Рішення

від 19.09.2016 по справі 920/796/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.09.2016 Справа № 920/796/16 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/796/16

за позовом - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВИКТОРИЯ», с. Нещеретове Білокуракинського району Луганської області,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирка м'ясопродукт», м. Суми Сумської області,

про стягнення 14320,70 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 92267,66 грн. за договорами поставки живності № 21/5 від 21.05.2016 року та № 23/05 від 23.05.2016 року, укладеними між сторонами, з них: основний борг в сумі 81000,00 грн., 3 % річних в сумі 888,00 грн., інфляційні втрати в сумі 176,89 грн., пеню в сумі 10202,77 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1384,02 грн.

Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог № 597 від 30.08.2016 року позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 62914,04 грн. за договорами поставки живності № 21/5 від 21.05.2016 року та № 23/05 від 23.05.2016 року, укладених між сторонами, з них: основний борг в сумі 50000,00 грн., 3 % річних в сумі 968,00 грн., інфляційні втрати в сумі 176,89 грн., пеню в сумі 11769,15 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1384,02 грн.

Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог № 785 від 15.09.2016 року (електронна пошта) позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 14320,70 грн., з них: пеню в сумі 12963,81 грн., 3 % річних в сумі 1030,00 грн., інфляційні втрати в сумі 326,89 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1384,02 грн.

Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Враховуючи, що подана позивачем заява відповідає приписам частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу з урахуванням останньої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до клопотання № 754 від 12.09.2016 року представник позивача просить суд розглянути справу без його участі за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав.

19.09.2016 року до суду від представника відповідача надійшла заява № 96 від 19.09.2016 року (електронна пошта), в якій останній просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з відпусткою представника відповідача та зазначає, що 14.09.2016 року сплачено суму основного боргу у розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На підтвердження обставин, викладених представником відповідача у зазначеній заяві щодо відкладення розгляду даної справи, останнім не надано до суду жодного належного доказу, який би свідчив про факт перебування представника відповідача у відпустці, а також доказів неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника відповідача згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а відтак нез'явлення представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі укладено договори поставки живності № 21/5 від 21.05.2016 року та № 23/05 від 23.05.2016 року, відповідно до умов яких позивач зобов'язався передати у власність, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даних договорів. Найменування товару - ВРХ доросла (далі - товар).

За умовами договорів кількість, вгодованість (категорія), вартість товару, що постачається зазначається у видаткових товарних накладних. При передачі товару позивач повинен передати відповідачу всю необхідну документацію на товар, а відповідач повинен прийняти товар та оформити всі необхідні документи. В формі ПК-1 зробити відмітку про прийнятий товар по кількості і по вазі. Товар поставляється на умовах самовивозу, пункт відвантаження: с. Нещеретове Білокуракинського району Луганської області.

Підтвердженням факту одержання товару відповідачем є штамп та підпис уповноваженого представника на накладній, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей. Перехід права власності на товар відбувається в момент його отримання (підписання уповноваженою особою видаткової накладної). Перехід ризиків на товар відбувається в момент переходу права власності на товар до відповідача.

Постачальник (позивач) відвантажує товар за цінами, які вказані в накладних, що мають бути оформлені для кожної партії товару. Днем отримання товару є дата, вказана в товарно-транспортній накладній.

Укладені між сторонами договори набирають чинності з моменту підписання сторонами та діють до 31 грудня 2016 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань за вищезгаданими договорами.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він на виконання умов договорів поставки живності № 21/5 від 21.05.2016 року та № 23/05 від 23.05.2016 року, поставив у власність відповідача товар на загальну суму у розмірі 176540,00 грн., проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару виконав не своєчасно, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини другої статті 530 цього ж Кодексу, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 4.1, 5.1 договорів поставки живності постачальник (позивач) відвантажує товар за цінами, які вказані в накладних, що мають бути оформлені для кожної партії товару. Термін оплати товару складає __ календарні дні з моменту отримання товару покупцем (відповідачем). Днем отримання товару є дата, вказана в товарно-транспортній накладній.

Тобто, умовами вказаних договорів сторони не визначили конкретної дати чи строку, з настанням якого у відповідача виникає обов'язок з оплати товару, що, однак, не свідчить про відсутність обов'язку останнього оплатити отриманий товар, адже, хоча вказані вище пункти договорів поставки живності не містять конкретного строку виконання зобов'язання відповідачем щодо оплати поставленого за договорами поставки товару, втім, безперечно свідчать про згоду відповідача на виконання вказаних дій з моменту прийняття товару та товаророзпорядчих документів на товар, а відтак до даних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього ; відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття , незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару , якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що станом на 14.09.2016 року сума основного боргу за вищезазначеними договорами відповідачем погашена в повному обсязі, але з порушенням згаданих правових норм, позивач вимагає стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Відповідальність Відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 6.2 зазначених вище договорів поставки, згідно яких за порушення строків оплати товару відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, установленої в цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаних договорів поставки, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 12963,81 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 549-552, 629 Цивільного Кодексу України.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від суми заборгованості в сумі 1030,00 грн. за наступні періоди: з 23.05.2016 по 14.09.2016, з 24.05.2016 по 16.08.2016 та інфляційні втрати в сумі 326,89 грн. за період з травня по серпень 2016 року.

Відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 4 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахування індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помножений на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) .

Тобто сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач здійснив свій розрахунок до позову про стягнення інфляційний втрат в сумі 326,89 грн. за період з травня по серпень 2016 року, за який індекс інфляції був менший одиниці, тобто мала місце дефляція і інфляційних втрат у позивача не було.

Таким чином вимоги позивача в цій частині не ґрунтуються на приписах вказаної норми, а відтак є неправомірними і не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 1030,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 12963,81 грн., 3 % річних в сумі 1030,00 грн., а стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат в сумі 326,89 грн. суд відмовляє у зв'язку з їх необгрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1384,02 грн. покладаються на відповідача у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій, а погашення боргу відбулось після звернення позивача з позовом до суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирка м'ясопродукт» (42730, Сумська область, Охтирський район, с. Мала Павлівка, вул. Центральна, буд. 11, ідентифікаційний код 37124055) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ВИКТОРИЯ» (92252, Луганська область, Білокуракинський район, с. Нещеретове, ідентифікаційний код 30053690) пеню в сумі 12963,81 грн., 3 % річних в сумі 1030,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1384,02 грн.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 326,89 грн. відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.09.2016.

Суддя ОСОБА_1