Постанова

від 20.09.2016 по справі 924/331/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2016 р. Справа № 924/331/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 06.09.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 02.08.2016р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата", м.Хмельницький

на рішення господарського суду Хмельницької області

від 07.06.16 р. у справі № 924/331/16 (суддя Олійник Ю.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоформат", смт.Чорнобай, Чорнобаївського району Черкаської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата", м.Хмельницький

про стягнення 444961,57 грн., у т.ч. 358111,50 грн. основного боргу, 60712,13 грн. пені, 21844,79 грн. інфляційних, 4293,15 грн. 3 % річних (враховуючи заяву про збільшення позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.06.2016р. у справі №924/331/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоформат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата" про стягнення про стягнення 444961,57грн., у т.ч. 358111,50грн. основного боргу, 60712,13грн. пені, 21844,79грн. інфляційних, 4293,15грн. 3 % річних, - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоформат" 358111,50грн. основного боргу, 4285,67грн. 3% річних, 18098,64грн. інфляційних, 60712,13грн. пені, 6618,12грн. відшкодування сплаченого судового збору та 2974,69грн. відшкодування витрат на послуги адвоката.

Видано наказ.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплахата" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає, що судом було встановлено, зокрема 16.06.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоформат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплахата" був укладений договір купівлі-продажу №99, за умовами якого ТОВ "Теплоформат" як продавець зобов'язується передати у власність ТОВ "Теплахата" як покупця, а покупець зобов'язується опалити та прийняти товар на умовах даного договору. Предметом договору є котел твердопаливний Віхляч-200кВт - 2 шт., котел твердопаливний Віхляч-250кВт - 2шт. Загальна сума договору складає 477482,00грн.. Однак, позивач не надавав суду оригінал підписаного договору від 16.06.2015р. №99, тому в даному випадку неможливо говорити про факт існування такого договору, адже судом такий доказ в оригіналі не досліджувався. У відповідача викликає сумнів та обставина, що такий договір існує в природі, при цьому припускається, що сторони мали намір його укласти в майбутньому. Враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору поставки чи купівлі-продажу, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову в цілому і штрафних санкцій зокрема;

- також, звертає увагу на те, що позивач посилається на той факт, що ним, згідно видаткових накладних №РН-00087 від 22.11.2015р. та №РН-00229 від 25.12.2015р., передано відповідачу котел твердопаливний Ідмар 200кВт у кількості 2шт. вартістю 219042,00грн. та котел твердопаливний Ідмар 250кВт у кількості 2шт. вартістю 258440,00грн.. Дані котли прийняті відповідачем за довіреностями №22 від 19.11.2015р. та №30 від 18.12.2015р.. Проте, в матеріалах справи відсутні оригінали накладних, які б підтверджували отримання ТОВ "Теплахата" вищезазначеного товару, у зв'язку з чим неможливо підтвердити факт наявності боргових зобов'язань ТОВ "Теплахата" перед ТОВ "Теплоформат". Крім того, позивачем такі накладні не пред'являлися для огляду.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №924/331/16 у складі: головуючий суддя Павлюк І. Ю., суддя Демянчук Ю.Г., суддя Савченко Г.І..

Відповідно до розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2016р., у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Демянчука Ю.Г. у період з 26.08.2016р. по 02.09.2016р. включно та відповідно до п.2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів автоматизованою системою документообігу суду.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.08.2016р., у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Демянчука Ю.Г., та проведеної автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №924/331/16, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.08.2016р. відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 20.09.2016р..

В судовому засіданні 20.09.2016р. від представника відповідача надійшло усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні або відкладення розгляду апеляційної скарги для ознайомлення з матеріалами справи, зокрема з оригіналами договору купівлі-продажу від 16.06.2015р. №99, видатковими накладними №РН-00087 від 22.11.2015р., №РН-00229 від 25.12.2015р. та довіреностями від 19.11.2015р. №22, від 18.12.2015р. №30, у зв'язку із сумнівами у достовірності печаток відповідача та підписів його представника.

В судовому засіданні 20.09.2016р. представник позивача надала для огляду колегії суддів оригінали договору купівлі-продажу від 16.06.2015р. №99, видаткових накладних №РН-00087 від 22.11.2015р., №РН-00229 від 25.12.2015р. та довіреностей від 19.11.2015р. №22, від 18.12.2015р. №30.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є зокрема і неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006р. №1-5/45 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст.6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З врахуванням вищенаведеного, в судовому засіданні 20.09.2016р. судова колегія не знаходить підстав для оголошення перерви або відкладення розгляду справи та відмовляє в задоволенні клопотання про оголошення перерви або відкладення розгляду справи. Крім того, у матеріалах справи достатньо доказів для перегляду справи по суті.

Також, колегія суддів критично оцінює покликання відповідача на ту обставину, що у нього відсутні оригінали вказаного договору та видаткових накладних, і як наслідок припущення їх фальсифікації, а також ознайомлення з ними для встановлення їх відповідності з наявними у матеріалах справи копіями, та звертає увагу на ту обставину, скаржник не був позбавлений права ознайомлюватись з матеріалами справи та отримувати відповідні їх копії, заявляти такі клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції, в тому числі і звернутись до суду із зустрічним позовом до позивача про визнання договору недійсним в цілому або окремих його частин.. Крім того, колегія суддів звертає увагу відповідача, що у матеріалах справи наявні платіжні доручення про сплату ТОВ "Теплахата" грошових коштів за котли з покликанням на договір від 16.06.20105р. №99.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.09.2016р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2016р. у справі №924/331/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 20.09.2016р. заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2016р. у справі №924/331/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоформат" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплахата" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №2-12.08.2014, згідно п.п.1.1., 1.2 якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти його на умовах даного договору, котел Віхляч-250кВт - 2шт., котел Віхляч 750кВт - 6шт., котел Віхляч 50кВТ - 2шт, котел Віхляч 100кВт - 2шт. (а.с.48-49).

Договір купівлі-продажу №2-12.08.2014 від 12.08.2014р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

На виконання вказаного вище договору згідно рахунку-фактури від 11.08.2014р. №ТФ-0000175 ТОВ "Теплоформат" передало ТОВ "Теплахата" котли на суму 544490,00грн. за видатковою накладною №ТФ-0000009 від 22.01.2015р., а останній прийняв їх за довіреністю від 11.12.2014р. №25 з додатком (а.с.50, 51, 54-55).

Також, за видатковою накладною №РН-00061 від 22.10.2015р. ТОВ "Теплоформат" передало ТОВ "Теплахата", а останній за довіреністю від 09.09.2015р. №11 прийняв котли на суму 485669,00грн. на підставі рахунку-фактури від 20.05.2015р. №СФ-000071 (а.с.52, 53, 56-57).

Оплата відповідачем вартості цих котлів позивачем підтверджується наданими в матеріали справи платіжними дорученнями від 08.09.2014р. №3, від 07.09.2014р. №1, від 11.09.2014р. №4, від 12.09.2014р. №6, від 12.09.2014р. №7, від 15.09.2014р. №9, від 15.09.2014р. №10, від 16.14.2014р. №11, від 16.09.2014р. №12, від 29.09.2014р. №18, від 13.11.2014р. №52, від 13.11.2014р. №53, від 17.11.2014р. №55, від 17.11.2014р. №56, від 15.01.2015р. №106, від 21.01.2015р. №110, від 22.01.2015р. №111, від 04.06.2015р. №224, від 02.09.2015р. №302, від 03.09.2015р. №303, від 22.10.2015р. №351 (а.с.58-78).

16.06.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоформат" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплахата" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №99 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар на умовах даного договору (а.с.9).

Відповідно до п.1.2 договору, найменування товару: котел твердопаливний Віхляч-200кВт - 2шт., котел твердопаливний Віхляч-250кВт - 2шт..

У відповідності до п.4.3 договору, загальна сума договору складає 477482,00грн.

Пунктом 4.4 договору, передбачено порядок оплати: передоплата у розмірі 25% від загальної суми договору, 25% від загальної суми договору через 30 робочих днів, решта 50% не пізніше 3 робочих днів після повідомлення про вартість готовність товару.

Пунктом 6.3 договору сторони встановили, що за прострочення виконання грошового зобов'язання покупець сплачує продавцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла на момент прострочення, від суми невиконаного зобов'язання.

Сторони визначають, що всі ймовірні претензії за даним договором повинні бути розглянуті сторонами протягом 15 днів з моменту отримання претензії (п.8.2 договору).

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє з моменту підписання до 31.12.2015р., але в будь-якому випадку до остаточного його виконання (п.9.1 договору).

Договір купівлі-продажу від 16.06.2015р. №99 підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

На виконання договору №99 від 16.06.2015р. ТОВ "Теплоформат" виставлено ТОВ "Теплахата" рахунок-фактуру від 16.06.15 №СФ-0082 на суму 477482,00грн. (а.с.46).

ТОВ "Теплахата" згідно платіжного доручення від 17.07.15 №250 внесено на рахунок ТОВ "Теплоформат" аванс за котли згідно рахунку №82 від 16.06.2015р. у розмірі 119370,50грн. (а.с.16).

ТОВ "Теплоформат" за видатковими накладними №РН-00087 від 22.11.2015р. та №РН-00229 від 25.12.15 передано ТОВ "Теплахата" котел твердопаливний Ідмар 200кВт. у кількості 2шт. вартістю 219042,00грн. та котел твердопаливний Ідмар 250кВт у кількості 2шт. вартістю 258440,00грн., які прийняті останнім за довіреностями №22 від 19.11.2015р. та №30 від 18.12.2015р. (а.с.10, 12, 11, 13).

Відповідно до листа виробника котлів СТ "Тоговий Дім "ІдмарУкраїна" № 11 від 2016р. на адресу ТОВ "Теплоформат" повідомлено, що з 2015 року приставка Віхляч не використовується у назві котлів твердопаливних Ідмар потужністю 200 та 250 кВт, які до 2015р. мали назву "Ідмар Віхляч" (а.с.45).

Надалі, ТОВ "Теплахата" у повному обсязі не розрахувався за котли, поставлені за накладними №РН-00087 від 22.11.2015р. та №РН-00229 від 25.12.2015р., у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 358111,50грн..

Також, 19.03.2016р. ТОВ "Теплоформат" зверталось до ТОВ "Теплахата" з претензією, в якій просило виконати умови договору та сплатити заборгованість , про що свідчать фіскальний чек підприємства поштового зв'язку про направлення поштового відправлення та опис вкладення до цінного листа (а.с.17). Однак відповіді на неї у матеріалах справи відсутня.

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплоформат" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата" про стягнення 358111,50грн. основного боргу, 41442,82грн. пені, 5729,78грн. інфляційних, 2825,65грн. 3% річних. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2000,00грн. витрат на послуги адвоката та 6121,65грн. судового збору (а.с.4-5).

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилається на те, що виконуючи договір купівлі-продажу від 16.06.2015р. №99 останнім передано у власність відповідача товар на суму 477482,00грн.. Відповідачем належним чином не виконані зобов'язання щодо повної оплати вартості товару, оскільки останнім внесено лише суму попередньої оплати у розмірі 119370,50грн., а остаточний розрахунок у визначений договором термін відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 358111,50грн.. На підставі п.6.3 договору позивачем нараховано пеню за 96 календарних днів прострочення оплати у розмірі 41442,82грн., а також інфляційні у розмірі 5729,78грн. та 3% річних у розмірі 2825,65грн. на підставі ст.625 ЦК України.

Місцевим господарським судом прийнято згідно з ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог, згідно якого позивач просить стягнути з відповідача 408109,75грн., у т.ч. 358111,50грн. основного боргу, 41442,82грн. пені, 5729,78грн. інфляційних, 2825,65грн. 3% річних. Судом враховано, що зазначеною заявою позивач лише підсумував складові стягнення у загальну ціну позову, тому це не впливає на права та обов'язки відповідача.

У письмових поясненнях до позову позивач зазначає про те, що до підписання договору купівлі-продажу №99 від 16.06.2015р. між сторонами існували господарські відносини, що виникли з договору від 22.01.2015р., згідно якого позивач передав відповідачу котли на суму 544490,00грн., а відповідач повністю розрахувався за них. За договором від 16.06.2015р. відповідачу передано котли Ідмар 200кВт та 250 кВт за видатковими накладними від 22.11.2015р. та від 25.12.2015р., які є котлами, вказаними у тексті договору №99 від 16.06.2015р., оскільки виробник змінив їх назву у 2015 році з Ідмар Віхляч на Ідмар.

На адресу місцевого господарського суду 23.05.2016р. від позивача надійшла заява від 16.0.52016р. про збільшення розміру позовних вимог. Зокрема, позивач просить стягнути з відповідача 358111,50грн. основного боргу, 60712,13грн. пені, 21844,79грн. інфляційних, 4293,15грн. 3% річних, а також 3000,00грн. витрат на послуги адвоката, 6674,42грн. судового збору. Зазначається про те, що на даний момент заборгованість не погашена, посилається на ст.44 ГПК України, згідно з якою до судових витрат, які покладаються та підлягають стягненню з відповідача, відноситься оплата послуг адвоката. Позивачем було додатково сплачено адвокату ОСОБА_3 1000,00грн., згідно платіжного доручення №59 від 23.05.2016р., ця сума, відповідно до положень ст.49 ГПК України, підлягає стягненню з відповідача. Судом прийнято до розгляду цю заяву про збільшення позовних вимог, оскільки остання відповідає ст.22 ГПК України.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.06.2016р. у справі №924/331/16 позов задоволено частково (а.с.106-108).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Теплоформат" на виконання умов договору купівлі-продажу від 16.06.2015р. №99 згідно видаткових накладних №РН-00087 від 22.11.2015р. та №РН-00229 від 25.12.2015р. поставлено ТОВ "Теплахата", котел твердопаливний Ідмар 200кВт. у кількості 2шт. вартістю 219042,00грн. та котел твердопаливний Ідмар 250кВт у кількості 2шт. вартістю 258440,00грн., а останнім прийнято їх згідно довіреностей №22 від 19.11.2015р. та №30 від 18.12.2015р..

У визначений ст.692 ЦК України строк відповідачем належним чином не здійснено розрахунок за одержаний товар за вказаними накладними від 25.12.2015р. та від 22.11.2015р., а сплачено лише аванс у розмірі 119370,50грн., про що свідчить платіжне доручення від 17.07.2015р. №250, у зв'язку з чим за ТОВ "Теплахата" утворилась заборгованість перед ТОВ "Теплоформат" у розмірі 358111,50грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відносно покликань відповідача на те, що до нього не надходили ніякі претензії стосовно договору №99 від 16.06.2015р. як передбачено ст.6 ГПК України та п.8.2 цього договору, а згідно зі ст.5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою, то зазначені обставини не впливають на право позивача на безпосереднє звернення з позовом до суду. При цьому судом враховано, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої ст.124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Відповідно суди приймають у порядку, передбаченому ГПК України, до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. Аналогічна правова позиція Вищого господарського суду України у п.3.17.2 постанови від 26.12.2011р. №18. Крім того, обрання певного засобу правового захисту, у т.ч. і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.11.2012р. № 3-53гс12 (справа №28/5005/640/2012).

Відповідач не надав господарському суду належних доказів на підтвердження виконання в повному обсязі свого зобов'язання щодо сплати заборгованості за отримані товар.

З врахуванням наведеного вище, вимога ТОВ "Теплоформат" до ТОВ "Теплахата" щодо стягнення з останнього 358111,50грн. боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За приписами ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу- "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Також, щодо розміру інфляційних, то судом прийнято до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Така ж правова позиція зазначена у п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

В п.п.4.1 - 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом першої інстанції, позивачем з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог заявлено до стягнення 3% річних за період з 31.12.2015р. по 04.04.2016р. у розмірі 2825,65грн. та за період з 05.04.2016р. по 24.05.2016р. у розмірі 1442,00грн., а також інфляційні за період грудень 2015р. - січень 2016р. у розмірі 5729,78грн. та за період березень-квітень 2016р. у розмірі 16115,01грн..

При цьому судом встановлено, що при проведенні розрахунку 3% річних позивачем не враховано кількість днів у 2016 році - 366.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом розрахунок розміру інфляційних втрат нарахованих за період з грудень 2015р. - січень 2016р. в розмірі 16115,01грн. та нарахованих 3% річних за період з 05.04.2016р. по 24.05.2016р. та за період з 05.04.2016р. по 24.05.2016р. в розмірі 1442,00грн., за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару, колегія суддів дійшла висновку, що він складений правильно, а тому вимоги ТОВ "Теплоформат" щодо стягнення з ТОВ "Теплахата" інфляційних втрат в сумі 18098,64грн. та 3% річних в сумі 4285,67грн. правомірно задоволені судом першої інстанції, а у стягненні решти інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст.625 ЦК України слід йому відмовити.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч.ч.1, 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З матеріалів справи убачається, що на підставі п.6.3 договору на суму заборгованості позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню за період з 31.12.2015р. по 04.04.2016р. у розмірі 41442,82грн. та за період з 05.04.2016р. по 24.05.2016р. у розмірі 19269,31грн., всього 60712,13грн..

Однак, при проведенні розрахунку пені позивачем не враховано кількість днів у 2016 році - 366 та невірно обраховано кількість днів прострочення за період з 22.04.2016р. по 24.05.2016р. - 32 замість 33.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача пені, нарахованої в період з 31.12.2015р. по 04.04.2016р. у розмірі 41442,82грн. та за період з 05.04.2016р. по 24.05.2016р. у розмірі 19269,31грн., всього 60712,13грн..

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами (постанова Верховного Суду України від 01.10.2002р. №30/63).

За приписом п.1 ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката, представником позивача до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №455, виданого на підставі рішення Черкаської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 23.01.2012р. №77 на ім'я ОСОБА_3, витягом з Єдиного реєстру адвокатів України договір про надання юридичних послуг (адвокатської допомоги) від 18.03.2016р., довіреністю від 18.03.2013р., рахунок №2 від 21.03.2016р., розрахунок від 16.05.2016р., платіжне доручення від 21.03.2016р. №1226 у розмірі 2000,00грн., від 16.05.2016р. №59 на суму 1000,00грн. про оплату його послуг (а.с.19-20, 22, 23, 18, 21, 27-28, 89, 90).

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України", відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як - то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Отже, приймаючи до уваги вище викладене, з урахуванням системного аналізу обставин справи, приписів чинного законодавства України, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог), колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про покладення на відповідача судових витрат на послуги адвоката в сумі 2974,69грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також розміру судового збору.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

За наведених обставин, рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2016р. у справі №924/331/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата" - без задоволення.

У відповідності до п.2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р.№7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Крім того, з матеріалів апеляційної скарги вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплахата" при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір згідно квитанцій від 05.08.2016р. в сумі 7279,94 №2 та від 18.08.2016р. №60 в сумі 44,00грн., всього 7323,94грн., однак, розмір судового збору, який підлягав до сплати позивачем за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2016р. у справі №924/331/16 становив 7341,87грн., тобто скаржником недоплачено 17,93грн., який колегія суддів вважає за необхідне з нього стягнути.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2016р. у справі №924/331/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата", м.Хмельницький - без задоволення.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплахата" (29000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39304280) в дохід Державного бюджету України 17грн. 93коп. судового збору за подання апеляційної скарги

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Хмельницької області.

4. Справу №924/331/16 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - позивачу (19900, Черкаська обл., Чорнобаївський р-н., смт.Чорнобай, вул.Лівобережна, 27),

3 - відповідачу (29000, АДРЕСА_1).