Рішення

від 21.09.2016 по справі 904/6142/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.09.16р. Справа № 904/6142/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК-Карацупа", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський виробничий Альянс", м. Дніпро

про стягнення 59308,94 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: адвокат ОСОБА_1, посвідчення № 1598 від 11.11.2008, договір № 24/06 від 24.06.2016; представник ОСОБА_2, довіреність № 160916-1 від 16.09.2016;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПВК-Карацупа" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський виробничий Альянс" (далі - відповідач), у якій заявило вимоги про стягнення основного боргу у сумі 29068,80 грн, інфляційних нарахувань у сумі 25890,98 грн, 3% річних у сумі 2303,20 грн та пені у сумі 2045,96 грн, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 73/11, укладеного між сторонами 09.11.2012.

20.09.2016 позивач надав "позовну заяву уточнену", у якій визначився з вимогами щодо відшкодування адвокатських послуг у сумі 1461,60 грн.

Суд, розглянувши подану заяву, дійшов висновку про наступне.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи викладену правову норму, здійснивши аналіз змісту поданої заяви, судом зауважено, що оскільки адвокатські витрати не входять до складу ціни позову, то така заява не може бути розцінена, як зміна предмету позову чи подання іншого позову. А відтак подана позивачем заява розцінена судом, як подання клопотання про відшкодування витрат, понесених позивачем на адвокатські послуги, що не суперечить ст. 22 ГПК України та є його правом.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернувся на адресу господарського суду повернулися: конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПВК-Карацупа" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський виробничий Альянс" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 73/11 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах цього договору. Асортимент і кількість товару визначається в накладних (Специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Пунктом 1.3 договору встановлено, що ціна на товар являється договірною та визначається у накладних (Специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна сума договору складається з загальної вартості товару, вказаного в товарних накладних, включаючи ПДВ, шо становить 1 008 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% -168 000,00 грн (п. 1.5 договору).

Згідно п. 3.2 договору товар поставляється на умовах DAP (склад покупця, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Саранська, 93) згідно ІНКОТЕРМС 2010. Поставка вважається завершеною з моменту передачі товару покупцеві.

Оплата за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 31 (тридцять один) календарний день з моменту поставки (п. 4.1 договору).

На виконання умов договору позивачем була здійснена поставка товару за період з 03.09.2013 по 21.10.2013 на загальну суму 39 068,80 грн, що підтверджується матеріалами справи, а саме рахунками на оплату, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та податковими накладними.

В порушення умов договору відповідачем товар був оплачений лише частково на суму 10 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 6439 від 10.10.2013 на суму 5000,00 грн та № 6465 від 15.10.2013 на суму 5000,00 грн, які містяться в матеріалах справи. Таким чином, заборгованість за поставлений товар складає 29 068,80 грн, в результаті чого позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт наявності заборгованості підтверджений договором та відповідачем не оспорений.

У відповідності із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач в обумовлений договором строк заборгованість в сумі 29 068,80 грн не оплатив, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем.

Відповідач позов не оспорив та не спростував.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач нарахував на суму основного боргу пеню за невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання, яка за його розрахунком складає 2045,96 грн за період з 21.11.2013 по 20.05.2014. Проте суд не вбачає підстав для задоволення цієї вимоги з огляду на наступне.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, проаналізувавши чинне законодавство України та дослідивши зміст договору, суд вважає позовну вимогу щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені безпідставною та протиправною, оскільки умовами договору сторони не передбачили нарахування неустойки (пені) за невиконання грошового зобов'язання. З огляду на що у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 2045,96 грн слід відмовити.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, враховуючи норми чинного законодавства України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних за період з 21.11.2013 по 11.07.2016 у сумі 2303,20 грн та інфляційні втрати за період з листопада 2013 року по червень 2016 року включно у сумі 25890,98 грн, перевіривши розрахунки яких суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог. Суд погоджується з розрахунком позивача щодо 3% річних та зазначає, що інфляційні втрати заявлені в межах суми можливого їх нарахування, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 29068,80 грн основного боргу, 2303,20 грн 3% річних та 25890,98 грн інфляційних втрат; в решті позовних вимог слід відмовити.

Стосовно ж клопотання відповідача про відшкодування адвокатських витрат у сумі 1461,60 грн за рахунок відповідача слід зазначити наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані: договір про надання адвокатських послуг № 24/06 від 24.06.2016; платіжне доручення № 465 від 15.07.2016 на суму 1653,60 грн; акт надання послуг № А-000000020 від 11.07.2016 на суму 1102,40 грн; копія свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 17.11.2008 № 1927 на ім'я ОСОБА_1.

Дослідження судом змісту наданих позивачем документів показало, що до гонорару адвоката включені передчасні послуги, які останнім на момент розгляду справи не могли бути надані, такими, зокрема, є отримання рішення суду, отримання виконавчих документів. На час розгляду справи загальна вартість послуг адвоката згідно акту надання послуг № А-000000020 від 11.07.2016 складає 1102,40 грн.

Таким чином, суд вважає, що витрати позивача на адвокатські послуги підлягають зменшенню та є обгрунтованими в сумі 1 102,40 грн, які і підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 330,46 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнський виробничий Альянс" (м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 72, ідентифікаційний код 35906767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК-Карацупа" (м. Дніпро, вул. Каляєва, 91, ідентифікаційний код 37988587) - 29 068,80 грн основного боргу, 2303,20 грн 3% річних, 25890,98 грн інфляційних нарахувань, 1102,40 грн витрат на адвокатські послуги та 1330,46 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 22.09.2016.

Суддя В.Д. Воронько