Рішення

від 21.09.2016 по справі 910/6468/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2016Справа №910/6468/16

За позовом Міністерства екології та природних ресурсів України

до Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

про стягнення 455 381,02 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Портянко Т.А. - представник за довіреністю від 21.12.15; від відповідача від третьої особиЯненко Ю.Г. - директор; не з'явились

В судовому засіданні 21.09.16 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Міністерства екології та природних ресурсів України до Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" про стягнення 455 381,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24.01.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - третя особа) та Державним підприємством "Центр еколого-експертної аналітики" (далі - відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6097, на підставі якого відповідачу було передано в строкове платне користування державне нерухоме майно - загальною площею 212,10 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35 (наразі - вул. Митрополита Василя Липківського, 35), що знаходиться на балансі Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - позивач). За доводами позивача, відповідач в порушення умов договору не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 191800,77 грн. і виникли підстави для нарахування пені в сумі 130773,92 грн., 3 % річних в сумі 13195,31 грн. та інфляційних втрат у розмірі 119 611,02 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6468/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 27.04.2016, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з клопотаннями сторін про відкладення розгляду справи та продовження строків вирішення спору для надання можливості врегулювання спору мирним шляхом.

31.05.2016 третя особа надала письмові пояснення, в яких зазначила, що заборгованість за договором оренди № 6097 у відповідача перед державним бюджетом відсутня.

04.07.2016 відповідач надав докази часткового погашення відповідачем заборгованості та заяву про продовження строків вирішення спору, яка була судом задоволена.

Позивачем було надано клопотання про зменшення суми позовних вимог в частині нарахування пені, відповідно до якого просить стягнути з відповідача пеню в сумі 31050,58 грн. та повернути позивачу зайво сплачений судовий збір. Вказане клопотання позивача розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог та приймається судом до розгляду.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

10.08.2016 відповідач надав докази часткового погашення заборгованості.

В судове засідання 21.09.2016 представники позивача та відповідача з'явились, надали пояснення по суті спору, представник позивача позов підтримав з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, представник відповідача проти задоволення позовних вимог не заперечував з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, встановив.

24 січня 2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець, третя особа) та Державним підприємством «Центр еколого-експертної аналітики» (відповідач, орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6097 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 212, 10 кв. м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35, на 9-му поверсі будівлі, що перебуває на балансі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, що змінило своє найменування на Міністерство екології та природних ресурсів України (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.10.2011 р. і становить 1 376 582,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Згідно з п. 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця (п. 2.4. Договору).

Факт передачі позивачем та відповідно прийняття відповідачем нежитлового приміщення загальною площею 212,10 кв. м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35, на 9-му поверсі будівлі, підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 24.01.2012 .

Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.95 № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - листопад 2011 р. 20 669, 38 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди січень 2012 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень місяць 2011 року, січень 2012 року.

Пунктом 3.2. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору).

Пунктом 3.4. Договору визначено, що у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

В силу п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 10.1. Договору сторонами було погоджено, що його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 24.01.2012 р. до 24.12.2014 р. включно.

Відповідно до п. 10.4. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

06.03.2012 р. Договором № 6097/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 6097 від 24.01.2012 р. сторонами визначено балансоутримувача спірного нерухомого майна - Міністерство екології та природних ресурсів України.

Відповідно до п. 10.9. Договору було визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2015 р. відповідач підписав Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за Договором оренди № 6097 від 24.01.2012 р.

25.03.2015 позивач направив на адресу відповідача претензію № 5/1-6/2902-15 про стягнення боргу за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6097 в загальній сумі 338186,28 грн.

Станом на момент розгляду справи заборгованість відповідачем в повному обсязі не погашена.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач не виконав в повному обсязі свої зобов'язання щодо оплати орендної плати по договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6097 за період з січня 2012 по грудень 2014, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, як балансоутримувачем у сумі 191800,77 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна",орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Орендодавець на виконання умов договору передав відповідачеві в орендне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 212, 10 кв. м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35, в належному стані, що підтверджується Актом приймання-передавання орендованого майна від 24.01.2012р.

Орендоване приміщення було повернуто орендодавцеві за актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 13.02.2015 року.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.95 № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - листопад 2011 р. 20 669, 38 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди січень 2012 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень місяць 2011 року, січень 2012 року.

Пунктом 3.2. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору).

В силу п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно п. 5.10. Договору, у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язаний повернути - Орендодавцеві/Балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

За п. 10.9. Договору, у разі припинення або розірвання цього Договору Майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.

Відповідно до п.10.10 договору, майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, за період з січня 2012 по грудень 2014 включно відповідач мав перерахувати на користь балансоутримувача орендну плату в розмірі 455636 грн. 18 коп, в той час як відповідачем було перераховано лише 263 835,41 грн., що підтверджується наданими позивачем виписками з банківського рахунку. Таким чином, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, заборгованість відповідача перед балансотримувачем складала 191800,77 грн.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи (оригінали банківських виписок знаходяться в матеріалах справи) та підтверджується поясненнями представників сторін, відповідачем було частково сплачено суму основної заборгованості, зокрема:

17.04.2016 сплачено 50000,00 грн.

22.07.2016 сплачено 12500,00 грн.

27.07.2016 сплачено 12500,00 грн.

Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки факт наявності основної заборгованості за договором оренди № 6097 нерухомого майна, що належить до державної власності, в розмірі 75000,00 грн. станом на момент вирішення спору спростовано, тому в цій частині позовних вимог суд припиняє провадження у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 116 800 грн. 77 коп., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Несплата відповідачем орендної плати по договору оренди № 6097 від 24.01.2012 р є порушенням договірних зобов'язань та вимог чинного законодавства України.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

З приводу заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 31050,58 грн. пені, 13195,31 грн. - 3 % річних, 119611,02 грн. інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 3.7. Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно та не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Судом було здійснено перерахунок пені з урахуванням обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. За перерахунком суду розмір пені за прострочення виконання зобов'язань з орендної плати складає 32255 грн. 68 коп. В той же час згідно заяви про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 31050,58 грн. Тобто за розрахунком суду розмір пені складає суму більшу, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, враховуючи, що відповідно до п.2 ч.1 ст.83 ГПК України суд не може виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, з відповідача підлягає стягненню 31050 грн. 58 коп. пені.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 119611 грн. 02 коп. збитків від інфляції, що нараховані за період з січня 2012 по жовтень 2015.

Проценти річних так само, як інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України , не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат в сумі 119611,02 грн. та 3 % річних в сумі 13195,31 грн., що наведені у додатку до позовної заяви, суд вважає їх арифметично вірними.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 116800,77 грн. основного боргу, 119611,02 грн. інфляційних втрат, 13195,31 грн. - 3% річних, 31050,58 грн. пені, в частині позовних вимог про стягнення 75000,00 грн. основної заборгованості провадження слід припинити.

Суд зазначає, що оскільки суму основної заборгованості в розмірі 75000,00 грн. відповідачем було погашено після звернення позивача з даним позовом до суду, то судові витрати в цій частині покладаються на відповідача.

Крім того, позивачем було подано клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору в частині позовних вимог про стягнення пені.

Водночас, відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1378 грн. 00 коп.

23.06.2016 позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду. При цьому, у заяві про зменшення позовних вимог позивач просив повернути суму судового збору у розмірі 25 грн. 84 коп. та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 10266 грн. 58 коп.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи, що сума судового збору, яка підлягає сплаті позивачем за подання позовної заяви про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 355657 грн. 68 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) становить 5334 грн. 87 коп., беручи до уваги подане позивачем клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору, суд дійшов висновку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернути Міністерству екології та природних ресурсів України з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1495 грн. 66 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 91 від 28.03.2016.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 75 000 грн. 00 коп. основної заборгованості.

3. Стягнути з Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" (03035, місто Київ, вулиця Митрополита В. Липківського, будинок 35; ідентифікаційний код 33749517) на користь Міністерства екології та природних ресурсів України (03055 м. Київ, вулиця Митрополита В. Липківського, будинок 35, ідентифікаційний код 37552996) 116 800 (сто шістнадцять тисяч вісімсот) грн. 77 коп. - основного боргу, 31 050 (тридцять одну тисячу п'ятдесят) грн. 59 коп. пені, 11 9611 (сто дев'ятнадцять тисяч шістсот одинадцять) грн. 02 коп. - інфляційних втрат, 13 195 (тринадцять тисяч сто дев'яноста п'ять) грн. 31 коп. - 3 % річних, 5334 (п'ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 87 коп. - судового збору.

4. Повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1495 (одна тисяча чотириста дев'яноста п'ять) грн. 66 коп. на користь Міністерства екології та природних ресурсів України (03055 м. Київ, вулиця Митрополита В. Липківського, будинок 35, ідентифікаційний код 37552996), що був сплачений згідно платіжного доручення № 91 від 28.03.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.09.2016

Суддя Пукшин Л.Г.