Рішення

від 03.08.2016 по справі 911/5170/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2016 р. Справа № 911/5170/15

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Вовченко А. В.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 17.03.2015 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 26.01.2016 р.), ОСОБА_3 (наказ № 2-К від 22.03.2011 р.);

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „БілагротехВ» , с. Нові Петрівці, Вишгородський район

до Товариства з обмеженою відповідальністю „МостехагроВ» , с. Фурси, Білоцерківський район

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ „БілагротехВ» звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „МостехагроВ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.04.2011 р., укладеного між ТОВ „БілагротехВ» та ТОВ „МостехагроВ» .

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем нікчемністю та невідповідністю договору купівлі-продажу від 28.04.2011 р., укладеного між ТОВ „БілагротехВ» та ТОВ „МостехагроВ» , положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших нормативно-правових актів, так як вказаний договір був підписаний без його відповідного нотаріального посвідчення.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.12.2015 р. порушено провадження у справі № 911/5170/15 за позовом ТОВ „БілагротехВ» до ТОВ „МостехагроВ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 13.01.2016 р.

13.01.2016 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 27.01.2016 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2016 р. зупинено провадження у справі № 911/5170/15 до набрання законної сили рішенням господарського суду Київської області від 02.11.2015 р. у пов'язаній з нею справі № 911/4227/15 за позовом ТОВ „БілагротехВ» до ТОВ „МостехагроВ» про розірвання договору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.02.2016 р. поновлено провадження у справі і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 09.03.2016 р.

09.03.2016 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив б/н від 09.03.2016 р. на позов, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

09.03.2016 р. перед судовим засіданням ТОВ „МостехагроВ» (відповідач по справі) у справі № 911/5170/15 звернулось в господарський суд Київської області із зустрічним позовом до ТОВ „БілагротехВ» про тлумачення змісту договору.

09.03.2016 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 31.03.2016 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.03.2016 р. відмовлено ТОВ „МостехагроВ» у прийнятті зустрічної позовної заяви та доданих до неї матеріалів для спільного розгляду з первісною позовною заявою ТОВ „БілагротехВ» .

Не погоджуючись із винесеною ухвалою господарського суду Київської області від 21.03.2016 р., відповідач через місцевий господарський суд 28.03.2016 р. подав на неї апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 р. апеляційну скаргу ТОВ „МостехагроВ» на ухвалу господарського суду Київської області від 21.03.2016 р. у справі № 911/5170/15 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 21.03.2016 р. у справі № 911/5170/15 - без змін.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.05.2016 р. розгляд справи № 911/5170/15 за позовом ТОВ „БілагротехВ» до ТОВ „МостехагроВ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу призначено у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 01.06.2016 р.

01.06.2016 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 22.06.2016 р.

22.06.2016 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 06.07.2016 р.

06.07.2016 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 22.07.2016 р.

22.07.2016 р. у судовому засіданні судом оголошено перерву до 03.08.2016 р.

03.08.2016 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю майно, яке знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, а саме - башту „РожновськогоВ» , сад площею 18, 5 га, шпалеру для саду, систему мікрозрошення саду, будку для сторожів площею 68 кв.м., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його вартість.

Згідно з п. 4.1. договору право власності на майно зберігається за продавцем до моменту передачі майна й оформлення документів.

Пунктом 8.1. договору визначено строк його дії, згідно якого даний договір набирає чинності в день підписання його обома сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

28.04.2011 р. між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі майна, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв майно, яке знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, а саме - башту „РожновськогоВ» , сад площею 18, 5 га, шпалеру для саду, систему мікрозрошення саду, будку для сторожів площею 68 кв.м.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.04.2011 р., укладений між ТОВ „БілагротехВ» та ТОВ „МостехагроВ» , оскільки об'єктом продажу за вказаним договором є, у тому числі, нерухоме майно - будка для сторожів площею 68 кв.м., що знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, а тому такий договір потребував відповідного нотаріального посвідчення.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Регулювання відносин, що виникають у зв'язку із купівлею-продажем товару здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 266 цього ж кодексу предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 цього ж кодексу договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 цього ж кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 цього ж кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України „Про здійснення державних закупівельВ» , на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 207 цього ж кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 220 цього ж кодексу у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачівВ» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду земліВ» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» передбачено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 . 05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» передбачено, що господарюючі суб'єкти як юридичні особи повинні вчиняти правочини в письмовій формі як між собою, так і з фізичними особами (в останньому випадку - за винятком тих правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення; статті 206, 208 ЦК України). Відтак свобода вибору у підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між усною та письмовою формою правочину є винятком, а обов'язкова письмова форма - правилом.

Дво- або багатосторонні правочини (договори), які повинні укладатися в письмовій формі, можуть укладатися, зокрема, шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами, засобами електронного зв'язку тощо за підписами сторін, які їх надсилають. Якщо іншою стороною заперечується одержання нею відповідного документа, заінтересована сторона зобов'язана подати господарському суду належні докази його надіслання поштою або іншим передбаченим законом чи договором засобом зв'язку; за неподання таких доказів у суду відсутні підстави для висновку про додержання сторонами письмової форми правочину (договору).

Поряд із загальними вимогами до письмової форми правочину (стаття 207 ЦК України, частина перша статті 181 ГК України) законодавством встановлюються спеціальні вимоги до окремих видів договорів. Наприклад, договір перевезення повинен оформлюватися зазначеним у відповідному статуті документом; передбачено форми для договорів, що укладаються банками, біржами.

У разі недотримання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої статті 205 ЦК України; поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України. У зазначених випадках правочин є нікчемним.

Якщо сторонами правочину, пов'язаного з переходом права власності (повного господарського відання) на нерухоме майно, не дотримано вимог закону стосовно правил державної реєстрації прав на таке майно, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки зазначена реєстрація не є елементом форми правочину. Водночас необхідно мати на увазі, що згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які піддягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо; при цьому, однак, слід мати на увазі, що такого посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.

У вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Якщо недійсність нотаріально посвідченого правочину обґрунтовується саме посиланням на неправомірність дій нотаріуса, що його посвідчив, то нотаріус може залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (стаття 27 ГПК).

Правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Дослідивши договір купівлі-продажу від 28.04.2011 р., укладений між ТОВ „БілагротехВ» та ТОВ „МостехагроВ» , суд дійшов висновку, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов даного договору (предмет, дата укладення, ціна, строк дії, тощо), їх зміст та форма договору не суперечать положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували віднесення майна, що є об'єктом продажу за спірним договором, - до нерухомого майна, що б в свою чергу вимагало у відповідності до положень ст. ст. 657, 640 Цивільного кодексу України нотаріальне посвідчення такого спірного договору.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що будка для сторожів площею 68 кв.м., що знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, і що є об'єктом продажу за спірним договором, є тимчасовою спорудою та не є нерухомим майном у розумінні положень Цивільного кодексу України, Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьВ» і не є нежитловою будівлею, що знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, 56А, про що у своїй позовній заяві зазначає позивач, а є іншим майном, що підтверджується матеріалами технічної документації на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: с. Городище, вул. Радянська, 56А, довідкою № 137 від 08.02.2016 р. КП КОР „Південне бюро технічної інвентаризаціїВ» , довідкою № 257 від 22.02.2016 р. КП КОР „Південне бюро технічної інвентаризаціїВ» , довідкою № 509 від 06.06.2016 р. Пилипчанської сільської ради, довідкою № 6 від 12.01.2016 р. Пилипчанської сільської ради та іншими документами, наявними у матеріалах справи.

Таким чином, у процесі розгляду справи судом встановлено, що серед об'єктів продажу за спірним договором було відсутнє нерухоме майно у розумінні положень Цивільного кодексу України, Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьВ» , наявність якого б потребувала у відповідності до положень ст. ст. 657, 640 Цивільного кодексу України його нотаріального посвідчення, а тому за таких обставин суд дійшов висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 28.04.2011 р., укладений між ТОВ „БілагротехВ» та ТОВ „МостехагроВ» , та його форма не суперечать положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншим нормативно-правовим актам в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, і відповідно такий договір не потребував нотаріального посвідчення.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, договір купівлі-продажу від 28.04.2011 р., укладений між ТОВ „БілагротехВ» та ТОВ „МостехагроВ» , не суперечить положенням Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, та те, що при його укладенні у відповідності до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів в редакціях, що діяли на момент вчинення правочину, не вимагалось його нотаріальне посвідчення, то позовна вимога позивача до відповідача про визнання його недійсним з цих підстав, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини, викладені у позовній заяві позивача, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, його позовні вимоги є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову повністю.

Суддя В.М.Бацуца

Повний текст рішення підписаний

19 вересня 2016 р.