35 913,62 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 006 від 30.04.2014 року, копія якої наявна в матеріалах справи. При цьому, позивач вказує, що відповідач не розрахувався за отриманий товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 35 913,62 грн.

Також, сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків на 35 913,62 грн. - суму основного боргу.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача втрати від інфляції та 3% річних за порушення виконання зобов'язання щодо поставки товару.

Відповідач у своїх поясненнях визнав позов в частині основного боргу, а також просив суд розрахувати за власним розрахунком суми, призначені до стягнення.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 08 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Енергоресурси" (надалі - позивач, продавець) та Республіканським вищим училищем фізичної культури Міністерства освіти і науки України (в подальшому змінено назву на Олімпійський коледж імені Івана Піддубного (надалі - відповідач, покупець)) було укладено договір на закупівлю товарів за державні кошти № 08-4/10 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, Продавець зобов'язується у 2013 році поставити та передати у власність Замовникові: Плитку та плитку керамічну (23.31.1) надалі «Товар», в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток №1), що додається до цього Договору і є його невід'ємною частиною, а Замовник - прийняти і оплатити товар.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 35 913,62 грн., що підтверджується видатковою накладною № 006 від 30.04.2014 року, яка підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплена печатками підприємств (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи). При цьому, відповідач не розрахувався за отриманий товар, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 35 913,62 грн. Доказів щодо претензій з боку відповідача до позивача щодо кількості та/або якості товару матеріали справи не містять. Частину невикористаного відповідачем товару на суму 63 433,875 грн. було повернуто позивачем, що підтверджується актом № 1 повернення товару згідно специфікації до договору № 08-4/10 від 08.10.2013 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 року).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, взяті на себе зобов'язання за договором щодо оплати поставленого товару відповідач належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 35 913,62 грн.

Крім того, факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 35 913,62 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень Актом звіряння взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 35 913,62 грн.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; визнання пред'явленої претензії.

Нормами статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що дії відповідача з визнання позову в частині основного боргу не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Таким чином, беручи до уваги положення спірного договору та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині основного боргу в сумі 35 913,62 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних - 3 916,92 грн. та інфляційного збільшення суми боргу - 34 712,41 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція . При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони здійснені невірно, оскільки позивач при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат встановив загальну суму для розрахунку 99 347,50 грн., однак, судом встановлено, що позивач поставив товар на 35 913,62 грн., що підтверджується видатковою накладною № 006 від 30.04.2014 року та актом звірки взаєморозрахунків, а тому суд дійшов висновку, що нарахування штрафних санкцій має бути здійснено на суму 35 913,62 грн., що випливає з таблиць наведених нижче.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 35913.62 16.10.2013 - 20.06.2016 979 3 % 2889.82

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 16.10.2013 - 20.06.2016 35913.62 1.891 32008.62 67922.24

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 70 812,06 грн., з них: основного боргу - 35 913,62 грн., 3% річних - 2889,82 грн. та інфляційного збільшення суми боргу - 32 008,62 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1309,03 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного (ЄДРПОУ 02125315, адреса: 02156, м. Київ, ВУЛ. МАТЕЮКА, будинок 4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Енергоресурси" (код ЄДРПОУ 37787891, адреса: 02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЯЛТИНСЬКА, будинок 5-Б, кімната 12) грошові кошти: основного боргу - 35 913,62 грн. (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот тринадцять гривень 62 копійки), 3% річних - 2 889,82 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 82 копійки), інфляційного збільшення суми боргу - 32 008,62 грн. (тридцять дві тисячі вісім гривень 62 копійки) та судовий збір - 1309,03 грн. (одна тисяча триста дев'ять гривень 03 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення направити відповідачу у справі № 910/15827/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 22.09.2016 року.

Суддя О.С. Комарова